Глава 22

Дана й розповіла про те, як Ян заявився тоді до неї, вимагаючи "законний" свій поцілунок, як вона відмовила йому, як він потім допоміг обробляти картоплю. Розказала про те, що ходила до його бабулі білити хату, а також про те, як програла спір на побачення. Подробиць, таких, як його дотики в невідповідних місцях чи їх перший поцілунок, Дана не розповідала – уникала. Інформації більш ніж достатньо в її сповіді й без цих деталей.

– Ні...Фіга...Собі, – Іра видала звук, схожий на свист. – А ми й не підозрювали, що відбувається в нас позаочі. Чого ти навіть не заїкнулася?

Дана вкотре важко видихнула і згодом заговорила:

– Не бачила в цьому необхідності. Спочатку все скидалось на те, що в ньому просто азарт заграв, бо я відмовила. Ви ж розумієте тих хлопців, – видавила скептичний смішок. – Я вирішила, що епізод швидко вичерпає себе і я просто забуду про нього, про епізод тобто. Потім Катя почала розмови про те, що запала на Яна. Я прийняла рішення, що не хочу мати з ним нічого спільного, бо він, самі розумієте, не з тих, з ким варто зв'язуватися. Далі Андрій об'явився. Я з головою кинулася в стосунки з ним, банально тікаючи від того, що лякало мене. Але, як вам відомо, нічого з цього не вийшло, – невесело посміхнулася Дана, відштовхуючи камінець від себе.

– То ти тому розійшлась з Андрієм? Через Яна? – замислено перепитала Іра.

– Почасти так, – дивилась собі під ноги Дана.

– Почасти чи повністю? – спробувала обережно уточнити Катя.

Дана насправді вже й сама не знала точної відповіді на це питання.

– Не знаю, дівчата. Не знаю тепер нічого. Можливо.

– Ти любиш його? – занадто гучно прозвучало Ірине питання.

Воно, мов ніж, різонуло по серцю. Дівчина не хотіла і не мусила на нього відповідати. Вона все ще сподівалася, що якщо не визнаватиме своїх почуттів до Яна, то вони, врешті, зникнуть. Та варто оформити словесно своє переживання, як воно в ту ж мить полетить десь до краю всесвіту і, згідно з теорією струн, вернеться звідти до неї. Це стане звершеним фактом, з яким вона не зможе більше боротися, стане реальністю. Її жорстокою реальністю...

– Значить любиш. Мовчання знак згоди, – співчутливо посміхнулася Іра та погладила її по долонях, що лежали міцно стиснутими на колінах.

Дана тихо простогнала і відкинула голову назад, спираючись об спинку лавки. Вона заплющила очі й спробувала закрити болісну для себе тему:

– Дівчата, це неважливо. Забудьмо і поговорімо про щось інше. Хоча заждіть, – Дана розплющила очі й пильно подивилася на Катю. – Тільки скажи мені чи я прощена? Все решта немає значення.

Катя вдихнула-видихнула і за мить просто кивнула головою. Дана радісно всміхнулася, зірвалася з місця і кинулася обіймати подругу.

– Ну годі, достатньо, – посміхнулася та у відповідь. – Зрештою, як виявилося не дуже ти й винна. Тут вже я третя зайва.

Дана вернулась на своє місце.

– Кать, не говори так. Я вже казала, що мені з ним не по дорозі.

– Зажди, ти так говориш, ніби закохатися можна за бажанням, – Іра намагалась вивести подругу на чисту воду. – Це так не працює. І, скажи мені на милість, чому ти так категорично відкидаєш свої до нього почуття, які, скидається на те, взаємні? Я щось ніяк в толк не візьму. Він наче непоганий хлопець. Трохи цинічний, але то таке, – подруга звернула на Дану повний здивування і переконання погляд.

– Одну причину ти сама назвала – він не вірить в кохання.

Іра вже стрепенулась заперечити, либонь, про те, що він зміниться і, можливо, сама Дана цьому й посприяє, але, побачивши виставлену перед собою руку тої, змовчала.

– По-друге, – продовжила дівчина, – ми житимемо в різних містах. Якщо мене стосунки на відстані не лякають, то щодо нього я так не думаю. І ще одне. Найважливіше...

Дана замовчала, збираючись із силами, щоб озвучити найвагомішу, на її погляд, найсерйознішу причину. Дівчата чекали й не підганяли подругу.

– Я вам не розповідала, – почала здалека, – але я недавно прийняла рішення. Словом, я не спатиму ні з ким до весілля.

Дівчата мали злегка шокований вигляд, але тільки злегка, зважаючи на їхні попередні розмови на цю тему. Проте одна справа розмірковувати над таким, а інша – твердо вирішити. Дана спробувала ще трошки пояснити свою поведінку з Яном.

– Я тому й хотіла завести стосунки з Андрієм. Розумієте, він з тих, хто погодився б чекати. А от Ян – точно ні. Тому, для чого мучити себе марними сподіваннями?

– Гм, – протягнула важке зітхання Іра, – ну і задачку ти собі придумала. Хоча мотиви більш ніж зрозумілі. Але я думаю... На мою скромну думку, тобі треба, як ви, до слова, мені зовсім недавно радили, просто поговорити з ним.

– Це нічого не дасть, – вперто стояла на своєму Дана. – І я не хочу, і не буду.

– Ну, проти такої залізної логіки не попреш, – саркастично хмикнула Катя. – Але вже просвіти нас чому?

Дана занила, наче мала дитина, якій не дають ніяк спокою.

– Дівчата, не мучте мене так. Боюсь я. Просто боюсь. Я знаю, що він скаже і мені від самих думок важко дихати, а ви пропонуєте, щоб я з ним реально заговорила про це. Потім, звідки я знаю, що його цікавість до мене має хоч якусь вагу і значення?