7.Лоран

Цю ніч Лоран довго крутився й не міг заснути. В голові вирувала купа думок, а в грудях поселився неспокій. Він лежав в своєму ліжку й силувався заснути, та сон не йшов.

Спочатку він дочекався поки Корвус піде в кімнату спати, а потім довгенько сидів на кухні роздумуючи над їх розмовою і тим, що відчув та побачив під час неї, коли виводив Корвуса на емоції. Той непогано володів собою, допоки Лоран не починав  провокувати в відповідь. Він знов і знов прокручував в пам'яті  ті миті, а потім тихо вилаявся і спершись на долоні швидко піднявся. 
Треба було прибрати кухню і йти спати.  Він розбереться та обдумає, це все завтра, як прокинеться.

Лоран був впевнений в тому, що  відчував.А саме, в тому, що  хлопець щось недомовляв. Що щось в цьому всьому, було дивним. Звісно легку тривогу, з легкістю можна було списати на те, що Лоран звик бути один і це був лиш дискомфорт від присутності нової людини поряд. Він міг скільки завгодно себе в цьому переконувати, але відчував, що Корвус був не просто втікачем, що він мав більш глибшу історію за своїм легковажним виглядом.  

Здавалось що ось ось, і в голову прийде  правильна відповідь, але щось в середині не давало навіть подумати про Корвуса погано. Якщо бути відвертим та чесним з собою, то Лоран чітко розумів, що той йому подобався. Навіть сильніше ніж можна було зізнатись. І це було так тупо. Він же нічого про нього не знав. Крім того, що можна було помітити між чітко виваженими емоціями. Щось в середині спрацьовувало на ці крихітні моменти. Лоран відчував, що правда яка криється за цим буде не надто приємною.

Час йшов, а сон ні. Хоч в домі було тихо. Лоран прислухався чи не чути бува кроків  за дверима.  Останнім часом, він ловив себе на тому, що почав чути значно більше, ніж раніше. А може, просто почав  звертати на це увагу.
Ледь помітний скрип старих дощок у коридорі, шурхіт гілок по горищу. Пересування Корвуса між кімнатами під час денного посягательства на його улюблену чашку.Тихе гудіння холодильника на першому поверсі, якого раніше він, здавалося, зовсім не помічав.
Усе це з'явилося разом із Корвусом.
Чи, принаймні, Лоран сам почав помічати це саме відтоді, як він з'явився в його житті.

Він знову прислухався до нічної тиші  дому. Десь за дверима щось ледь чутно клацнуло.  Лоран затамував подих, прислухаючись.Та більше нічого не було чути, усе знову стихло ніби нічого й не було. 
Мабуть, дерево. Або просто здалося. Або ж це був Корвус. Останній варіант  змушував відчути цікавість. Йому теж не спитися, вийшов пройтися чи навсяк випадок закрився з середини? 
Лоран зосередився, пробуючи почути щось ще. Але ніяких звуків чути не було. Натягнувши ковдру під саме підборіддя він зручніше вмостився на ліжку й закрив очі. Треба було спати.

Так вже вийшло, що на другому поверсі було три спальних місця. Одне з яких було переобладнано під щось середнє між кабінетом та бібліотекою. В якийсь момент свого життя він вирішив, що йому дуже потрібний свій кабінет для роботи. Справедливості заради, перший час він дійсно вирішував якісь свої справи тільки в межах того простору. Але згодом було дуже лінь підніматись заради того щоб зробити дзвінок, або попрацювати на комп'ютері. Кабінет став не більше ніж закритим гештальтом та місцем де було приємно почитати книгу серед інших книг. 
Лоран же працював з усіх точок в домі де можна було розміститись з ноутбуком на ногах.

Дві інші кімнати були, його власною кімнатою, та гостьовою, де рідко, але бува, зупинялись батьки, або сестра.  Якби не цей факт, він би вже давно зробив з неї другу майстерню або галерею. Нарешті вивісивши свої картини на стіни, а не продовжуючи складати одна поперед іншої під стінами.

На першому поверсі вже була майстергя. Її вікна виходили на заднє подвір'я.  Де був сад та квіти. Лоран обожнював проводити там свій час. Та, за останній час там стільки зібралось,  мольбертів, що не було достатньо місця щоб розвернутись, не зачепивши чогось поряд. Майстерня єдине місце де не було порядку від слова зовсім і в цілому Лорана це не то щоб турбувало.

Час йшов, а Лорану не вдавалось заснути. Він слухав стук свого серця в грудях.Сон вперто не йшов, хоч годинник показував  вже за опівніч. Неможливість заснути вже  відчутно дратувала. Лоран не мав звички турбуватись по таким причинам  як безсоння. Тому зараз згадував, що робила його мати в таких випадках. "Вона йшла пити молоко з медом"– нагадав внутрішній голос. Вставати не зовсім хотілось, ліжко було комфортно зігріте. Ввін вперто продовжував лежати силуючись заснути.

Ще трохи пововтузившись у ліжку, Лоран зрештою важко видихнув і здавшись,  виповз з під ковдри. Залишивши  її лежати майже так як коли лежав в ліжку, Лоран  посподівався, на те , що коли повернеться то  ковдра буде ще теплою. 
—Гадство,—тихо пробурмотів він сам до себе.Зараз він сподівався, що  спосіб його матері допоможе  швидше заснути.

Він тихо підвівся, накинув на плечі халат. Й перед тим як спуститись  вниз, на мить подивився на двері кімнати де мабуть вже давно спав Корвус. Тим часом в будинку панувала темрява й тиша, лише слабке світло з кухні змусило Лорана насторожитися.
Він був впевнений, що коли йшов то вимикав світло. Невже забувся?

Коли Лоран зайшов на кухню, то ледь не обомлів. За столом спокійно сидів Корвус, й виглядав так  ніби поява Лорана посеред ночі була найбільш звичайною річчю в світі. В руках він  тримав чашку Лорана. Ту саму жабу, яку до цього Корвус називав,   недолугим артефактом темного чаклуна.

Лоран кілька секунд мовчки дивився на нього, не знаючи, що саме дивувало більше. Те, що  Корвус теж не спав, чи те, що він без жодної краплини сорому пив із його улюбленої чашки. Все-таки той звук йому не здався, Лоран в думках майже похвалив себе.

—Ти правий, з неї дійсно пити смачніше,– радісно посміхнувся йому він.

Лоран кілька секунд мовчки дивився на нього, а тоді важко зітхнув і підійшов до кухонної шафи аби чим себе зайняти лиш би не стояти і не дивитись на Корвуса і те як він торкається його чашки. 
Він щиро не знав, що робити в таких випадках. Будь це наприклад його сестра, тут вже б була битва. Звісно шуточна.А ось як реагувати на Корвуса він не знаю. Забирати зараз свою чашку з його рук, здавалось так подитячому. То ж він вибрав підігріти мобі молока з медом і вдавати ніби нічого не сталось. Потім він обов'язково сховає чашку подалі від нього.