5. Лоран

До обіду Лоран уже встиг змиритися з тим, що його день зруйновано.
Не катастрофічно, але відчутно.
Що б він не збирався робити, поруч був Корвус.

Лоран ішов на кухню – Корвус йшов слідом. Сідав у вітальні помалювати – через кілька хвилин чув чужі кроки за спиною. Виходив у сад, сподіваючись хоча б там побути наодинці,– і невдовзі звідкись лунав голос, якому, здавалося, просто фізично було необхідно коментувати все, що він бачив, чув або думав.

Лоран звик до затишної тиші.
Корвус, очевидно, сприймав її як особистого ворога якому було не місце де б він не був. Здається він почав розуміти чого той був в бігах. З такою суперздібністю, було б дивно не нахапатись ворогів.

І найгіршим було те, що той не обов'язково говорив щось важливе.  Іноді Корвус просто озвучував думки, які в нормальних людей залишалися в голові. 
Спочатку це дратувало. Далі  дратувало ще більше.А ще через деякий час Лоран раптом помітив, що, коли Корвус замовкав надто надовго, він мимоволі починав прислухатися.
Це відкриття не сподобалося йому ще більше.

Після вранішньої кави, де Корвус розкритикував його улюблену чашку. Лоран завбачливо сховав її подалі. Ніби відчув недобрий намір завчасно.

Він поставив чашку на найвищу полицю кухонної шафки, задвинув її подалі й навіть на мить замислився, чи не варто замкнути дверцята на ключ.
Бо Корвус дивився на неї надто довго й задумливо.

Тому, коли Лоран почув ледь помітний скрип дошки під чужою вагою, не стримався:

— Не чіпай верхню полицю!
Тиша в моменті стала майже фізично відчутною. Лоран готовий був посперечатися, що почув, як Корвус почав думати.А думав він голосно...

— Я ще навіть не підійшов до неї, господарю.

Лоран ледь стримався, щоб не фиркнути у відповідь.
І все ж сам завмер, відсторонено дивлячись на картину перед собою.
Він почув, на яку саме дошку Корвус ступив.
Не просто почув, а впізнав її скрип.
Чомусь зовсім не хотілося думати про те, чому він знає такі речі...

Ближче до вечері між ними виникає невеличка суперечка на рахунок того що буде готувати їсти.

Корвус проявляє неабияку ініціативу приготувати вечерю самому. Лорану зовсім не шкода дозволити це зробити.  Але особиста упертість не давали йому змиритись, з тим що на кухні, буде хазяювати, Корвус.

Замість того щоб сидіти в саду і гойдаючись дивитись на зорі він залишається готувати з ним. І в моменті жалкує про це.

Це було найхаотичніше, що ставалось на цій кухні. Лоран був впевнений, що Корвус був посланий йому За всі гріхи, як минулі так і майбутні. Вони двічі стикалися лобами. 
Лоран був впевнений, що в нього обов'язково буде гуля аккурат посеред лобу.

Самого ж Корвуса нові травми здається мало обходили. Він був повністю поглинутий хаосом готування.  

Лоран старанно зберігав спокій не звертаючи увагу на рани, що виднілись с під його одежі. І все одно, їх вигляд  викликав нічим не обгрунтовану тривогу.

—Ти завжди так добре чуєш?
Ніби просто так, спитав Корвус викладаючи  апетитно пахнуче прянощами мясо, на салат в тарілці.

—Так,– просто відповів він не бачучи причин сказати інакше.Ніби це абсолютно нормально. Чути, що відбувається в іншій частині будинку.
Чути, як Корвус пересувається кімнатами.
Чути, як він зупиняється.Навіть раніше, ніж Лоран усвідомлював, що взагалі прислухається.

Корвус не відповів одразу. Він деякий час мовчки розкладав їжу по тарілках поки  Лоран в тиші мив посуд. 
Коли нарешті з ним було покінчено він підняв погляд на Корвуса.Той стояв, спершись стегном об край столу, і дивився на нього якось дивно.Надто уважно... І тихо...

— Що?

— Нічого.

— Ти зараз щось подумав, говори вже,– Лоран героїчно зберігав зовнішній спокій, в той час як всередині був свій особистий хаос на який не було відповіді.

— А ти це теж почув? – Корвус підняв брови.

— Ти нестерпний,– видихнув Лоран надто ретельно витираючи вологі руки рушником.

Корвус усміхнувся й повернувся до тарілок.
Але питання більше не ставив. Мовчки накривав на стіл. І це, чомусь, насторожило Лорана значно сильніше ніж якщо б той насідав з питаннями.