10 глава

Відчуй себе викладачем

Я взяла трубку.

- алло

- привіт Кейт.... я зараз біля входу лікарні

- що хочеш?

- вийди до мене, будь ласка

- ....добре, зараз вийду — я поклала трубку — я зараз прийду — я одягла поверх халату пальто і пішла на вулицю до Макса. Спустилась на перший поверх і вийшла на вулицю. Макс стояв біля своєї машини і тримав в руках квіти... мої улюблені. Хм... не забув.

- привіт Кейт — він підійшов до мене

- привіт, що хочеш?

- пробач мене, це тобі — він дав мені троянди. В букеті було п’ять троянд.

- дякую, а що я тобі повинна пробачити?

- пробач, що кинув тебе... може почнемо все спочатку?

- ні, я не хочу більше чути образи в свою сторону.... ти ж будеш знову кричати “чому тебе дома немає”.... мені це тоді з головою вистачило... а ще, коли ти мене кинув я була вагітна — у Макса після моїх слів зникла посмішка.

- ти це зараз серйозно?

- так, цілком серйозно... у мене через нерви був викидень

- а чому мені тоді не сказала?

- я не встигла сказати... у нас би була зараз чотирьох річна дитина

- якщо б ти мені сказала, то все могло б бути інакше

- може, не знаю... дякую за квіти... — я посміхнулась — мені треба йти працювати

- добре... бувай

Він підійшов до машини і сів у неї. А я пішла у своє відділення. Коли ж я зайшла у відділення, я побачила Аню, яка йшла до мого кабінету.

- привіт — сказала я

- привіт, о а що це за квіти

- ...Макс приїжджав... просив почати все спочатку

- і ти звісно ж не погодилась

- не погодилась, бо я не хочу почати знову вислуховувати від нього претензії

- от і правильно, а я йшла до тебе, купила тістечка

- нас буде троє

- троє?

- ще Віктор

- я напевно вам буду заважати — ми зупинились

- ні, пішли — я посміхнулась

Ми зайшли у кабінет. На нас подивився Віктор.

- привіт дівчата, Катя, а звідки квіти?

- Макс вибачався

- зрозуміло — я взяла вазу і налила туди воду і поставила квіти — Аня каву будеш?

- ні, краще чай, до речі я тістечка з корицею принесла

- о то у нас прям солодкий стіл буде — сказав Віктор і ми всі почали сміятись. Віктор поставив на журнальний столик коробку цукерок. А потім пішов робити чай Ані. Я зняла пальто і сіла на диван і обперлась об диван спиною.

- я втомилась, такий день важкий був

- це точно

- до речі, як операція? — Аня сіла біля мене, до Ані підійшов Віктор і поставив чашку з чаєм, а потім сів у крісло.

- цікава операція, мені до цих пір не віриться, що я тримала в руках живе серце

Ми розмовляли сміялись і пили чай і каву з цукерками і тістечками з корицею. Аня розповіла про свій день, про своїх інтернів, які її сьогодні порадували. Подарували їй квіти.

Мене викликали у приймальне відділення, бо когось привезли. Але ми всі побігли у приймальне відділення.

За декілька хвилин ми були вже біля лікаря “швидкої”.

- що трапилось?

- чоловік 55 років, інфаркт — сказав лікар, я побачила цього чоловіка і у мене на очах з’явились сльози.

- тато... — сказала я і застигла. Я давно його не бачила... бачила його чотири роки тому. Тато лежав без свідомості

Тата переклали на ліжко.

- Катя, що сталося? ― до мене підбігли Віктор і Аня.

- тата привезли — сказала я з розгубленим виразом обличчя і в цей момент у мене текли сльози. Аня мене обійняла, а Віктор пішов оглядати мого тата.

- Катя!

- що?

Я підійшла до Віктора.

- він отямився

Я подивилась на тата.

- Катя... — сказав тихо він

- так це я — я взяла його заруку — що сталося?

- серце стискає... болить — сказав тихо тато

- давай медогляд проведу я — сказав Віктор — не треба тобі лікувати тата, як вас звати?

- Шевченко Леонід Павлович — сказав тато, Віктор подивився на мене

- Катя, тобі нічого робити тут, йди краще з Анею у кабінет, випий заспокійливе — сказав Віктор

Аня мене обійняла і повела мене у кабінет. У мене по щоках текли сльози. Я люблю свого тата. Хоча він і розбив серце мамі. Як? Відповідь проста він їй зрадив.

Що це взагалі коїться? На минулому тижні Макс, зараз тато... якого чорта мені таке “щастя”!