Глава 24

– Нам не звикати, – знизала плечима Дана на материне питання і почала крутитись перед дзеркалом, оглядаючи обновку. – Тільки сумували дуже. А з роботою ми справились. Точніше, я справилась, бо Уля, як завжди, уникала й виверталась як той в'юн, – повернула усміхнене і задоволене собою обличчя до сестри. 

Уляна стиснула губи, після чого показала підступній сестрі язика.

– Так, мам, Дана молодець. Все встигала поміж своїми побаченнями, – тепер була черга Улі зверхньо-задоволено задирати підборіддя.

Старша вернула їй вбивчий погляд, але з сестричкою розбереться потім. Зараз головне правильно відповідати на поставлені питання.

– Он як, – злегка здивовано проговорила мама. – То в тебе є хлопець? І з ким ти зустрічаєшся?

Уля знов, як і у випадку з татом, випередила сестру:

– Та то Андрій Білецький, – махнула рукою вона.

– Гм, – задумливо протягнула мама. – А він хіба не зустрічався з Катею?

– Вони уже давно розійшлись, – продовжувала роз’яснювання молодша донька.

Дана поки мовчала про своє з ним розставання – хотілося почути, що мама далі скаже.

– Що ж, він наче непоганий хлопець, – жінка трохи заспокоїлась, але не втрималася, щоб не додати звичного батьківського: – Але, я думаю, ти вже достатньо доросла і свідома, щоб розуміти, що в тебе життя попереду і навчання зараз в пріоритеті?

Дана невесело зітхнула і поквапилась заспокоїти маму, бо й сама прийняла рішення, які б точно потішили її, але, звісно, вона їх зараз озвучувати не збиралася. Натомість відповіла:

– Мам, я знаю. Не хвилюйся. Ти добре мене виховала.

– Було б чудово, – посміхнулася жінка, – бо ти поїдеш до Львова і там нас з татом не буде, щоб якось допомогти тобі. Помилки легко припуститися, а от розплата, часом, дуже важка.

– Знаю, мамо, знаю, – знову згідливо закивала головою Дана. – І, до слова, я днями розійшлась з Андрієм, тому тобі зараз нема причин до хвилювання.

Тут Дана згадала, що, по суті, збрехала. Якщо й могла в мами бути причина для переживань, то якраз і зараз. Вона тепер з Яном – єдиним хлопцем, який туманив свідомість. Однак дівчина одразу взялася себе заспокоювати. Вона ставить свої переконання на перше місце і це непохитне налаштування. Тому, ніяких об'єктивних причин щось комусь розповідати не знаходила. Принаймні поки не поговорить з ним. Серце вкотре зрадливо занило при згадці про хлопця, який, ймовірно, скоро від неї відмовиться. Можливо, це й на краще. Можливо, але легше від цього розуміння не ставало.

– Ого, ти швидка, – вигукнула Уля і різко відірвалася від попивання чаю з печивом. – Чого нічого не сказала? Це через…

Дана не дала сестрі договорити – зрозуміло ж до чого мала негідниця хилить – і бігом перебила:

– Так, через те, що ми не підходимо одне одному, – виразно подивилася на Уляну. – Тобі зайнятись нема чим, як тільки моїм життям перейматися?

– Та чого ти знову? – ображено насупилась молодшенька. – І спитати вже не можна.

Дана тричі вилаяла себе в думках, дивлячись на пониклу постать Улі, яка просто проявила цікавість і участь до неї, як до найріднішої людини, а вона – Дана – так грубо з нею поводиться. Потрібно обов'язково поговорити з нею про недоречні питання в невідповідних місцях, що провокували на агресивні дії й швидкий самозахист.

– У твоєму житті, як і у твоєму, Улянко, буде ще багато хлопців, поки ви зустрінете свою пару. Тому не спішіть з першим-ліпшим втрачати голови та робити помилки. Бережіть себе.

– Мам, знов ти за своє, – занила Уля.

– Я, на відміну від тебе, прожила вже трохи й знаю про що говорю.

Дана задумалась над словами мами. Багато хлопців... Вона не могла збагнути, що може таке трапитись, щоб вона розлюбила Яна і з такою ж силою полюбила когось іншого. Це неможливо. Не може нічого такого трапитись, щоб змусило її забути про нього. Навіть якщо їм не судилось бути разом – він назавжди частина її серця. Почуття до нього безумовні.

– Я от точно не збираюся зупинятися на першому-ліпшому, – сказала Уляна, – і виберу собі найкращого: красивого, багатого і щедрого.

– Підніми губу з підлоги, хай не валяється, – засміялася Дана, – і закоти.

– Проте ти одружишся з якимось бідосею, в той час, як за тобою впадатиме справді шикарний чоловік. Ти так полюбляєш робити, – заявка Улі явно була двозначною.

Дана невдоволено захитала головою, але цього разу промовчала.

– Дівчатка, не сперечайтеся, – вклинилася мама, як бувало завжди, коли вони починали сваритись.

Мама одразу заводила розмову про те, що вони найрідніші у світі люди й повинні дружити та допомагати одна одній, бо більше нікому буде, коли вони з татом постаріють і повмирають.

– Думаю, нам сьогодні треба спакувати твої речі Богданко. В суботу поїдемо до Львова, на празник до тітки Марії, й заразом завеземо все в гуртожиток.

– А мені обов'язково їхати? – спитала дівчина, бо ж субота це вихідний, а там вона має зустрітися з Яном. Ризикувати спізненням не хотілося. Вона уже нестерпно сумувала за його обіймами.