Глава 30

  Ян опустив погляд до її звабливого ротика, потім вернувся до вже злегка затуманених очей. Він нахилився і дав їм те, чого вони обоє зараз безумно хотіли - поцілував її.

 За хвилину поцілунок, який починався як ніжна ласка, став ламати кордони, перетворюючись в нестримну лавину. Нові, невідомі досі відчуття янового півоголеного тіла на собі в кімнаті де вони тільки двоє не на жарт паморочили свідомість. Дана досі не навчилася справлятися з занадто бурхливою реакцією свого тіла на Яна. Від його нестримного, глибокого, пристрасного поцілунку порожніло в голові і вона слабо відчувала і контролювала себе. Ніяк не вдавалося вирватися з в'язкої "патоки" насолоди, що дарували його руки і його губи на її тілі.

 Ян відірвався від солодкого ротика і почав хаотично цілувати підборіддя рухаючись вниз шиєю. Дана вигнулась під ним та безпорадно застогнала. Він відчував як блискавично швидко "плавляться" його важелі контролю над собою. Дівчина під ним була такою чутливою і податливою, такою солодкою і манливою, такою до одуру бажаною, що потреба тіла перетворювалася в справжній біль.

 В якийсь момент Дана чітко і вперше відчула його сильне збудження і це послало слабкі сигнали тривоги в спорожнілу від думок голівку. Вона інтуїтивно, але мляво спробувала запротестувати.

 - Ян, будь ласка...

 - Я так хочу тебе, маленька моя, - він важко дихав, продовжуючи нестямно цілувати її та хаотично гладити тіло.

 - Ян, ти... обіцяв... - знову слабкий протест поміж важким диханням і жалюгідна спроба взяти себе в руки.

 Остання фраза подіяла на хлопця витверезливо. Він різко зупинився і важко опустив голову на її плече. Вона відчувала на тілі його рване дихання і зрозуміла, що дихає так само.

 - Вибач, - заговорив він згодом, - ти зводиш мене з розуму.

 Ян відкотився з неї і ліг поряд. Вони ще так кілька хвилин просто і мовчки лежали, приводячи свої тіла до норми.

 - Ти голодна? - повернув до неї обличчя Ян за кілька хвилин.

 - Є трохи, - так само глянула на нього Дана. - Від ранку нічого не їла, але що ти пропонуєш? Твій одяг ще мокрий.

 Ян встав з ліжка і пішов до письмового стола навпроти під телевізором. Там якраз було те, що він і шукав - меню готельного ресторану. Він вернувся до Дани, яка вже теж сиділа, і плюхнувся поряд.

 - Вибирай. Замовимо доставку в номер.

 Через годину вони сиділи собі одне навпроти одного на ліжку і смакували принесені офіціантом страви. Дана вибрала кусочки курятини у вершковому соусі з рисом, а Ян величенький такий бургер.

 - Ти так смачно їси. Я тепер теж захотіла бургера, - занила дівчина, дивлячись на апетитні листки салату, помідори та котлету, що визирали між половинками круглої булки.

 - Хочеш помінятися? - запропонував Ян.

 - Давай я просто спробую. Не хочу я в тебе забирати. Ти собі вибирав і мені совість не дозволяє.

 Дана підсунулася ближче до нього і прямо з його рук незграбно намагалася відкусити кусок товстого бургера і так, щоб всі інгредієнти потрапили до рота. Ян не зміг стримати сміху від її милих потуг і, врешті, не витримав та поцілував кумедний носик весь в соусі.

 - Якщо ти ще не знаєш, то повідомляю - мені однаково і я б твоїм рисом прекрасно вдовольнився.

 - А ти думаєш мені моя страва не подобається? - поспішила уточнити дівчина, грайливо дивлячись на нього.

 - Наступного разу замовляй обидві.

 - Це так не працює, - її очі іскрились лукавством. - Щоб я собі не замовила - в тебе буде смачніше.

 - Хитра яка!

 - Вже така вродилась, - смішливо знизала плечима.

 Після ситного обіду Дана зробила обом по чашці чаю і вони вляглися під ковдру та ввімкнули для фону телевізор, але натрапили на якусь до сліз смішну комедію. Дівчині, в результаті, доводилось ховати своє обличчя і нестримний сміх на янових грудях, щоб трохи вгамувати веселе шаленство. Хлопець, зі свого боку, не розумів з чого більше сміється - з фільму чи заразно-безпосередньої реакції Дани. В якусь мить він збагнув, що ніколи, жодного разу в житті йому не було добре так, як зараз. Більше нічого не потрібно, тільки оця лагідна, весела дівчинка, що так довірливо тулиться до нього і нестримно сміється.

 Після завершення фільму вже Дана надумала піти в душ, але варто було їй зайти туди, як одразу ж вийшла з речами Яна.

 - Чому, скажи мені на милість, твої речі як-небудь кинуті у ванній? Як вони повинні висохнути, коли так скручені?

 - Прекрасно все висохне, - махнув рукою хлопець. - В мене все під контролем.

 Дана починала істерично-роздратовано сміятися. Вона підняла очі до стелі і застогнала.

 - Це, по-твоєму, під контролем? - простягнула до нього вологий одяг.

 - Так, - простодушно відповів він, - і бачу дехто забув, що буває з тими... з тою, хто мене вичитує.

 Ян небезпечно-грайливо закивав бровами. Дані раптом знову зробилось не до сміху. Вона так мило-слухняно потупила погляд, що Яна різко і несподівано пронизав гострий укол похоті. Він нічого не міг подіяти з собою, коли вона така вольова, незалежна, смілива, навіть холодна (ззовні) так легко підкоряється йому, його волі. Її поведінка давала йому вперше в житті відчути себе не другом, не коханцем, навіть не хлопцем. Ні. Поряд з нею він був чоловіком. Хотілося захищати, дбати про цю наївну дівчинку і зробити її щасливою. Хотілося вернути їй те, що вона сама йому давала так легко і несвідомо.

 Дана проігнорувала його репліку і взялася розвішувати джинси, футболку і спортивну кофту на всі можливі поверхні. Вона акуратно порозправляла і розрівняла одяг, щоб той до завтра максимально висох, і пішла в душ. Вона завбачливо прихопила собі достатньо закритий одяг для сну, тому коли виходила з ванної почувалася впевнено, усвідомлюючи той факт, що сьогодні спатиме з Яном. 

 Вона спатиме з ним!

 Спокій трохи сколихнувся, але дуже трепетним, приємним збудженням. Так буває в дитини, яка засинає вісімнадцятого грудня в хвилюючому очікуванні завтрашнього ранку. До цього ще, по правді сказати, приєднався і легкий страх невідомості, але варто було лягти під ковдру до коханого, як він минув. Близькість хлопця, яка могла хвилювати до глибини душі, так само мала властивість дарувати відчуття цілковитого спокою і затишку.