Глава 1 Незвична пропозиція

— Мамо, а ти сьогодні рано повернешся?

Десятирічна Софія сиділа за кухонним столом і старанно намазувала масло на шматочок хліба. Її мама, Соломія Павленко, саме наливала собі чай.

— Постараюся, сонечко. Сьогодні в мене останній запис на п'яту годину. Якщо клієнтка не запізниться, то до сьомої буду вдома.

— А ми можемо ввечері подивитися фільм?

— Звичайно. Тільки спочатку перевіримо домашнє завдання.

Софія скривилася.

— Ну от! Знову уроки!

— А ти думала, що доросле життя складається тільки з розваг? — усміхнулася Соломія.

— Я ще не доросла!

— Ось саме. Тому до школи ходити доведеться.

Дівчинка засміялася.

Соломія поглянула на годинник. До виходу залишалося двадцять хвилин. Треба було ще зібрати сумку й переконатися, що донька нічого не забула.

— Зошит із математики взяла?

— Так.

— А щоденник?

— Мамо!

— Що «мамо»?

— Ти вже втретє запитуєш!

— Отже, точно не забудеш.

Софія закотила очі, але посмішку приховати не змогла.

Соломія любила такі ранки. Звичайні, трохи метушливі, наповнені дитячими запитаннями та сміхом.

Колись їх за цим столом було троє.

Вона мимоволі поглянула на фотографію, що стояла на полиці. З неї усміхався Ярослав — її чоловік, якого не стало три роки тому.

Соломія швидко відвела погляд.

Сьогодні вона не хотіла сумувати.

— Мамусю, а бабуся Світлана казала, що в суботу може прийти до нас, — повідомила Софія.

— Чудово. Приготуємо щось смачненьке.

— Пиріг?

— Можна й пиріг.

— І з вишнями?

— Якщо знайдемо вишні.

— Ура!

Перукарня, у якій працювала Соломія, розташовувалася неподалік від центру міста.

Вона любила свою професію. Їй подобалося спостерігати, як після вдалої стрижки чи фарбування людина починала дивитися на себе в дзеркало зовсім інакше.

— Соломіє, до тебе клієнтка! — гукнула адміністраторка.

— Уже йду!

До крісла підійшла жінка років сорока.

— Доброго дня. Хочу трохи змінити зачіску, але не знаю, що мені підійде.

— Давайте подивимося, — привітно відповіла Соломія. — Ви хочете щось кардинально нове чи просто освіжити образ?

Робота швидко захопила її.

Після обіду з'явилося кілька вільних хвилин. Соломія дістала блокнот, у якому записувала свої плани.

На першій сторінці великими літерами було написано:

«МОЯ ПЕРУКАРНЯ»

Нижче йшли розрахунки: оренда приміщення, обладнання, меблі, дзеркала, косметичні засоби, реклама.

Сума виходила чималенька.

Соломія зітхнула.

Вона давно мріяла працювати на себе. Хотіла невеличку затишну перукарню, куди клієнти приходили б не лише за гарною зачіскою, а й за приємною атмосферою.

Однак мрія вперто залишалася на папері.

Вона мала певні заощадження, але їх було недостатньо.

— Знову свою перукарню плануєш? — запитала колега, зазирнувши до блокнота.

— Ага.

— Може, вже час брати кредит?

— Не знаю. Якось страшнувато.

— Чого?

— Бо кредит потрібно повертати. А якщо справа не піде?

— А якщо піде?

Соломія задумалася.

Це питання вона ставила собі неодноразово.

Увечері, коли Софія вже виконувала домашнє завдання, Соломія сіла на диван із телефоном.

Вона переглядала оголошення про оренду приміщень.

Одне з них особливо привернуло увагу.

Невелике приміщення на першому поверсі житлового будинку. Окремий вхід, великі вікна, зручне розташування.

— Ось би таке мені, — прошепотіла вона.

Телефон раптом задзвонив.

На екрані висвітився незнайомий номер.

Соломія вагалася кілька секунд, але все ж відповіла.

— Алло?

— Добрий вечір! Мене звати Марія Лещенко. Я представляю кредитну компанію «Ваші мрії». Чи зручно вам зараз розмовляти?

Соломія ледь не засміялася.

Треба ж такому статися! Щойно думала про гроші — і вже телефонують із кредитною пропозицією.

— Дивлячись, що ви хочете запропонувати.

— Наша компанія надає кредити на суму до трьохсот тисяч гривень. Можливо, ви саме зараз плануєте велику покупку або відкриття власної справи?

Соломія здивовано підняла брови.

— А звідки ви знаєте про власну справу?

— Це лише один із можливих варіантів використання коштів, — спокійно відповіла Марія. — Наші клієнти мають різні цілі.

— Зрозуміло.

— Чи цікава вам така пропозиція?

Соломія поглянула на блокнот.

— Можливо. Але я хотіла б спочатку дізнатися умови.

— Звичайно. Ми можемо підібрати для вас індивідуальний варіант. Крім того, наша компанія пропонує одну незвичайну додаткову послугу.

— Яку саме?

— Сироватку довголіття.

Соломія завмерла.

— Перепрошую, що?

— Сироватку довголіття, — повторила Марія таким тоном, ніби йшлося про звичайне страхування.

— Це якийсь жарт?

— Ні, пані Соломіє.

— Ви хочете сказати, що продаєте ліки від старості?

— Не зовсім. Наша сироватка суттєво сповільнює процеси старіння, зміцнює імунітет та прискорює відновлення організму.

Соломія мовчала.

Вона не знала, чи варто сміятися, чи завершити розмову.

— І скільки ж можна прожити завдяки вашій сироватці?

— Термін її дії залежить від обраної програми. Існують різні варіанти, зокрема й дуже тривалі.

— Наскільки тривалі?

— Наприклад, до п'ятдесяти тисяч років.

Соломія голосно розсміялася.

— П'ятдесят тисяч?!

— Так.

— Ви серйозно?

— Цілком.

— А динозаврів побачити вже не вийде?

На іншому кінці слухавки запала коротка тиша.

— На жаль, ні, — незворушно відповіла Марія.

Соломія розсміялася ще дужче.

— Вибачте, але це звучить як фантастика.

— Розумію вашу реакцію. Більшість людей спочатку дивуються.

— А потім що? Погоджуються?

— Деякі — так.

Соломія знову поглянула на блокнот.

— Припустімо, я вам повірила. Але навіщо кредитній компанії продавати таку сироватку?