Епілог

Шість років по тому

Жіночий монастир. Закарпатська область

Якщо будь-яку людину – знайомого чи то просто прохожого – зупинити на вулиці й запитати про найкрасивіші місця України, то неодмінно у відповіді пролунає як не єдиним варіантом, то в списку точно промайнуть гори Карпати. Місце, де повинен побувати кожен українець хоча б для того, щоб усвідомити наскільки багата і красива наша країна. Скільки тут місць, куди без особливих зусиль можна приїхати й набратися душевних сил та задовольнити свої потреби від споглядання неймовірної краси природи. 

Тут, в Карпатах, знайдеться спосіб віднайти внутрішню гармонію і для найвибагливіших шукачів, які в житті чого тільки не бачили. Їдучи автомобілем чи поїздом та роздивляючись невимовну, мальовничу, ба навіть, містичну й загадкову красу високих гір, вкритих здебільшого листяними деревами, на яких ще не залишила свій відбиток жорстока цивілізація зі своєю промисловістю, турботи й сум самі собою відходять на другий план. 

Не хочеться, перебуваючи посеред такої краси, займатися блюзнірством та перейматися щоденними буденними проблемами, коли навколо природа так постаралася і зробила все, аби допомогти тобі збагнути: щастя в дрібницях і зовсім необов'язково бути мільйонером, щоб отримувати справжнє задоволення та радіти життю – просто роззирнись.

Та не тільки горами єдиними могли зацікавити Карпати. Тут тобі й водоспади картинної краси, спокійні й загадкові озера, глибоководні, бурхливі, крижані річки з численними підвісними мостами, що з'єднують протилежні береги. Якщо вже заворожуючої, колоритної природи замало, завжди є можливість відвідати котрийсь із замків та маєтків на окраїні Карпат чи гірськолижний курорт високого рівня сервісу.

Хто ж має потребу у глибокому духовному очищенні, відновленні може скористатися можливістю провести кілька днів в одному з численних монастирів, де тобі завжди радо дадуть прихисток і підтримку. Чи можливо придумати кращу терапію для душі, аніж послух далеко від цивілізації посеред мальовничих гір?

Так от, одного вересневого дня і Дана разом з татом, тіткою і двоюрідною сестрою приїхала в один з тих монастирів, не підозрюючи скільки спокою тут знайде. 

Якось тітка Надя попрохала сестриного чоловіка відвезти її на відвідини родички, що була тут черницею. Спочатку Дані було просто цікаво поїхати в гори, яких вона, до слова, досі не бачила, навіть попри те, що живуть вони відносно недалеко. Потім двоюрідна сестра, між іншим, згадала, що тут, якщо є бажання, можна залишитися і пожити кілька днів в ролі послушниці. Зрештою, увечері тато вертався додому тільки в компанії тітки Наді.

Дана з сестрою попросилися допомагати на кухні – їм і дозволили. Вони прокидалися рано-вранці разом із рештою послушниць й черниць та йшли на молитву. Потім порались на кухні та снідали, опісля знову молитва і вільний час до моменту, коли доводилось готувати обід. Далі за розкладом знову йшла молитва – вечеря – молитва – вільний час – сон.

Коли з'являлася можливість, дівчата пішки спускалися з гори, на якій височів монастир, до підніжжя та пів години йшли до найближчого села. Часто просто гуляли горами, натикаючись на неймовірної краси й затишку галявини на протилежній стороні яких виростали одна поза одну верхівки непоодиноких гір.

По закінченні кількох днів, коли прийшов час вертатися додому, двоюрідна сестра поїхала сама. Вона не могла затриматися надовго через роботу, а в Дани не було нічого такого, щоб "кликало" назад. Вона попросилася залишитися на триваліший період. 

Нарешті, за довгих п'ять років, вона змогла вдихнути на повні груди й підвести погляд до нічного неба, щоб помилуватись своїм улюбленим сузір'ям.

***

В один з теплих літніх вечорів, коли сутінки вже опустилися на землю і з'явилася освіжаюча ковдра туману, Дана йшла зі своєї келії, яку ділила з іншою послушницею, до сусідньої будівлі, де були душові кабіни. Хотілося хутчіше змити з себе втому і піт виснажливого й спекотного дня, проведеного на не менш жаркій кухні. Дорогою дівчина вирішила зупинитися і посидіти трошки на лавці, спокійно поспостерігати за зоряним небом, полюбуватись темними силуетами гір та звуками нічного лісу довкола.

Мимоволі згадалася сьогоднішня її розмова з настоятельницею про прийняте нею – Даною – рішення. Дівчина уже давно, майже від самого початку перебування тут, задумувалася, що, можливо, таке життя для неї. Можливо, це її покликання – жити тут. Точних відповідей не знаходила, але той душевний спокій і рівновага, які вона віднайшла серед могутніх гір і в монастирських стінах, спокушали й підкупляли. Вона була впевнена, що батьки зрозуміють і приймуть її вибір, хоч, найімовірніше, не зрадіють.

– Матінко, благословіть, – Дана сьогодні по обіді підійшла до настоятельниці, складаючи перед собою долоні навхрест, очікуючи благословення. – Можна з вами поговорити? В мене до вас важлива розмова.

– Так, звісно, – відповіла поважна жінка після хресного знамення і поцілунку її руки. – Якраз маю кілька вільних хвилин. Присядьмо, – запропонувала й вказала на лавку – ту саму, де дівчина сиділа зараз на самоті.

Коли вони обидві опустилися на дерев'яну лаковану поверхню, першою заговорила настоятельниця, випереджаючи очевидне прохання, яке послідує від Дани.

– Маю підозру, ти прийняла рішення стосовно питання, про яке ми вже мали розмову кількома місяцями раніше?