Розкажемо всім?
Вечір.
Доньку Віктора вже як і казав Денис перевезли у палату. І Віктор вже півтори години сидить біля неї. Я зрозуміла, що він хороший батько. Добре ладить з дітьми. А дочка у нього дуже мила. Дівчинка розумна і вихована. Я знаю це, бо я нею говорила десь хвилин двадцять. Вона розповідала про Віктора. Як вони раніше грали на дитячому майданчику. І як кормили у парку голубів. Я й подумати не могла, що Віктор так добре ладить з дітьми. А це значить у нашої дитини буде хороший і люблячий тато. Те що і треба для щастя дитини. Щоб батьки були добрі і щоб любили своїх дітей. Я сподіваюсь, що я теж буду хорошою мамою.
Я сиджу за комп’ютером і читаю свої звіти. Які операції робила та кому. У кабінет зайшов Денис.
- ти йдеш додому? Це у мене сьогодні нічна зміна
- не хочу... краще залишусь тут... не думаю, що Віктор мене вижене — я почала сміятись
- як хочеш, можна питання?
Я подивилась на Дениса.
- давай — Денис сів на стілець біля столу за яким сиділа я
- ви давно з Віктором зустрічаєтесь?
- чесно, я сама не знаю відповіді на це питання — я знову почала сміятись
- як це?
- у нас дивні якісь стосунки були, а от місяць тому... вже стало все на свої місця... на скільки я знаю, я давно йому подобаюсь
- зрозуміло
У кабінет зайшов Віктор.
- як дочка?
- з нею все добре
- ти світишся від щастя — сказала я
- можливо, нарешті, я побачив свою дочку... на жаль з такої причини, але... Карина приходила?
- ні, ще не приходила, а ти додому збираєшся їхати?
- ні
- чому?
- ліньки... тим більше поспати я можу і тут, та й у тиші бути не хочу, я ж так розумію ти додому не поїдеш
- ну, так, я не поїду додому
- ну, от... а я хочу бути біля тебе
- так, я відчуваю, що я тут зайвий, тому піду пройдусь по відділенню — сказав Денис і пішов з кабінету. Віктор сів на стілець на якому ще кілька хвилин тому сидів Денис. Віктор подивився на мене.
- Катруся, я не хочу аби тобі було погано — сказав він і посміхнувся
- зі мною буде все добре... давай завтра розповімо всім нашу новину, все-одно рано чи пізно вони дізнаються
- як хочеш, а взагалі я підтримую твою ідею
- зберемо всіх в ординаторській
- і як завжди тортик і щось випити
- ага, тільки сік
- тобі так, а нам щось міцніше
- так не чесно
- а тобі не можна пити
- знаю — похмуро сказала я
- тоді треба все купити
- так, давай я зараз піду куплю все
- ні, Катруся
- пішли тоді разом
- зараз?
- так
- добре — ми встали з стільців і почали одягатись
Ми одяглись і вийшли з кабінету. І вже пішли до виходу з відділення на зустріч нам йшов Денис. Ми з ним зрівнялись.
- ви все ж вирішили додому поїхати?
- ні, ми у магазин, хочемо завтра зібрати всіх колег у ординаторській...
- щоб розповісти новину — перебила я Віктора
- зрозуміло, добре, а я подивлюсь як там твоя дочка
- добре
Ми пішли у магазин. Вийшли з лікарні. І зразу відчули сильний і холодний вітер. І йшов сніг. Магазин від лікарні був недалеко, але ми все-таки поїхали на машині. Приїхавши у магазин. Ми вийшли з машини та зайшли у магазин. У приміщенні було тепло. Віктор взяв кошик і ми пішли по відділах магазину. Взяли два різних тортик, а це “Пражський” і “Київський” , три пляшки вина і яблучний сік. Купили одноразові тарілки, виделки й серветки.
Заплатили та поїхали назад у лікарню. Зайшовши у відділення, ми побачили як в палату до дочки Віктора зайшла його колишня дружина.
- підеш до них?
- ні, не хочу зайвий раз спілкуватися з Кариною
- добре — ми зайшли у кабінет. У кабінеті сидів Денис і щось дивився у телефоні. Він подивився на нас.
- все купили?
- так, все купили
Ми зняли свій верхній одяг. І я пішла всіх запрошувати на завтра в ординаторську. Віктор залишився у кабінеті. Першим ділом куди я пішла так це до Ані. Я підійшла до дверей і постукала.
- входьте — я зайшла у кабінет
- привіт. Як ви тут?
Я роздивилась кабінет. На дивані сиділа Зоя і щось пила. Аня тільки-но встала зі стільця, щоб підійти до мене і Артем сидів за комп'ютером.
- добре, а ти як?
- я теж добре, я чого прийшла... ми з Віктором запрошуємо вас завтра у ординаторську на пів восьму. Нам є що вам сказати — я посміхнулась