Глава 28

Наступного дня Дана, хоч і невиспана, але прокинулася спозаранку – ще до будильника. В ліжку не залежувалась, а встала й пішла на кухню готувати собі сніданок. Решта дівчат спали, тому вдалося бодай поїсти в спокої. Сусідки, включно із Зоряною, полюбляють, очевидно, поспати до часу, поки до виходу не залишаться лічені хвилини. Дана ж цього терпіти не могла і завжди старалася виходити завчасно куди б то не було.

На сьогодні в дівчини заплановано чотири пари й, як завжди буває на початку навчального року, після короткої розповіді викладачів залишився відчай під назвою: "Я цього всього не подужаю!". І так день за днем: нові викладачі, нова інформація. Забагато всього нового на такий короткий проміжок часу. 

Тому, коли Дана у вихідні приїхала додому, куди вже з першого навчального дня нестерпно хотіла, то влаштувала мамі істерику, мовляв, більше туди не поїду, там жахливо і не зможу нічого. Мама на цю сцену розпачу тільки співчутливо посміхнулася, потім обійняла заплакану доньку і взялася тихо заспокоювати, що все в неї вийде. Поволі, потрошку вникне в процес і буде вчитися. 

Набравшись сил в рідному домі, Дана в понеділок зранку верталася на навчання, але в уже сміливішому, бойовому настрої.

Якась частина душі навіть раділа такому стану справ. Дана змогла відволіктись на нові переживання і не так шматувати своє серце спогадами про Яна, який навіть в снах переслідував її. Вона розуміла й готувалася до того, що доведеться довго жити всупереч болісним спогадам. Принаймні до часу, коли почне його забувати, але перспектива не близька, тому доводилося всіма способами пристосовуватися до життя "З ним" і "Далеко від нього" одночасно.

***

Якось, посеред другого тижня навчання, Дана увечері пішла на кухню, щоб підігріти щось на вечерю. Цього разу була її черга. Вони з Зоряною домовилися: щоб не тіснитися на невеличкій кухні – почергово готуватимуть. Спосіб вилився в цікаві моменти. Дівчата починали привчати одна одну їсти те, чого досі не полюбляли з простої, ще дитячої, звички чи вередливості. 

Так Дана вперше спробувала солодкий болгарський перець, замаринований в томаті, й це стало справжнім відкриттям. В той день вона ніяк не могла насмакуватися його. Цього ж разу відкриватиме для подруги популярну в селі страву: засипану капусту з пшоном.

Варто було переступити поріг кухні, як одразу злегка оторопіла. Біля вікна навпроти стояв той самий нахаба, який п'яним чіплявся до неї в перший день. Зараз він курив у відчинене вікно. Проте Дана швидко отямилася від неприємної несподіванки й впевнено попрямувала до холодильника. 

Хлопець помітив її й привітався. Дівчина кинула на нього холодний короткий погляд, але відповіла: "Привіт". Незнайомець відвернувся до вікна, а Дана  взялася насипати страву в сковорідку, щоб розігріти. 

Вона знову відчула на собі увагу хлопця.

– Ми не знайомі? – несподівано запитав він. – Твоє обличчя... Здається, я вже десь його бачив.

– Та невже? – Дана зиркнула на нього хмурим і розгніваним поглядом. – Будеш далі так пиячити, то, врешті, перестанеш і маму впізнавати.

Дівчина вернулася до свого заняття і взялася помішувати страву в сковорідці, яку поставила на плиту.

– Блін, я думав, що мені наснилося. Я згадав. Ти та дівчина, що дала мені ляпаса. Взагалі-то боляче було, – проговорив ображеним тоном.

Дана розвернулася до нього з широко розплющеними очима.

– Видно не достатньо, якщо не вважаєш, що отримав по заслузі за свою поведінку, – зашипіла на нього.

Хлопець задумався, видихнув дим у вікно і за хвилину знов заговорив:

– Ну вибач. Я буваю надто... люб'язним, коли на підпитку. Досі ніхто не скаржився.

– Все буває вперше, – буркнула йому у відповідь Дана, помішуючи капусту.

– То ти вибачаєш? – незнайомець наполягав на своєму.

Дана глянула на нього хмуро, після чого повела плечем і ствердно кивнула.

– Вибачаю. Тільки більше такого не потерплю.

Хлопець м'яко і самовдоволено посміхнувся. Аж тут Дана вперше помітила, що він доволі симпатичний: зросту вище середнього, світловолосий і посмішка приємна.

– Годиться, – легко погодився він. – То може познайомимося тоді? Мене Іллею звати. Тебе як?

– Дана, – просто відповіла дівчина.

Здавалося, що він хотів ще щось сказати на продовження знайомства, але до кухні якраз зайшли його подруги.

– О, Ілля, бачу тобі не нудно тут, – поблажливо сміючись, проспівала одна з дівчат.

Вони обидві стали біля хлопця і теж взялися прикурювати сигарети.

– Дано, а на твоєму курсі хіба нема гарних хлопців, що ти на старших задивляєшся? – звернулась до неї інша дівиця, прикурюючи сигарету. – Хоча ні, я розумію тебе. Старші й досвідченіші завжди кращі. Правда ж?

– Так, звісно, – чемно погодилася Дана, перекладаючи підігріту капусту в миски. – Вам обом, очевидно, теж до вподоби постарше, – взяла тарілки в руки, щоб піти до кімнати подалі від тих дівуль, але не втрималася, щоб не додати: – Тепер зрозуміло чому у вашій кімнаті стільки піску!

До самих дверей її супроводжував вибух веселого сміху Іллі.