Глава 24

 - Нам не звикати, - знизала плечима дівчина і почала вертітись перед дзеркалом, оглядаючи обновку, - тільки сумували дуже. З роботою ми справились. Точніше, я справилась, бо Уля, як завжди, уникала і виверталась як той в'юн.

 Дана повернула усміхнене і задоволене собою обличчя до сестри. Уляна стиснула губи, після чого показала підступній сестрі язика.

 - Так, мам, Дана молодець. Все встигала поміж своїми побаченнями, - тепер була черга Улі зверхньо-задоволено дивитись.

 Дана вернула їй вбивчий погляд, але з сестричкою вона розбереться потім. Зараз головне правильно відповісти на мамині питання.

 - Он як, - злегка здивовано проговорила мама. - То в тебе є хлопець? І з ким ти зустрічаєшся?

 Уля знов, як і у випадку з татом, випередила сестру.

 - Та то Андрій Білецький, - махнула рукою вона.

 - Гм, - задумливо протянула мама.

 Дана поки мовчала про їх розставання, хотілося почути, що мама далі скаже.

 - Він, наче, непоганий хлопець, - жінка, здалось, трохи заспокоїлась, але не втрималася, щоб не додати звичного батьківського, - але я думаю, ти вже достатньо доросла і свідома, щоб розуміти, що в тебе життя попереду і навчання зараз буде в пріоритеті?

 Дана невесело зітхнула і поспішила заспокоїти маму, бо і сама прийняла рішення, які б точно потішили її, але, звісно, що вона їх зараз озвучувати не збиралася. Натомість відповіла:

 - Мам, я знаю. Не хвилюйся. Ти добре мене виховала.

 - Було б чудово, - посміхнулася жінка, - бо ти поїдеш до Львова і там нас з татом не буде, щоб якось допомогти тобі. Помилки легко припуститися, а от тільки розплата, часом, дуже важка.

 - Знаю, мам, знаю, - знову згідливо закивала головою Дана. - І, до слова, я днями розійшлась з Андрієм, тому тобі зараз нема причин до хвилювання.

 Тут Дана згадала, що, по суті, збрехала. Якщо і могла в мами бути причина для переживань, то якраз і зараз. Вона тепер з Яном - єдиним хлопцем, який туманить свідомість, але одразу взялася себе заспокоювати. Вона твердо ставить свої переконання на перше місце. Тому ніяких об'єктивних причин щось комусь розповідати не було. Принаймні, поки вона не поговорить з ним. Серце вкотре зрадливо занило при згадці про Яна, який, імовірно, скоро від неї відмовиться. Можливо це і на краще. Можливо, але легше від цього розуміння не ставало.

 - Ого, ти швидка, - вигукнула Уля і різко відірвалася від попивання чаю з печивом. - Чого нічого не сказала? Це через...

 Дана поспішно не дала сестрі договорити - зрозуміло ж до чого мала негідниця хилить - і перебила.

 - Так, через те, що ми не підходимо одне одному, - виразно подивилася на Уляну. - Тобі зайнятись нема чим, як тільки моїм життям перейматися?

 - Та чого ти знову? - ображено заговорила сестра. - І спитати вже не можна.

 Дана тричі вилаяла себе в думках, дивлячись на пониклий вигляд Улі, яка просто проявила цікавість і участь до неї як рідна людина, а вона так грубо з нею поводиться. Потрібно обов'язково поговорити з нею про її недоречні питання в невідповідних місцях, що провокували на агресивні дії і швидкий самозахист.

 - В твоєму житті, як і в твоєму Улянко, буде ще багато хлопців, поки ви зустрінете свою пару. Тому не спішіть з першим-ліпшим втрачати голови та робити помилки. Бережіть себе.

 - Мам, знов ти за своє, - занила Уля.

 - Я, навідміну від тебе, прожила вже трохи і знаю про що говорю.

 Дана задумалась над словами мами. Багато хлопців... Вона не могла збагнути, що може таке трапитись, щоб вона розлюбила Яна і з такою ж силою полюбила іншого. Це неможливо. Не може нічого такого трапитись, щоб заставило її забути про нього. Навіть якщо вони не будуть разом. Її почуття безумовні.

 - Я от точно не збираюся зупинятися на першому-ліпшому, - сказала Уляна, - і виберу собі найкращого: красивого, багатого і щедрого.

 - Підніми свою губу з підлоги, хай не валяється, - засміялася Дана, - і закоти.

 - Проте ти одружишся з якимось бідолашним, коли за тобою впадатиме справді шикарний чоловік. Ти так полюбляєш робити, - заявка Улі явно була двозначною.

 Дана незадоволено захитала головою, але цього разу промовчала.

 - Дівчатка, не сперечайтеся, - вклинилася мама, як бувало завжди, коли вони починали суперечку.

 Мама одразу заводила розмову, про те, що вони найрідніші в світі люди і повинні дружити та допомогати одна одній, бо більше нікому буде, коли вона з татом постаріють і повмирають.

 - Думаю, нам сьогодні треба спакувати твої речі Богданко. В суботу поїдемо до Львова, на храмове свято до тітки Марії і заразом завеземо їх в гуртожиток.

 - А мені обов'язково їхати? - спитала дівчина, бо ж субота це вихідний, а там вона має зустрітися з Яном.

 Ризикувати спізненням не хотілося. Вона уже нестерпно сумувала за його обіймами.

 - Ну хотілось би. Думаю, тітка буде рада, якщо ми всі приїдемо, - просто відповіла мама, не підозрюючи про справжні мотиви даниного прохання.

 - Добре, але тільки давайте не затримуватися там надовго.

 - Це вже до тата питання, - посміхнулася мама. - Він у нас полюбляє застілля в тітки.

 Далі вони збирали все, що могло пригодитися Дані для самостійного життя у Львові: постіль, посуд, одяг і т.д. Дана ще кілька своїх м'яких іграшок прихопила для затишку, а мама про всяк випадок спакувала старі штори і килим на підлогу. Все, звісно, було в хорошому стані, але давно замінено вдома на нове.

 В суботу зраненька Дана з сім'єю, спакувавши всі зібрані речі, поїхала у Львів. В тітки вони повинні були бути о дванадцятій, точніше в храмі. Тому, щоб встигнути спочатку в гуртожиток довелось вирушати на кілька годин раніше.

 Вже на місці, маючи трошки часу в запасі, мама взялася приміряти штори і тюль, привезені з дому. Вони виявилися задовгими, тому вона вирішила забрати додому - підігнути, а в перший навчальний день вже готові завішати. Дана застелила постіль, розставила іграшки, а з посудом поки не спішила. Після гуртожитку всі поїхали до потрібної церкви, де їх одразу помітила тітка і щиро та привітно посміхнулася. Обійми вони залишили на завершення літургії, щоб не турбувати інших присутніх.