Глава 23

 Після довгого, щемливого, ніжного і такого бажаного та давно омріяного поцілунку, Дана нехотя, але м'яко відсторонилася від Яна. Треба було трохи заспокоїтись та вернути свідомість на грішну землю. Хотілося надихатися ним вже чомусь таким рідним. Вона, важко дихаючи, уткнулась лицем в нього десь трохи нижче ключиці і вдихнула на повні груди, міцно притискаючись до нього. Ян і собі важко дихав, але нічого не говорив, тільки притискав її до себе так, наче боявся, що вона виявиться маренням і от-от може зникнути, розвіятися туманом.

 Дана вкотре переконалася, що його обійми для неї це найзатишніше, найкомфортніше і наспокійніше місце на цілому білому світі. Вона готова була отак стояти всю вічність, назавжди залишитися тут, біля нього, в безпечному кольці його рук і за його спиною, наче за фортечними мурами.

 Ян не спішив переривати цей до болю щемливий момент. Тримати в руках це таке податливе тіло, що так довірливо тулилося до нього, виявилося до неможливості, до неймовірного добре. Він вдихав улюблений запах її маківки аж до запаморочення. В нього були сьогодні багатообіцяючі плани з дівчиною, що вони з Олегом підчепили, але варто було побачити Дану, що самотньо стояла в компанії друзів - не поряд Андрія - як плани кардинально помінялися. Потрібно було раз і назавжди прояснити ситуацію. Він просто не міг повірити, що дівчина, яка з такою пристрастю тоді (і не тільки тоді) відповідала на його поцілунок, може бути до нього байдужою.

 Дана раптом теж згадала, що Ян був не зовсім сам сьогодні і це спонукало врешті заговорити.

 - Але ж ти приїхав з якоюсь дівчиною. Тепер просто так кинув напризволяще. Негарно воно виходить, - Дана підняла голову і подивилася на нього.

 - Це просто нова знайома і я попросив Олега, щоб відвіз її додому, - просто відповів Ян, а за тим самовдоволено додав. - Чи ти пропонуєш зараз тут тебе кинути саму і піти до неї?

 Дана швидко обвила руками його шию і сміючись відповіла.

 - Не вигадуй.

 Ян і собі розсміявся та знову припав до уст наполегливим і нестримним поцілунком.

 - Як же...я...скучив...за...цими...губами, - говорив він поміж короткими, дражливими дотиками своїх губ.

 Дана замріяно розімліла з готовністю підставляючи йому для ласк то щоку, то підборіддя, то носик, то шию. Вона відчула, як його долоня неспішно сповзла з талії нижче. Ян не сильно, але впевнено стис попку дівчини і вже нетерплячими поцілунками проклав доріжку шийкою до чутливого містечка під вушком. Дана починала тремтіти від його дій і задихатися. Вернулась знайома млість, що йшла за його ніжними, але владними дотиками. Свідомість почала підкидати слабкі тривожні дзвіночки. Вона ж повинна поговорити з ним, розповісти йому свою ситуацію, поки між ними усе не зайшло надто далеко. Смішно, звісно. Вона вже закохана в нього - куди далі. Дана почала слабо протестувати та вириватись з коханих обіймів.

 - Зачекай... Припини, будь ласка, - плуталась в думках дівчина від його наполегливих дотиків руками, губами, душею.

 - Чого ти? - спитав між поцілунками Ян. - Що трапилось?

 - Я маю тобі дещо сказати. Це дуже важливо для мене, для нас.

 Хлопець раптом зупинився і Дана відчула, як напружилось його тіло під її долонями. Ян важко зітхнув і уткнувся чолом у плече дівчини. Він тихо вилаявся і підняв на неї погляд повний мольби.

 - Знову щось чи хтось намагається між нас вклинитися. Не хочу сьогодні вести важких розмов. Не тоді, коли я, нарешті, знайшов тебе. Хочу просто натішитись тобою. Дай мені цей вечір. Наступного разу ти все мені розкажеш. Тільки не сьогодні. Добре? Я обіцяю, що ми все вирішимо, бо я не готовий більше тебе відпускати. Згода?

 Дана не змогла відмовити на таке щире прохання Яна. Вона ще встигне з ним поговорити і, можливо, назавжди відлякати. То чому не дати і собі цю ніч з ним. Імовірно, він після її розповіді не захоче більше мати з нею нічого спільного. Як же боляче...

 Вона пригадала всі свої "вимоги" і знову почала впадати у відчай. Вони не зможуть з цим нічого вдіяти, навіть не зважаючи на тверду впевненість Яна в протилежному. Його непохитна віра, що легко можна все подолати зумовлена простим незнанням. Дана вирішила, що прохання Яна не така вже й погана ідея. Якщо це останній шанс надихатись ним, то вона ним скористається.

 - Гаразд. Не буду тебе сьогодні напружувати, - м'яко усміхнулася і притулилася до нього та ніжно потерлася носом і губами об його колючу щоку, - і себе теж.

 Ян задоволено замурчав від її поведінки.

 - Тоді що ми будемо робити весь вечір? - звабливо заговорила дівчина, навіть не підозрюючи про "небезпечну" особливість своєї поведінки.

 Вона заплющила очі і почала ніжитись об другу його щоку.

 - Припускаю, - Ян поволі відповідав, - цілуватися. Хіба що в тебе знайдутьсь цікавіші пропозиції?

 - Твій варіант мене повністю влаштовує, - тихо посміхнулася Дана уже торкаючись губами його щоки. - Тільки, якщо пообіцяєш бути чемним хлопчиком.

 - Не можу дати такої обіцянки, - почувся його важкий смішок і наступної миті він втис її тіло в своє і запаморочливо впився в губи.

 В голові Дани висіла думка, що, здається, він повинен був щось пообіцяти, але вона цього не почула. Та коли його язик проник їй в рот та почав немилосердно пестити, її думки просто розчинились. "Потім...пізніше...пригадаю" - сказала собі, бо єдине на що була здатна, так тільки відповідати на його рухи.

 Проте Ян навіть без обіцянки поводився з нею так як вона просила. Він більше не переходив межі. Можливо це просто збіг, а можливо він інтуїтивно відчував, що сьогодні, зараз ще не час. 

 Він не хотів відлякати її, зважаючи, що минулого разу варто було проявити більше наполегливості, як вона почала розмову на невідому важливу тему. Дивлячись на її поведінку, її віддачу та цей вогонь, що пломенів в її душі, він швидко доб'ється від неї того, що так до божевілля хотів, до одуру. Вона і сама, мабуть, не усвідомлює скільки в ній заховано пристрасті. Він зробить її своєю, бо інакше і бути не може.