1

За своєю натурою Ганнуся надзвичайно довірлива людина. Така вона ще з дитинства. З тих самих пір коли була ще маленьким дівчатком котре щиро вірило у всі почуті казки, байки та легенди. Звідки ця триклята довірливість переселилась у її серці Ганнуся не має й гадки. Мабуть передалось по роду від її мами, баби й прабаби. А можливо це було для чогось потрібно всесильній долі. Та як би там не було, а такий недолік характеру приніс не мало бід та нещасть у її життя.

Та й що то було за життя? Суцільні негаразди, клопоти та проблеми. Коли дівчинці виповнилось шість рочків батько покинув їх сім’ю подавшись на гульки. Залишив дружину зі старою матір’ю і трійкою малих діточок. Відтоді зубожіння, безгрошів’я й хронічна нестача найнеобхіднішого стали постійними гостями у їх домівці. Ні, вони на щастя не голодували, та розкошувати теж якось не виходило.

З роками всіляких неприємностей ставало все більше і більше. Наймолодший брат ледь сягнувши підліткового віку зв’язався з сумнівною компанією й врешті-решт потрапив в поле зору правоохоронних органів. Міліція зачастила до їхньої хати з різноманітними перевірками, а по селі їх уже називали ледь не рецидивістами. Інколи навіть соромно було вийти на вулицю чуючи перешіптування й косі погляди сусідів та знайомих односельців.

На той час мама підірвавши своє здоров’я виснажливою працею і піклуванням про них важко захворіла. Лежачи на лікарняному ліжку вона вже не могла ні виховувати дітей, ні турбуватися про них, ні забезпечувати хоч якоюсь копійчиною. Щоб якось зводити кінці з кінцями старша сестра подалась на заробітки за кордон. Ганнуся ж підробляла в селі перукарем, професію яку вона здобувала в районному училищі. Тоді дівчина мріяла зустріти хорошого хлопця, якого покохає і з яким буде щасливою довіку.

Спершу здавалося цим дівочим мріям судилося збутися. Ще навчаючись в училищі Ганнуся познайомилася з Андрієм. Хлопець був на кілька років старшим за дівчину. В училищі він робив ремонт у одній з аудиторій. От там вони й заприязнилися. Парубок виявився великим балагуром і дівчина якось відразу повірила йому. За характером видався щирим, доброзичливим і ніжним. Зовні взагалі заполонив Ганнусю яскраво-блакитними очима, милою усмішкою й атлетичними формами тіла.

Вони заприязнились. Та доволі звичайна дружба переросла в щось значно суттєвіше. Перші поцілунки, перші обійми, перші ніжності і ласка… А дальше те таїнство що трапляється у жінки з чоловіком… І відповідно наслідки коли Ганнуся зрозуміла що при надії, а Андрій що він майбутній батько. І звідси чимало сумнівів, вагань та непевності, котрі нахлинули на них…

Та тоді вони начеб то їх швидко подолали. Андрій попрохав Ганнусю бути його дружиною. І вона звісно погодилась. Незабаром вони стали подружжям і молода жінка тоді була переконана що до безтями кохає свого чоловіка, а він зрозуміло і її. А ще вона довірливо надіялась, що все у них складеться якнайкраще і вони будуть щасливими до глибокої старості.

Вона помилилась. Реальне життя виявилося набагато складнішим й похмурішим чим їй ввижалось раніше. Андрій несподівано продемонстрував свою повну неготовність до ролі батька. Він все ще залишався безвідповідальним легковажним юнаком в голові якого гуляв вітер. Чоловік мало переймався тим що у нього є дружина та новонароджене маля. Його не ніскільки не турбувало те і на що буде існувати його сім’я.

Нескінченні та часті конфлікти, скандали і сварки стали звичним явищем у їх домі. Вони швидко зруйнували довіру, щирість та любов у їх родині. Зрада Андрія стала закономірним фіналом їх подружжя. Втомившись від такого життя Ганнуся прогнала свого чоловіка справедливо вирішивши, що вона й без нього зможе забезпечити себе і свою маленьку дитину. Хоча й прекрасно розуміла що зробити це буде ой-як нелегко.

Кілька років жінка опісля викарабкувалась як могла. Недосипала ночі. Крутилась наче білка в колесі. Як уміла зводила кінці з кінцями. Займалася домашнім господарством, доглядала важкохвору маму, ростила юного синочка. Старалась з усіх сил. І частенько при цьому нарікала на жорстоку долю й кляла своє нещасливе життя. А ця безжальна доля знущалась з Ганнусі як тільки хотіла. Молодший брат так і не вгамувавши свій буйний норов врешті-решт потрапив за грати. Мама не зумівши подолати хворобу померла. Жінка залишилась зі старенькою бабусею й малою дитиною на руках.

І тут як грім серед ясного неба в її життя раптово увірвався Андрій. З колишнім чоловіком молодиця зустрілася випадково на міському базарі. Вона саме продавала молоко й сметану. Він прийшов щось купляти. Вони перекинулись кількома буденними фразами. Потім чоловік напросився до колишньої дружини в гості. Начебто для того щоб побачитися з рідним сином. Ганнуся не заперечувала. Як вона могла заборонити батькові зустрічатися зі своєю дитиною.

Андрій приїхав раз, вдруге, втретє… Був на диво турботливим, лагідним й щедрим до сина. Дарував йому всілякі подарунки, бавився у різноманітні ігри, разом поважно прогулювався по селі. Ганнуся дивилась на все це й не могла впізнати свого колишнього чоловіка. Андрія наче підмінили. Він не знано як перетворився на саме такого чоловіка й батька про якого й мріла жінка.

Часті візити колишнього чоловіка мали свої доволі несподівані наслідки. Незабаром Ганнуся «відтаяла» в своєму ставленні до Андрія.  Жіноче серденько швидко пробачило завдані йому образи, приниження та біль, поступившись місцем спогадам про їхні колишні почуття, його солодкі поцілунки й жагучу пристрасть. Воно прагнуло хоч дещицю ніжності, ласки й кохання і готове було ще раз повірити тому хто вже один раз зрадив, обманув й покинув її.