8. Лоран

Лоран прокинувся від звуку води.

Він методично бив по вухах, не даючи сховатися й поспати ще хоча б трохи. Лоран перевернувся на інший бік і накрив голову подушкою, намагаючись врятуватися від дратівливого шуму.

Спочатку він подумав, що вночі почався дощ і саме його зараз чути крізь зачинене вікно. Хоча Лоран пам'ятав, що найближчими днями дощу не обіцяли.
Але звук води не вщухав.

Навпаки, здавалося, він звучав десь зовсім поруч. Наче спеціально не давав міцніше  заснути. Якийсь дивний сон.

Наступне  усвідомлення прийшло дивно й не одразу.
У будинку хтось був.
Звісно, був. Бо вдома був Корвус.
Лоран чув, як той ходив його кухнею, торкався  речей, відчиняв шафи й, судячи зі звуків, зараз намагався знайти щось їстівне.

Він ще кілька секунд лежав, дивлячись у стелю нічого не виражаючим поглядом і намагаючись змиритися з усім цим і своїм перерваним сном.
Учора вони вдвох пили тепле молоко й говорили ні про що.Лоран спробував згадати їхню розмову. Щось, що могло б допомогти йому краще зрозуміти Корвуса. Але в пам'яті залишалися лише окремі уривки,  та дивне, але тепле  відчуття, комфорту, що заповнювало кухню поки вони там сиділи вдвох.Лоран не пам'ятав більше нічого справді важливого.Нічого, що б могло пояснити, ким насправді був Корвус і навіщо з'явився в його житті.

Знову було чути як  щось грюкнуло. Він ліниво  потягнувся, скидуючи з себе  залишки дрімоти, та  думаючи про те, що сьогодні Корвус, схоже, вирішив померти від рук кухонної шафки, судячи зі звуків. До цього моменту, Лоран навіть не задумувався наскільки паскудна звукоізоляція цього дому. 
Чи могло бути таке, що Корвус видавав більше шуму ніж його сестра?  

У це вірилося насилу. Бо його сестра була самим стихійним лихом. І все ж, порівняно з Корвусом, її майже не було чути. Якщо не брати до уваги ті моменти, коли вона вирішувала, що весь дім – її сцена, а вона на ній Тейлор Свіфт.

Знизу знову щось шумно грюкнуло.
Лоран заплющив очі. 
Схоже, сьогодні Корвус вирішив перевірити міцність усіх кухонних меблів.

Лоран був готовий поклястися, що його дім змінився. 
Ніби став трохи живішим. Набагато голоснішим.І все це–лише за кілька днів після появи Корвуса. Зараз Лоран, ще не міг точно сказати, чи йому подобались такі зміни чи ні. Але саме цю думку зафіксував в голові, щоб повернутись до неї пізніше.

Коли він нарешті привів себе в порядок і спустився вниз то очікувано побачив Корвуса на кухні. Той зосереджено готував сніданок пересуваючись по кухні з граціозністю танка. Принаймні три рази  Лоран помітив як той напоровся на відкриті нижні шафки. На це було боляе дивитись, та Корвус  здавалось не звертав уваги на то, він повністю поринув в головку.

Лоран мимоволі перевів погляд на раковину. Вода все ще текла тонким струменем.На мить йому здалося, що він  ще в тому сні де вона шуміла в його вухах. Дивно.
Раніше він ніколи не чув воду з другого поверху. Може проблема була в трубах? Він замислено притулився плечем до стіни, продовжуючи спостерігати  за Корвусом поки той його не помітив.

—То ти був весь час вдома?– було першим, що спитав він коли помітив, присутність Лорана на кухні.

—Дивне питання, а де мені ще бути як не в своєму домі?

Корвус  вперше виглядав так зніяковіло.  Ніби був за один крок до того щоб ляснути себе по лобі.

—Взагалі то я думав ти пішов бігати як минулого разу,– відвернувшись від нього, промовив Корвус, а потім швидко додав,—На сніданок, омлет грінки та салат.

—Вирішив сьогодні поспати,–Лоран сів за стіл і обперся щокою о свою долоню не зводячи погляду зі спини Корвуса. Аромат їжі пробуджував апетит.

— Згадав, здається  в тебе дзвонив телефон,–  ніби між іншим згадав він і  поклав смартфон перед ним на стіл,–Знайшов біля мольберту де ти малював.

—Дякую, – посерйознішав в моменті, промовив він і розблокував екран, відчуваючи обережний погляд Корвуса на собі.
Декілька пропущених від наставника,  дюжина повідомлень від сестри, пропущений від матері і сповіщення від неї ж зателефонувати по можливості. 
В цілому нічого, що не могло б ще трохи почекати. Він швидко відписує  короткі відповіді, і майже одразу отримує відповідь від наставника. Через, що злегка дратується.

–Щось трапилось?– почувся голос  Корвуса, з-за спини. Перед Лораном нібито ні звідки з'явилась тарілка з їжею та прибори. Він швидко заблокував телефон і повернувся  дивлячись на Корвуса який ще не встиг відійти від нього. Той не виглядав так ніби його застали за підглядуванням на гарячому.

— Нічого не сталось,  а ось, що ти збирався підглянути, ось це  вже питання.

Корвус пожав плечима і відійшов беручи свою порцію та прибори.

—Хто зна, можливо в тебе є дівчина і ти її від мене приховуєш? – Корвус сів навпроти і акуратно подвинув каву в його улюбленій чашці-жабі до Лорана.

Лоран кілька секунд мовчки дивився на нього. Якщо б Корвус зараз подивився в його очі він би зрозумів, все, що той думає  про нього зараз.

—Тоді тобі доведеться продовжувати пошуки, – Лоран вирішив зберігати спокій і будь, що насолодитися сніданком.

Корвус повільно підняв брову. Лоран вже шкірою відчував, що той не зупинеться з питаннями.

—Отже, її все-таки немає?– в голосі навпроти звучала цікавість навпіл з надією,  Лоран не втримався і знову підняв на нього свій погляд. — Я цього не казав.

–Тоді пошуки справді можуть затягнутися.

—Не думав,  що тобі настільки цікаве моє особисте життя.

Корвус наколов на виделку огірок й указавши на нього відповів:
—Я живу в твоєму домі. Мені потрібно знати, чого очікувати.

—Наприклад?– в голосі Лорана було чутно щиру зацікавленість. Він трохи схилів голову до плеча дивлячись як той обхоплює губами край виделки.

—Наприклад, що одного дня сюди прийде твоя дівчина і вирішить, що я- твій коханець,– навіть не пережовуючи промовив він.

Лоран ледь не вдавився їжею від такої відповіді. Він потягнувся за чашкою кави думаючи, про те, що твориться в голові навпроти.