Епілог

Шість років по тому.

Жіночий монастир. Закарпатська область.

 Якщо будь-яку людину - знайомого чи то просто прохожого - зупинити на вулиці і запитати про найкрасивіші місця України, то неодмінно у відповіді пролунає як не єдиним варіантом, то в списку точно промайнуть гори Карпати. Місце, де повинен побувати коже українець хоча б для того, щоб усвідомити наскільки багата і красива наша країна. Скільки тут місць, куди без особливих зусиль можна приїхати і набратися душевних сил та задовольнити свої потреби від споглядання неймовірної краси природи. Тут, в Карпатах, знайдеться спосіб віднайти внутрішню гармонію і для найвибагливіших шукачів, які в житті чого тільки не бачили. Їдучи автомобілем чи поїздом та роздивляючись невимовну, мальовничу, ба навіть, містичну і загадкову красу високих гір, вкритих здебільшого листяними деревами, на яких ще не залишила свій відбиток жорстока цивілізація зі своєю промисловістю, турботи і сум самі собою відходять на другий план. Не хочеться, перебуваючи посеред такої краси, займатися блюзнірством та перейматися щоденними, буденними проблемами, коли навколо природа так постаралася і зробила все, щоб допомогти тобі збагнути - щастя в дрібницях і зовсім не обов'язково бути мільйонером, щоб отримувати справжнє задоволення та радіти життю - просто роззирнись.

 Та не тільки горами єдиними могли зацікавити Карпати. Тут тобі і водоспади мальовничої краси, спокійні і загадкові озера, глибоководні, бурхливі, крижані річки з численними підвісними мостами, що з'єднують протилежні береги. Якщо вже заворожуючої, картинної природи замало, завжди є можливість відвідати котрийсь із замків та маєтків на окраїні Карпат чи гірськолижний курорт високого рівня сервісу.

 Хто ж має потребу у глибокому духовному очищенні, відновленні може скористатися можливістю провести кілька днів в одному з численних монастирів, де тобі завжди радо дадуть прихисток і підтримку. Чи можливо придумати кращу терапію для душі, аніж послух далеко від цивілізації посеред мальовничих гір?

 От так, одного вересневого дня і Дана разом з татом, тіткою і двоюрідною сестрою приїхала в один з таких монастирів, не підозрюючи скільки спокою тут знайде. Якось тітка Надя попрохала тата відвезти її на відвідини родички, що була тут черницею. Спочатку Дані було просто цікаво поїхати в гори, яких вона, до слова, досі не бачила, навіть попри те, що живуть вони відносно недалеко. Потім двоюрідна сестра, між іншим, згадала, що тут, при бажанні, можна залишитися і пожити кілька днів в ролі послушниці. Зрештою, вечором тато вертався додому тільки в компанії тітки Наді.

 Дана з сестрою попросилися допомогати на кухні - їм і дозволили. Вони прокидалися рано-вранці разом із рештою послушниць та черниць та йшли на молитву. Потім допомогали на кухні та снідали, опісля знову молитва і вільний час до моменту, коли доводилось готувати обід. Далі за розкладом знову йшла молитва - вечеря - молитва - вільний час - сон.

 Коли з'являлася можливість, дівчата пішки спускалися з гори, на якій височів монастир, до підніжжя та півгодини йшли до найближчого села. Часто просто гуляли горами, натикаючись на неймовірної краси і затишку галявини на протилежній стороні яких виростали одна поза одну верхівки інших гір.

 По закінченні кількох днів, коли прийшов час вертатися додому, двоюрідна сестра поїхала сама. Вона не могла затриматися надовго через роботу, а в Дани не було нічого такого, щоб "кликало" назад. Вона попросилася залишитися на триваліший період. Нарешті, за довгих п'ять років вона змогла вдихнути на повні груди і підвести погляд до нічного неба, щоб помилуватись своїм улюбленим сузір'ям.

 В один з теплих літніх вечорів, коли сутінки вже опустилися на землю і з'явилася освіжаюча ковдра туману, Дана йшла зі своєї келії, яку ділила з іншою послушницею, до сусідньої будівлі, де були душові кабіни. Хотілося швидше змити з себе втому і піт виснажливого і спекотного дня на такій же жаркій кухні. Дорогою дівчина вирішила зупинитися і посидіти трошки на лавці, спокійно поспостерігати за зоряним небом, полюбуватись темними силуетами гір та звуками нічного лісу довкола.

 Мимоволі згадалася сьогоднішня її розмова з настоятельницею про прийняте нею - Даною - рішення. Вона уже давно, майже від самого початку перебування тут, задумувалася, що, можливо, таке життя для неї. Можливо це її покликання жити так. Точних відповідей не було, але той душевний спокій і рівновага, які вона віднайшла в цих горах і цих стінах спокушали і підкупляли. Вона була впевнена, що батьки зрозуміють і приймуть її вибір, хоч, найімовірніше, в захваті не будуть.

 - Матінко, благословіть, - Дана підійшла сьогодні по обіді до настоятельниці, складаючи перед собою долоні навхрест, очікуючи благословення. - Можна з вами поговорити? В мене до вас важлива розмова.

 - Так, звісно, - відповіла та. - Якраз маю кілька вільних хвилин. Присядьмо, - запропонувала настоятельниця і вказала на лавку, ту саму де зараз сиділа дівчина на самоті.

 Коли вони обидві опустилися на дерев'яну лаковану поверхню, першою заговорила настоятельниця, випереджаючи очевидне прохання, яке послідує від Дани.

 - Маю підозру, ти прийняла рішення стосовно питання, про яке ми вже мали розмову кількома місяцями раніше?

 Тоді, коли Дана вперше заговорила про свої думки і бажання стати черницею, настоятельниця відкинула цю можливість, посилаючись на невідповідну поведінку дівчини, хоч та зовсім не розуміла, що робить не так. Здавалося, що поводиться не інакше, аніж інші послушниці. Та настоятельниця була жінкою розумною, мудрою та проникливою. Очевидно, їй відкривалось те, чого сама дівчина бачити не могла в силу молодості чи відсутності таланту "читати" людей.

 - Так, - впевнено відповіла Дана. - Це моя дорога.

 Подумки дівчина додала: "Дорога, де немає болю. Де немає страху, що зібране по клаптику і склеєне серце вкотре розіб'ють. Більше вона не зможе зібрати його до купи".