Глава 29

Дана поволі підійшла до Яна, який підвівся з лавки. Дощ уже перестав для них існувати. Тепер вони знову були цілим світом одне для одного. Дана зупинилася перед хлопцем, в якого була до безтями закохана, і подивилася в наймиліші в світі очі.

 - Що ти тут робиш?

 - Приїхав до тебе, - м'яко посміхнувся їй.

 - Чому? Я не розумію, - продовжувала недовірливо дивитися на нього, ігноруючи безперервні потоки води, що стікали тілом.

 Ян знову лагідно всміхнувся.

 - Ти знаєш.

 - Але ж ти говорив, що...

 Дана не договорила, бо Ян наблизився і міцно та несподівано обійняв її. Говорити не хотілося. В його затишних обіймах зникали всі бажання, крім як залишитися в них навічно.

 - Я знаю тільки, що хочу бути з тобою. Більше я нічого не розумію, - приречено чи то скептично хмикнув він у відповідь. - Ти ще не передумала щодо нас?

 Передумала? Він серйозно? Смішно навіть стало. Вона підняла на нього усміхнені очі, а потім мовчки піднялась навшпиньки і для певності, в доказ своїх почуттів просто поцілувала його. Ян в ту ж мить згріб її в оберемок своїх обіймів забираючи поцілунок та відчайдушно вертаючи ласку. Тут і зараз він зрозумів, що робить правильний вибір.

 - Ходімо всередину, - нехотя відірвалася від коханого Дана, - так і застудитись можна.

 - В гуртожиток? Мене, можливо, і не впустять, - знизав плечима хлопець.

 - Пустять, чого ж ні, - посміхнулася дівчина, дивлячись на нього блаженним поглядом.

 Ян на хвильку задумався і спробував обережно запропонувати Дані кращий варіант.

 - Не подумай нічого такого, - сміючись заговорив він, - але мені зараз хочеться зняти з себе мокрий одяг і залізти в теплий душ, а в тебе, підозрюю, я так зробити не зможу.

 - Тоді що ти пропонуєш?

 - Піти в готель.

 - Ти отак зразу і підеш? Ти ж тільки приїхав. Я щось придумаю, - заметушилась дівчина.

 - Ти не зрозуміла, - знову м'яко посміхнувся хлопець на так мило схвильоване личко дівчини. - Я хочу, щоб ти пішла зі мною.

 Дана спантеличено потупила погляд, не знаючи, що сказати йому на цю пропозицію. Вона - пропозиція - її лякала. Залишитися з ним на самоті на всю ніч... Дана боялася. Ян розумів її сумніви і поспішив заспокоїти.

 - Ти ж знаєш, що тобі нема чого боятися. Ти віриш мені? - він стис пальцями її тремтливе підборіддя і заставив подивитися собі в очі, де була тиха рішучість.

 Вона вірила йому. Вона не особливо, поки що, довіряла собі.

 - Я буду чемним хлопчиком. Обіцяю, - знову його непохитна, обнадійлива впевненість, яка безапеляційно підкоряла.

 - Гаразд, - обережно кивнула Дана, - але мені, однаково, потрібно забігти до себе і взяти сухі речі. Ходімо, почекаєш мене в коридорі.

 Ян уже ступив крок за Даною, але раптом дещо згадав та попросив її зупинитись. Вона повернула за ним погляд і в наступну хвилину в неї в руках опинився великий і товстий пакет.

 - Що це? - шоковано округлила очі дивлячись на "вантаж" в своїх руках.

 - Якщо пам'ять мені не зраджує, ти полюбляєш солодке, - знизав плечима хлопець.

 - І ти вирішив магазин пограбувати? - вигукнула дівчина, тримаючи в руках пакет, що вже починав тягнути руки донизу.

 - Якої хорошої ти про мене думки, - захитав головою Ян, сміючись, і забрав з її рук ношу, щоб допомогти донести хоча б до прохідної.

 - Та я це все і за рік не подужаю з'їсти, - засміялась, наздоганяючи його після секундного ступору.

 - Це вже не мої проблеми, - просто відповів хлопець. - Я як міг рятував твої цукерки від дощу, але, можливо, вони там промокли. Перевіриш.

 - Ти чудо якесь, - ніжно посміхнулась йому в обличчя, забираючи з рук пакет в коридорі гуртожитку, щоб піти далі до своєї кімнати самій.

 Ян чмокнув її в губи і розвернув в сторону до входу.

 - Ти вся мокра. Біжи швидше переодягатися.

 Дана швидко зайшла до кімнати і зняла неприємний на дотик одяг, тобто все, що було на ній. Вона швидко нап'яла на себе перше, що під руку потрапило. Потім вхопила той товстий пакет, розв'язала та висипала вміст на ліжко. Вона знову зітхнула - Ян просто ненормальний. Вона обов'язково попросить більше не витрачати на неї стільки грошей. Складалось враження, що він зайшов у крамницю і поличку з солодощами просто згріб в пакет.

 До кімнати зайшла Зоряна, очевидно, з кухні, бо Дана помітила швидше її верхній одяг і знала, що сусідка вже прийшла з пар.

 - Ого! Де це ти стільки наколядувала? - не змогла стримати захопленого погляду сусідка.

 - Подарували, - відповіла Дана, перебираючи батончики та перевіряючи чи не мокрі.

 - Хто це тобі робить такі подарунки? В тебе ж нема хлопця. Чи я чогось не знаю? - Зоряна сіла на своє ліжко.

 - Тепер є, - відповіла Дана і вперше зрозуміла, що вони від тепер з Яном пара і від цього розуміння душу наче в теплий плед закутали. - Можеш тут передивитись чи не мокре це все? Бери що забажаєш і скільки забажаєш, а мені потрібно бігти. Сьогодні мене не чекай. Я ночуватиму в іншому місці.