9 глава

Вже близько тижня Микита не з'являвся ні на зупинці, ні біля кав'ярні. І цей факт безмежно дратував Юлю. Суцільна дурепа, бо образила гарну людину. Нащо було так категорично поводитися з чоловіком, якому вона сподобалась. Протягом тижня у дівчини була купа часу, щоб обміркувати своє ставлення до Микити, знайти певні відповіді на важливі питання стосовно своїх почуттів та переживань.

Та розмови зі Світланою зробили гарну справу: Юля дійсно переконалася в тому, що подруга має рацію. Життя одне, і його не варто прожити суцільними сірими буднями. Війна з собою була на піку. І як висновок: вона, Юля, справді намагалася сидіти на двох стільцях, але нічого гарного з цього не вийшло. Том варто рухатися лише у напрямку щастя та світлого майбутнього.

Дуже бентежив той факт, що навіть не знає номера телефону Микити. Та й Тимофія не було видно, а так могла б поцікавитися, куди подівся його батько.

Минуло ще кілька днів, перш ніж біля їхньої стійки з'явився хлопчик. Він дзвінко привітав дівчат, а потім кумедно коментував вибір тістечок. Сьогодні прийшов не один, а з бабусею, яка розташувалася за столиком та уважно стежила за онуком, зрідка гортаючи якийсь журнал.

- Щось давно у нас не з’являвся, Тіме, - усміхнулась хлопчику і акуратно зібрала замовлення на тацю.

- У мами був, вона нарешті народила мені братика.

 Перед обличчям Юлі з'явився мобільний з фото маленького братика. Гарненьке немовля було одягнене у блакитний костюмчик та, судячи з виразу обличчя малого, склалося враження, що фотографуватися він не бажав. Перед очима промайнуло ще декілька фото, на яких немовля було на руках самого Тіма. Від побаченого Юля ледь не луснула від розчулення.

- Який симпатичний.

- Це точно, але репетує, як сирена, аж вухам боляче, - Тім притиснув долоні до вух, грайливо зображаючи жах. роздратувала хлопчика, роблячи чай і йому, і бабусі.

- Вони, немовлята, такі, - розсміялася Юля, - нічого, ось підросте і буде весело бігати по будинку, тобі не буде нудно, - втішила хлопчика.

- Можливо, але поки що тимчасово до осені поживу у батька, плюс бабуся непогано зі мною порається, - помахав Галині Петрівні, яка чекала на свого онука.

- Біжи за столик, а я принесу вам чай, - відпустила хлопця, бо той не поспішав до бабусі.

Дівчина підхопила тацю і попрямувала до столика.

- Вітаю, гарного вам дня, Галино Петрівно, - усміхнулася та привітала жінку.

- Доброго дня, люба, запрошуємо до нашого столика.

- Якщо лише на хвильку, - Юля сіла на краєчок стільця та поглянула на Тіма, котрий уже задоволено ложечкою досліджував тістечко.

- У нас до тебе важлива справа, Юленько, - розпочала жінка свою промову, - у Тимофія тридцятого липня день народження.

- Я вас не розумію, - Юля збентежено подивилася на Тіма, котрий смакував тістечком і усміхався їй.

- Я вас запрошую на своє свято. Тільки одразу попереджаю: відмову не приймаю.

Юля навіть на хвильку застигла, не маючи змоги щось відповісти в тон. А у хлопчини батьківський характер. Виросте впевненим та цілеспрямованим парубком. І це гарні якості для сучасної прогресивної молоді. Дівчина була зворушена цим запрошення. Мабуть Галина Петрівна помітила розгубленість Юлі. Руки дівчини торкнулась рука жінки.

– Підтримую онука, тому не варто хвилюватися. Ми на тебе чекаємо…

Юля повернулася на робоче місце схвильованою, бо не чекала такого запрошення. До того ж дізналася, що весь цей час Микити не було вдома, і з Тімом поралася бабуся, ось навіть прийшли сьогодні сюди, щоб особисто, а не телефоном, запросити Юлю на свято.

Інші пів дня дівчина ламала собі голову, розмірковуючи про те, що незвичайного подарувати дитині, у якої все є. Лише перед сном їй прийшла геніальна ідея. Юля сподівалася, що подарунок, який їй надумалося здійснити, припаде до душі її юному другові.

Всі наступні дні Юля була шалено зайнята приготуванням до Дня народження хлопчика. Довгими вечорами старанно продумувала кожну деталь, десь щось змінювала, переробляла. Підсумок їй дуже сподобався, тому сподівалася, що такий подарунок буде до смаку Тимофію.

У призначений час Юля невпевнено тупцювала під будинком Граніна, відчуваючи себе якось ніяково. Остання розмова між Микитою та нею була не з приємних, її ігнор був перебором. Тепер же не знала, як поводитися. Ще зо п'ять хвилин збиралася з думками, а потім піднялася на потрібний поверх.

Двері майже відразу відчинилися, і на порозі замаячив іменинник.

- Юліє Миколаївно! Ви нарешті прийшли! - Хлопчик радісно зустрів дівчину.

- Так, ось, прошу прийняти цей подарунок, котрий зроблений від щирого серця.

Перед очима хлопчини з’явився подарунковий пакет. І звичайно ж цікавість Тіма перемогла. Юля спостерігала, як хлопчик зацікавлено заглядає у пакет. І обличчя у нього неймовірно здивоване.

- Це книга? - Тім витяг подарунок і уважно вивчив обкладинку.

Неквапливо Юля поставила торт на тумбочку та зняла сандалі.

– Так, бо я знаю, що ти справжній поціновувач цікавих історій.

- Це ви її написали? - Оченята Тіма сяяли від ейфорії, такого в його житті ще ніколи не було. - «Пригоди Касі та Васі»…

 Він перегортав кожну сторінку і дивувався гарним малюнкам, зробленим олівцями. Юля тепло посміхнулася, згадавши минулі дні. Якщо до цього моменту вона писала тільки вірші або невеликі твори про природу, то цього разу у неї народилася кумедна історія про двох друзів та їх пригоди у чарівному світі.

- Це супер! - Виніс вердикт хлопчина і обійняв Юлю.

- Ти ще не всі подарунки роздивився, - звернула увагу Тіма на коробку, яка стояла на тумбочці.

З не меншим азартом Тім розпаковував наступний подарунок, а коли побачив торт, мало не свиснув.

- Ого, це щось, - розглядав яскраві фігурки з мастики.

- Сама пекла, - підморгнула хлопцеві і до того ж простягла листівку.

Тім усміхнувся, розглядаючи яскравий малюнок, потім розкрив листівку та прочитав слова: «Все в житті людини будується його руками, його працелюбністю, добротою та чесністю. Ніколи не забувай у будь-якій складній ситуації, перш за все, залишатися Людиною».