Інтерни
- Катерина Леонідівна, прокидайтесь — до мене доторкнулась наша найкраща медсестра, яку звати Іванка. Я підняла голову. І побачила, що я сиджу на стільці біля Макса.
- як він себе почуває?
Я подивилась спочатку на Іванку, а потім на Макса.
- з ним все гаразд
- добре — я посміхнулась — котра година зараз?
- восьма ранку, вам треба на обхід
- мг... — я встала зі стільця — якщо буде щось погано, то кличте саме мене
- добре
Я вийшла з реанімації і пішла у своє відділення. Зайшовши у нього я побачила, що у кабінет зайшов Віктор. Я теж пішла у кабінет. Коли я в нього зайшла то побачила Віктора, який вже з себе зняв курточку.
- о, привіт — сказав він і посміхнувся
- привіт, чого так рано? У тебе ж наче нічне чергування
- так, але щось не хочеться дома сидіти... нудно, а ти що тут? Де була?
- я тільки що прийшла з реанімації — Віктор вдягнув халат
- і що?
- вночі у Максима зупинилось серце, на щастя вдалось його завести
- “весело”
- не те слово...біля нього цілу ніч просиділа
- а зараз він як себе почуває?
- вже все добре
- підемо на обхід?
- так — я взяла планшет і ми пішли по палатах.
Ми пройшлись по всіх палатах. У всіх пацієнтів не було жодної скарги. І це добре. Після обходу ми з Віктором зайшли у наш кабінет.
- треба зробити собі каву, а то очі закриваються — сказала я — вночі трохи спала, а таке відчуття, що ні.
- тобі немає чого робити у лікарні.
- у якому сенсі?
- ти ж після дванадцятої можеш йти додому
- ну, так, а зараз лише дев’ята — я почала робити собі каву
- відійди — сказав Віктор — я сам зроблю тобі каву
- не буду навіть сперечатись — я посміхнулась і сіла на диван і як завжди закинула одну ногу на другу. І обперла свої долоні об диван.
- до речі, а де Денис?
- мене теж це цікавить.... я вчора ввечері дивилась його звіт
- і що?
- зробив по-своєму, я його перероблювала, але я йому скажу пару “ласкавих” слів. З приводу запізнення і звіту
- ти зла — Віктор підійшов до мене — ....тримай — він дав мені чашку з кавою
- дякую, а як по-іншому на нього реагувати? Ненавиджу не пунктуальних людей! — я зробила ковток кави
- я знаю — Віктор посміхнувся і теж зробив ковток кави.
У кабінет зайшов Денис.
- про вовка промовка — сказала я і зробила ще один ковток кави
- добрий ранок — Денис почав знімати з себе курточку. Я подивилась на нього
- Денис, у моєму відділення працюють тільки пунктуальні люди! Де тебе носило? Ти обхід пропустив!
- пробачте, проспав, а потім в затор ще попав
- дивись, я завтра на роботу прийду о сьомій ранку щоб коли я прийшла ти вже був у лікарні, зрозумів мене?!
- так, Катерина Леонідівна — сказав Денис
- Денис, якщо що, то вона це серйозно говорить, з Катериною Леонідівною краще не сперечатися і слухати її, я вже давно з нею працюю і кажу правду
- дякую — я посміхнулась — до речі, Денис, що то за звіт? Я його перероблювала за тебе! Ти знову зробив все по-своєму? По-Американські
- вибачте
- мг... я ось що подумала поки ти не навчишся робити звіти, будеш їх всі робити і за нас з Віктором теж! Зрозумів мене?
- так
- а тепер йди працювати, там напевно тебе зачекались пацієнти у приймальному відділенні
- як скажете — Денис вийшов з кабінету
- ось так — я подивилась на Віктора
- а ти реально зла
У кабінет зайшла медсестра. Вона подивилась на мене.
- Аліна, що таке?
- там ваш пацієнт з реанімації
- що з ним?
Я швидко встала.
- з ним все добре, він кликав вас
Ми всі вийшли з палати. Віктор пішов у приймальне відділення, а я пішла у реанімацію до Макса. За декілька хвилин я зайшла у реанімацію і підійшла до Макса.
- ти мене кликав?
- так — він трохи посміхнувся
- навіщо? Тобі погано?
- ні, сядь будь ласка — я взяла стілець і сіла біля ліжка Макса — що?
- ти пробач мене, я не повинен був йти від тебе... я був дурнем
- проїхали
- а ти все така ж гарна — Макс посміхнувся
- дякую — я посміхнулась йому у відповідь