12 глава

Думки жахали своїм розмаїттям, навіть з’явився певний страх, котрий Юля приборкати не змогла. Наревілася від душі, не вірячи в те, що щойно почула з вуст найкращого чоловіка у своєму житті.

Й досі ноги трусилися від усвідомлення того, що у неї тепер дійсно настало нове життя. Вона ризикнула, і, здається, їй подобається той драйв, який відбувається останнім часом у її житті.

Юля вийшла з ванни. Рукою торкнулася пухнастого рушника і посміхнулася. От дурна. Чого злякалася? Нових почуттів? Напевно. Адже ще три місяці тому й подумати не могла, що у її житті з’явиться геть інший чоловік. Вважала себе однолюбом. Наївна.

Дівчина повільно витерлася м’якою тканиною, розглядаючи себе у дзеркальному відображенні. У неї навіть обличчя стало зовсім інше. А бути бажаною жінкою – це приємно, навіть занадто. Тіло й досі пам’ятало чоловічу пристрасть, яку вона ще ніколи не отримувала у такому об’ємі.

 Юля одягнула на вологе тіло шовковий халат, паском ледь-ледь його обв’язала. Хотілось бути не просто бажаною для нього, а й сексуальною. Юля відчула, що обличчя знову залилось рум’янцем, а внизу живота ніби пурхали метелики.

- Ти гарна і бажана, запам’ятай, Юля, - прошепотіла власному зображенню і усміхнулася, обережно протираючи довге волосся рушничком.

Саме зараз дівчина зрозуміла, що цей невеликий перепочинок дав їй можливість обміркувати кілька кроків уперед. Їй треба бути чесною перед Микитою і поговорити відверто про них та їхні стосунки. Він має знати те, як саме вона ставиться до нього. Сподівалася, що він дійсно терплячий, що зможе зрозуміти її. До того ж Юлю завжди обурювала якась недомовленість у тій чи іншій ситуації.

Можливо хтось назве це зайвим правдолюбством, але звикла говорити про те, що її непокоїло. У стосунках з Андрієм постійно намагалася говорити про наболіле, про певні хвилювання чи побоювання. Все ж було добре. Але чому тоді не помітила зміни у чоловікові? Занадто довіряла і думала, що з нею такого ніколи не станеться? Певно що так. Тепер розуміла, що це все так наївно та  недалекоглядно.

Як не намагалася робити все по правді, та як кажуть люди: від зради ніхто не застрахований. Більше себе звинувачувати ні в чому не буде. Досить. Це безглузда справа. В тому що сталося між нею та колишнім винні обидва боки.

Значить, Андрію не все припало до душі. А може, скуштувавши вільного життя в місті, забив на сільську метушню. Якщо міркувати тверезо, то у місті повно спокус, а він, Андрій, симпатичний, високий, міцний. Навіть у їхньому селі дівчата заглядалися на її коханого, вона це бачила та не ревнувала, бо вважала це несерйозним ділом.

Тим паче, що Юля йому не просто вірила, вона йому довіряла, тому й не побоялася відпустити у місто.

А тепер чомусь згадались слова колег по роботі. Валентина Петрівна, математик, завжди ставилася до неї як до молодшої доньки, тому вважала, що має повне право  сказати своє важливе слово.

– Дорогенька, послухай жінку, у котрої було два чоловіки та одне розлучення. В цьому житті не варто стовідсотково довіряти партнеру. Чому? – розсміялась колега, розглядаючи збентежене обличчя Юлі, котра намагалася пити улюблений чай. – Та тому, що іноді й собі довіряти неможна. Ми ж, жінки, істоти примхливі. Сьогодні хочемо одного, а завтра у нашій голові вже визрів новий план. 

– Я це розумію, але роботи в селі обмаль. Зараз всі змушені жити так.

 – Твоя правда, але треба це робити дозовано. Наприклад, не розлучатися на тривалий час, їздити на зустріч. Всіх грошей не заробиш, а щастя, як ти напевно вже чула, любить тишу.

Юля це розуміла, і поради сприймала з вдячністю, адже Валентина Петрівна дійсно була гарною співрозмовницею. Ніколи не пліткувала, мала власну думку і ніколи не зраджувала власним переконанням.

 – Я цілком підтримую ваші думки, дякую за те, що вам не байдуже.

– Юленько, діточок вам треба. Щоб твій Андрійко відчув себе хазяїном в будинку, знав, що треба піклуватися не лише про дружину, але й про малечу.

 Юля застигла в той момент, а руки ледь затремтіли. Вона нікому не казала про проблеми з вагітністю. Не потрібна їй жалість та плітки. Лише Світлана знала про те, що переживає весь цей час Юля. Знає подруга все від А до Я та в душу не лізе. Лише іноді радить звернутися до певного гінеколога, якого їй радили знайомі у місті.

Хоча Юлі іноді спадало на думку: як знати, може Андрій вже давно все розбовкав знайомим про їхню проблему, або сестричка рідненька, яка чомусь не раділа Юлі, братика на якісь звершення розкрутила, раз з цією бабою тямущої сім'ї немає.

Гидко й досі, що після того сповіщення про розставання Андрій навіть жодного разу не зателефонував, не наважився на спілкування. Скоріш за все боявся мати серйозну розмову з нею, боявся, що Юля буде всіма способами говорити про наболіле, про те, чому все так сталося, чого йому не вистачало.

А тепер це все стало неважливим. Андрій в минулому. А кохання до нього тануло, як пломбір у спекотний день. І серце вже не краялося так, як раніше. Тепер у неї є справжній чоловік, котрий розпалює в її крові гарячу хвилю. І це дійсно робить її щасливою.

Юля вийшла з ванни та прислухалася. Що, коли Микита розлютився та пішов? Хоча він не схожий на слабака. Саме своєю впертістю та чоловічою харизмою він Юлю й зачарував, адже його натиск лише частково межував з нахабством. Не було в нього зверхності, понтів. Микита говорив все відверто, зрозуміло, вів себе як справжній знавець жіночих сердець.

На кухні задзвеніла чашка, наступної секунди – дзвін битого посуду і лайка, при тому пристойна. Юля зірвалася з місця і вбігла на кухню, побачила, що Микита увімкнув кран і сунув руку під холодну воду. На підлозі валялася розбита чашка та розлитий чай.

- Обварився? - Потяглася до руки чоловіка, уважно розглядаючи почервонілу шкіру.

- Як бачиш, - стиснув долоню в кулак і вимкнув воду.

- Потрібно пошукати щось в аптечці, - дівчина заметушилася, згадуючи, де востаннє бачила потрібні медикаменти.