Довірся мені

5 глава

Начальниця

Я приїхала у лікарню і знайшла Віктора.

- що сталося?

- одній жінці треба термінова операція, я один не впораюсь

- що з нею?

Віктор швидко розповів її історію хвороби. І я зрозуміла, що це її не перша операція. Ми зайшли в операційну, жінка вже була під наркозом. Ми почали їй робити операцію.

Через три години ми вийшли з операційної. Жінка жива. Ми її врятували, бо якщо б ще годину і вона могла померти. Ми зайшли у наш кабінет. Я лягла на диван.

- я помираю, спати хочеться, що просто жах — я почала сміятися

- так, поспи

- ні, скоро прийдуть інтерни і Денис.... до речі, що вони вчора?

- все нормально...правда спочатку плутались під ногами у приймальному відділенні. Я сказав Денису пару “ласкавих” слів.

- от і добре, зроби мені міцну каву

- вже роблю — Віктор посміхнувся

- ти ж о дванадцятій йдеш додому?

- так

- що я буду без тебе робити? — я почала сміятись

- теж саме що і я...працювати

- а, ну да...точно, я сподіваюсь від Інеси більше не буде таких “приємних сюрпризів”. А то кожен день сюрпризи

- її сьогодні не буде

- чому?

- кудись на конференцію їде

- фух....от і добре

- вона здається тебе хоче замість себе залишити

- о, ні...але поки я не почую це від неї я нічого не знаю

- я так і думав, що ти так скажеш — він до мене підійшов — на, тримай — я сіла на диван і взяла чашку з кавою

- дякую, а як там Максим?

- і з ним все добре

- треба буде подивитись, може в палату перевести

- ну так... досить місце в реанімації займати

- точно — я подивилась на годинник

- що там?

- через двадцять хвилин повинні прийти інтерни і Денис, якщо хтось запізниться...навіть не знаю, що я зроблю

Тільки-но я це сказала як у кабінет зайшов Денис. Він подивився на нас.

- добрий ранок

- як сказати — я позіхнула — ми вже з трьох ночі на роботі, де там твої інтерни?

- не знаю, ви ж сказали, що о сьомій треба бути тут.... думаю скоро прийдуть

- сподіваюсь на це — я зробила ковток кави, Денис вдягнув халат і пішов робити собі каву.

- у тебе сьогодні повинні бути операції?

- не однієї, я сподіваюсь сьогодні трохи побути з інтернами — сказала я і зітхнула — та де вони там ходять?! Ще залишилось п’ятнадцять хвилин, потім я буду зла, якщо вони не прийдуть вчасно

- ти вже зла — сказав Віктор і посміхнувся

- тим більше

- ти взагалі дужа строга

- все повинно бути чітко... особливо якщо ти працюєш лікарем

- тут не посперечаєшся

У двері постукали.

- входьте — сказала я і подивилась на двері. У кабінет зайшли всі шестеро інтернів — молодці вчасно — я посміхнулась — давайте знімайте швиденько курточки і я вам дещо скажу.

Я встала з дивану. І стала біля Віктора. Ми дивились як вони знімають курточки.

- вішайте на вішалки — сказав Віктор

- і сідайте на диван — інтерни сіли на диван, я підійшла ближче до них — сьогодні буду з вами ходити я. Мене дуже легко вивести з себе, тому я прошу максимально бути тихими, не лізти під ноги лікарям і ще якщо хочете задати питання просто піднімаєте руку. Зрозуміли мене?

- так — сказали вони хором

- ви вивчили історії хвороб?

- вони не встигли — сказав Денис

- чому? — я розвернулась до нього і подивилась на нього

- це мабуть моя вина, я їх зразу повів у приймальне відділення

- а після що вони робили?

- пішли....

- ти їх відпустив?!

- ну все ти її розізлив — сказав Віктор тихо Денису

- яке ви маєте право їх відпускати?! — я подивилась на інтернів — вийдіть з кабінету! Нам з лікарями треба поговорити!

Інтерни вийшли з кабінету.

- Катерина Леонідівна, вибачте мене будь ласка.... більше таке не повториться