Глава 32

Увечері Ян з Даною вернулися в гуртожиток. Цього разу дівчина вирішила, що не ночуватиме з ним в готелі. Тому залишилося побути вдвох в її кімнаті допоки можна – Зоряни й так нема. 

Коли вони зайшли в коридор блоку, там виявилось доволі шумно. Дівчина згадала, що сьогодні в однієї з сусідок день народження. Вона зовсім про це забула і не зважила, але потім подумала, що їм з Яном цей шум не повинен особливо заважати – вони ж не збираються вчитися чи спати.

Дана залишила Яна в кімнаті, а сама пішла розігріти їм щось на вечерю. Зразу за нею на кухню забігла розпашіла сусідка і, кинувши стандартне зверхньо-сухе: "Привіт", взялася ритися в холодильнику. В цей момент на порозі з'явився Ян. Приїхав Стас і хлопець прийшов спитати чи не можна і його запросити до них.

– О, привіт! – просіяла сусідка, побачивши красеня, з яким познайомилася колись біля прохідної. – Ян, правда? Пам'ятаєш мене?

Він зміряв її задумливим поглядом, але потім смутно пригадав обличчя і ввічливо кивнув:

– Так, привіт.

По тому одразу вернувся увагою до Дани з питанням про Стаса, але сусідка не хотіла завершувати своє спілкування з Яном та ще й, як виявилося, друг в нього є.

– Я можу провести, – поспішила вклинитись в їхню розмову дівиця. – В мене сьогодні днюха і я вас запрошую на свято. Приходьте, будь ласка. В нас весело.

Ян подивився на Дану, не знаючи, що на це відповісти. Сусідка помітила його вагання і знову в момент зреагувала:

– Обов’язково приходьте. Дано, ми з тобою не найкраще почали. Пропоную можливість виправити ситуацію. Гадаю, буде просто чудово більше здружитись.

Дівиця з такою щирістю дивилася на Дану, що та навіть засумнівалася в справжності її мотивів, але якщо вона справді хоче виправити натягнутість між ними, то не варто ігнорувати простягнуту оливкову гілку.

Врешті, Дана подумала, що нічого страшного в тому нема, щоб прийняти запрошення, і погодилася. Можливо, ідея з цим святом не така й погана – хтозна, що його робити в компанії Стаса.

– Супер! – зраділа сусідка на отриману згоду – в неї тепер з'явилася можливість позагравати з цим красунчиком і дати зрозуміти наскільки його дівчина простачка. – Можете приходити без подарунка. Я розумію, що запрошення для вас несподіване. Нічого страшного, якщо ти, Богданко, наступного тижня мені його вручиш.

– Яка ти добре, – не стримала сарказму Дана, але дівуля проігнорувала її репліку і тон та осяйно посміхнулась Янові, пропливаючи повз нього з кухні.

Після години, проведеної за святковим столом, Дана вже почала жаліти про свою згоду на цю авантюру з днем народження. Сусідки так солодко посміхалися до її хлопця і його друга, аж до нудоти. Вони особливу увагу приділяли столичним гостям, очевидно, вирішивши, що присутні зрозуміють таку поведінку – всі свої. Дівулі вимагали випити, вигадуючи кожного разу якісь ідіотські тости, неприховано загравали й сипали компліментами. Гидко. 

Дана помітила, що Ян уже досить хмільний і починає розв'язніше поводити себе з нею. Вона запропонувала вийти бодай на кухню і трохи провітритись, але її перебив Стас, заявляючи, що має до Яна розмову. Тому, якщо дівчина не проти, вони вийдуть вдвох.

– Ти сьогодні тут ночуватимеш? – спитав Стас, прикурюючи сигарету, коли вони з Яном опинилися на кухні.

– Поїду з тобою в готель, – відповів хлопець, відчиняючи вікно, та сперся об підвіконня.

– Хочете усамітнитись? Розумію, – схвально кивнув Стас, видихаючи їдкий сигаретний дим у вікно.

– Дана не їде зі мною.

– Тобто не їде? – щиро здивувався друг. – Чи ти вже встиг її сьогодні нагнути?

– Стеж за язиком, – холодно, без тіні посмішки глянув на друга Ян.

– Ой, припини, – відмахнувся Стас. – Ще скажи, що у вас платонічні стосунки й ти сюди заради її усмішок їздиш?

– Хай тебе не колише чому і заради чого я сюди їжджу, – тим же сталевим тоном парирував Ян.

Стас з недовірою глянув на друга. 

– Та н-і-і!!! Не гони, – протягнув він, не вірячи у свою здогадку. – Ти досі не вламав її?!

– Значить так: або ти припиняєш цю розмову, або вигребеш по морді, – агресивно проговорив Ян, якому вривався терпець.

Стас зрозумів, що зайшов задалеко, і спробував змінити тактику. Він знову заговорив, піднімаючи долоні вгору в примирливому жесті:

– Слухай, не треба мені тут погрожувати попусту. Я ж бачу, що ти не знаєш, як приступити до неї. Наче не знаєш, як дівки люблять наполегливих. Притисни – то й подасться. Чи скільки ти ще надумав терпіти й даремно кататися туди-сюди? До другого пришестя? Всі вони такі – хочуть справжнього мужика, а не слабака, на якого ти перетворився. Скільки разів тобі відмовляли до цього?

Ян мовчав, задумавшись своїм захмелілим розумом над словами друга. Досі, до Дани, так і було, як той сказав. Хоча про любов дівчат до напористих хлопців він знав більше з чуток. Самому ніколи не доводилося аж так старатися. Зрештою, і не хотілося. Дівчата самі шукали його уваги. По суті, щось схоже на наполегливість він проявив якраз до тієї ж таки Дани й вона... подалась.

– Так отож, – не дочекався відповіді й знову завів своєї Стас. – Слухай, тобі треба розслабитися. Бачу, що сам не даєш собі ради.