Глава 22

 Дана і розповіла про те, як він заявився тоді до неї, вимагаючи "законний" свій поцілунок, як вона відмовила йому, як він потім допоміг обробляти картоплю. Розповіла про те, що ходила до його бабулі білити хату, про те, як програла спір на побачення. Подробиць, таких як його дотики в невідповідних місцях чи їх перший поцілунок, Дана не розповідала - уникала. Було і так більш ніж достатньо інформації в її сповіді і без того.

 - Ні...Фіга...Собі, - Іра видала звук, схожий на свист. - А ми і не підозрювали, що відбувається в нас позаочі. Чого ти навіть не заїкнулася?

 Дана вкотре важко видихнула і згодом заговорила.

 - Не було в цьому необхідності. Спочатку все скидалось на те, що в ньому просто азарт заграв, бо я відмовила. Ви ж розумієте тих хлопців, - видавила скептичний смішок. - Я вирішила, що епізод швидко вичерпає себе і я просто забуду про нього (про епізод). Потім Катя почала розмови про те, що запала на нього. Я прийняла рішення, що не хочу мати з ним нічого спільного, бо він, самі розумієте, не з тих, з ким варто зв'язуватися. Далі Андрій об'явився. Я з головою кинулася в ці стосунки банально тікаючи від того, що лякало мене. Але, як вам відомо, нічого з цього не вийшло, - невесело посміхнулася Дана, відштовхуючи камінець від себе.

 - То ти тому розійшлась з Андрієм? Через Яна? - перепитала Іра.

 - Частково так, - відповіла Дана.

 - Частково чи повністю? - спробувала уточнити Катя.

 Дана, насправді, вже й сама не знала точної відповіді на це питання.

 - Не знаю, дівчата. Незнаю тепер нічого. Можливо.

 - Ти любиш його? - занадто гучно прозвучало ірине питання.

 Воно, мов, ножем різонуло по серцю. Дівчина не хотіла і не мусіла на нього відповідати. Вона все ще сподівалася, що якщо не признаватиме своїх почуттів до Яна, то вони, врешті, зникнуть. Та варто оформити словесно своє переживання, як воно в ту ж мить полетить десь до краю всесвіту і, згідно теорії струн, вернеться звідти до неї. Це стане фактом, з яким вона не зможе більше боротися, стане реальністю. Її жорстокою реальністю...

 - Значить любиш. Мовчання знак згоди, - співчутливо посміхнулася Іра та погладила її по руках, що лежали міцно стиснутими на колінах.

 Дана тихо простогнала і відкинула голову назад та сперлася об спинку лавки. Вона заплющила очі і спробувала закрити болісну для себе тему.

 - Дівчата, це не важливо. Давайте забудемо і поговоримо про щось інше. Хоча заждіть, - Дана знову подивилася на Катю. - Тільки скажи мені чи я прощена? Все решта не важливо.

 Катя вдихнула-видихнула і за мить просто кивнула головою. Дана радісно всміхнулася, зірвалася з місця і кинулася обіймати подругу.

 - Ну годі, достатньо, - посміхнулася та у відповідь. - Зрештою, як виявилося не дуже ти й винна. Тут вже я третя зайва.

 Дана вернулася на своє місце.

 - Кать, не говори так. Я вже казала, що мені з ним не по дорозі.

 - Зажди, ти так говориш, ніби закохатися можна за бажанням, - витиснула скептичний смішок Іра. - Це так не працює. І скажи мені на милість, чому ти так категорично відкидаєш свої до нього почуття, які, скидається на те, взаємні? Я щось ніяк в толк не візьму. Він, наче, непоганий хлопець. Трохи цинічний, але то таке.

 Подруга звернула на Дану повний здивування погляд.

 - Одну причину ти сама назвала. Він не вірить в кохання.

 Іра вже стрепенулась заперечити, очевидно, про те, що він зміниться і, можливо, сама Дана цьому і посприяє, але, побачивши виставлену перед собою руку подруги, змовчала.

 - По-друге, - продовжила дівчина, - ми житимемо в різних містах. Якщо мене стосунки на відстані не лякають, то щодо нього я так не думаю. І ще одне. Найважливіше...

 Дана замовчала, збираючись із силами, щоб озвучити найвагомішу, на її погляд, найсерйознішу причину. Дівчата чекали і не підганяли подругу.

 - Я вам не розповідала, - почала здалека дівчина, - але я недавно прийняла рішення. Словом, я не спатиму ні з ким до весілля.

 Дівчата виглядали злегка шокованими, але тільки злегка, зважаючи на їх попередні розмови на цю тему. Проте, одна справа роздумувати над таким, а інша твердо вирішити. Дана спробувала ще трошки пояснити свою поведінку з Яном.

 - Я тому і хотіла завести стосунки з Андрієм. Розумієте, він з тих, хто погодився б чекати. А от Ян точно ні. Тому для чого мучити себе марними сподіваннями.

 - Гм, - протянула важке зітхання Іра, - ну і задачку ти собі придумала. Хоча мотиви більш ніж зрозумілі. Але я думаю... На мою скромну думку, тобі треба, як ви, до слова, мені зовсім недавно радили, просто поговорити з ним.

 - Це нічого не дасть, - вперто стояла на своєму Дана, - і я не хочу і не буду.

 - Ну проти такої залізної логіки не попреш, - саркастично хмикнула Катя. - Але вже просвіти нас чому?

 Дана занила, наче мала дитина, якій не дають ніяк спокою.

 - Дівчата, не мучте мене так. Боюсь я. Просто боюсь. Я знаю, що він скаже і мені вже важко дихати, а ви пропонуєте, щоб я з ним реально заговорила про це. Потім, звідки я знаю, що його цікавість до мене має хоч якусь вагу і значення.

 - Ну так і не знатимеш і буде це тебе мучити, - резонно поправила її Іра, - а знати, напевно, легше. Ти зможеш закрити тему без постійних набридливих домислів.

 - І звідки ти стільки мудрості набралася? - невесело і злегка в'їдливо посміхнулась Дана.

 - Читаю відповідну літературу. Як не як майбутній психолог, - відповіла Іра, смішливо піднімаючи голову догори. - І знову ж таки. Ніхто не змушує тебе нав'язуватися йому чи підстерігати в темному закутку і приставати з питаннями. Якщо Ян сам щось почне, то просто не втікай, а розкажи що і як, а там хтозна...

 - Я знаю, - вперто поспішила перебити її Дана, на що почула тільки незадоволене зітхання подруги.

 - Поговори з ним, - ще раз впевнено повторила Іра і співчутливо поплескала подругу по нозі рукою.

 Дівчата ще довго, до пізнього вечора сиділи. Дана попросила дати їй трохи спокою з її ситуацією і наполягла на темі іриних почуттів чи навчання чи ще чогось. До самого прощання вони так і робили, але коли противні комарі почали немилосердно діймати, довелось розходитись.