Колеги
Я з Віктором пішли у реанімацію, де лежить мій тато. Ми туди швидко дійшли. Я підійшла до нього.
- привіт тато — сказала я
- привіт, донечка
- як себе почуваєшся?
- добре — він посміхнувся
- чого кликав?
- хотів тебе побачити... давно не бачились
- це дійсно так, давно...
- ти так змінилась
- як?
- подорослішала.... я чув, що ти стала завідувачем кардіологічного відділення
- так, вже два роки
- молодець, ти вся в маму... вона теж така розумна як і ти, як вона?
- нормально, вона звільнилась з лікарні і пише статті про кардіологію... ти коли від неї пішов, їй було дуже погано... у неї була депресія, вона навіть до психолога ходила.
Я побачила сумне лице тата. У нього наче ось ось сльози потечуть.
- я не думав, що буде все так серйозно
- а якщо б знав, то не покинув її? Не пішов до своєї розмальованої ляльки?
- не знаю
- якщо я не помиляюсь вона мого віку
- ....так
Я почула якийсь крик, що Віктор з кимось розмовляє на підвищеному тоні. Я пішла до нього. Він стояв біля дверей. Я підійшла до нього.
- Віктор, що сталося?
- ця жінка з глузду з’їхала... рветься до якого пацієнта, каже, що вона його дружина
Я подивилась на дівчину. Це татова дружина, та на яку він проміняв маму. Я подивилась на неї злим поглядом
- я сама розберусь — сказала я Віктору і посміхнулась
- добре
Я виперла її у коридор і сама вийшла, а потім закрила двері.
- що ти тут робиш?
- тут знаходиться мій зайчик?
- що?
- Леонід тут?
- я зрозуміла про кого ти... тобі тут не можна знаходитись!
- я його дружина! Я маю право тут знаходитись
- у реанімацію мають право заходити тільки лікарі! Так що вали звідси!
- я ще прийду — сказала Кіра
- я і не сумніваюсь — я почала сміятись
Кіра вийшла з коридору. Як вона знайшла реанімацію, я не розумію. Я зайшла у реанімацію, на мене зразу подивився Віктор.
- хто ця жінка?
- татова дружина... ненавиджу її
- так молода?
- вона мого віку... фотомодель
- зрозуміло, а де інтерни?
- я їм дала півтори години вільного часу — ми вийшли у коридор і пішли у наш кабінет — у них ще залишилось півгодини
- ти знаєш, що Зоя повернулась?
- знаю, Аня дзвонила, сказала, що вони зараз удвох до нас зайдуть — Віктор посміхнувся
- тоді пішли швидше
Ми зайшли у наше відділення і підійшли до кабінету. Біля нього вже стояли Аня і Зоя. Вони подивились на нас.
- де ви так довго ходите?
- у реанімації були — я відкрила двері кабінету і ми зайшли у кабінет.
- у тата?
- так
- у нього все добре?
- так
Дівчата сіли на диван. А Віктор пішов робити чорний чай.
- ми тут принесли тістечка, я сама пекла — сказала Зоя, я подивилась на тістечка
- смачно виглядають ― я сіла біля них на диван. Хтось постукав у двері — входьте!
В кабінет зайшли інтерни. Я подивилась на них і встала
- я зараз вам скажу декілька слів, а після підете допомагати медсестрам. І так, я перевірила ваші роботи. Олексій і Жанна ви молодці, написали на відмінно, Євгенія, ти маєш одинадцять балів і це теж добре, Андрій десять балів, ти теж молодець. А от Роман і Оля погано... все дуже погано. Завтра буде другий етап екзамену — практика. І не запізнюйтесь завтра! Ви знову всі підете до Аліни, нашої медсестри... ти Жанна можеш відпочивати зранку, вдень я тебе заберу для другого етапу екзамену. Всі все зрозуміли?
- так — хором сказали інтерни
- ну, а тепер йдіть до медсестер, де вони ви знаєте, тільки спробуйте піти з лікарні, буде вам погано!
Інтерни вийшли з кабінету.
Я подивилась на своїх колег. Вони сиділи і здивовано дивились на мене.
- ну ти і даєш — сказала Зоя — такою строгою я тебе ніколи не бачила.
Ми всі почали сміятись. Віктор поставив чотири чашки з чаєм і сів на крісло, а я сіла на диван.
- це ще не строго — сказав Віктор — ви б бачили як вона розмовляла з ними у перший день. Інтерни на неї дивились переляканими очима, а на Дениса як Катя кричала, це словами не передати
- хто такий Денис?