Глава 10.

Наступного ранку Колін припаркував свою нову автівку біля воріт дому Тесси. Зазирнув через паркан і побачив досить великий світлий будинок, газон перед ним й викладені тротуарною плиткою стежки. Це його здивувало, адже він очікував побачити дім матері свого сина іншим: дерево, глиняна черепиця, комин з червоної цегли, яблуневий сад навколо і обов’язково гойдалка. МакКалістер глибоко вдихнув й натиснув на дзвінок.

• Слухаю, - озвався він чоловічим голосом.
• Доброго ранку, містер Тіндал, - привітався Колін, здогадуючись, що йому відповідає тато його коханої, який колись викладав в них фізику в школі, - Це Колін МакКалістер з Сіетлу.
• Ти зараз в Нью-Йорку, - непривітно відповідає чоловік й відчиняє ворота, - Проходь, Колін МакКалістер.

Шатен йде по стежці до будинку, двері якого відчиняються й на ґанок виходить високий статний сивочолий чоловік - Біл Тіндал.

• Вирішив таки приїхати? – не вітаючись запитує.
• Так, мені потрібно поговорити з Тессою, - киває головою шатен, який завжди ніяковів під поглядом цього чоловіка, але завжди любив проводити час в його домі.
• Не запізно? – уточнює батько жінки.
• Я тільки зрозумів, - зітхає Колін, відразу розуміючи невиказане питання.
• Краще пізно ніж ніколи, - відступає містер Тіндал від дверей даючи гостю дорогу, - Тес, до тебе гість.

Жінка саме спускалась сходами з другого поверху.

• Хто там? – подивилась в передпокій та завмерла, шокована швидкістю розвитку подій, адже лише вчора вона говорила із сином про його тата, а сьогодні з ранку він вже стояв на порозі її дому.
• Я піджену Ендрю із зборами до школи, - залишив їх сам на сам її батько.
• Привіт! – прочистила вона горло, не розуміючи, що робити далі.
• Привіт! – майже пошепки привітався Колін у відповідь, картаючи себе, що не додумався купити квіти й щось для сина.
• Проходь у вітальню, - махнула Тес рукою, вказуючи напрямок і бажаючи відстрочити їх з Ендрю зустріч, бо хлопчик зараз спуститься, щоб їхати з дідусем до школи.
• Нам потрібно поговорити, - сказав МакКалістер, зупиняючись посередині кімнати й обертаючись до неї обличчям, ховаючи при цьому тремтячі руки в кишені.
• Ти вже знаєш, - констатувала вона, сідаючи на диван і вказуючи йому на крісло навпроти.
• Так, - чоловік сів і вичікувально подивився на неї.
• І? – цікавиться Тес планами чоловіка щодо їх сина.
• Я переїхав в Нью-Йорк.
• Що? – здивована жінка вчинком колишнього, хоча чому було дивуватись, він завжди був швидкий на висновки та вчинки.
• Я хочу бути поруч із своїм сином, а на відстані в чотири тисячі кілометрів це не можливо, - знизав плечами шатен.
• І ти нічого не хочеш в мене запитати? – цікавиться Тесса.
• Я багато думав і тепер з високою долею вірогідності знаю відповіді на всі мої запитання, - сумно посміхається Колін.
• Ого! Поділишся? – іронізує руда, на що її гість лише весело посміхається, пригадуючи їх юнацькі пікірування.
• Звісно! – киває головою, - Спочатку ти була дуже ображена на мене, - починає говорити МакКалістер, - І мала на це повне право, бо я вчинив як покидьок!
• Ти вже вибачався! – перериває його жінка, як і зазвичай.
• Вибачитись ще раз – ніколи не зайве, - відповідає їй шатен, - Потім ти чекала, що я приїду, а я ревнивий бовдур малював в своїй уяви сцени вашого із Роном щасливого життя, скаженів, і у відповідь просто марнував своє!
• Що тоді було? – занепокоєно запитує Тес, а Колін щасливо посміхається у відповідь, адже вона завжди піклувалась про нього, а він цього не цінував.
• Алкоголь, дівчата, - зітхає він, - Ти ж мене знаєш.
• О так! – погоджується вона.
• А коли я не приїхав, ти розізлилась й вирішила жити далі, - продовжив чоловік, - І знову ж таки була на сто відсотків права!
• Можливо, - її дивувало і було приємно наскільки добре її знав МакКалістер.
• Але є ще Ендрю, - дивиться прямо на неї її колишній, - Наш син.
• Так, - шепоче жінка у відповідь, не дивлячись на нього.
• Дякую тобі! – говорить чоловік.
• За що?
• За сина й за те, що він Ендрю, - пояснює шатен, - Ти запам’ятала?
• Звісно.
• Ти все і завжди пам’ятала, - знову зітхає Колін, - А я забув.
• Що ти забув?
• Я забув, що ми можемо бути щасливі лише разом, - видихає.
• Це вже в минулому, - швидко заперечує Тесса.
• Мамо, я вже зібрався! – забігає в кімнату їх син і зупиняється, - Тато? – невпевнено говорить, переводячи погляд з матері на батька.
• Здрастуй, синку! – підводиться з крісла чоловік й не знає, що йому робити далі, а потім вони починають рухатись одночасно на зустріч один одному.