Глава 21

 Дана відштовхнула від себе Яна і кинулася до шокованої подруги.

 - Кать, я все тобі поясню, - благально заговорила вона.

 Але дівчина нічого не хотіла слухати. Вона просто розвернулася та пішла до дороги.

 - Кать, прошу тебе, вислухай мене, - Дана пробувала достукатись до подруги, яка швидко, майже бігом йшла дорогою, тікаючи від неї.

 Дану охопили відчай і шалений сором. Через свою нестриманість вона втрачає подругу і людську гідність. Пристрасть до Яна так засліпила її, заполонила, забрала здатність тверезо мислити та відповідати за свої вчинки чи керувати ними. Дана підбігла до Каті і вхопила ту за руку.

 - Зупинись, прошу тебе, - знову відчайдушно і благально заговорила, не полишаючи спроб пояснити ситуацію.

 Катя різко спинилася і повернула до Дани сповнений образи і болю від зради погляд.

 - Як ти могла так зі мною вчинити? Спочатку Андрій, тепер Ян. Ти ж знаєш, що він мені подобається. Чи в тебе такий спосіб самоствердження? Змагаючись зі мною? Так? - з болем в голосі заговорила вона.

 Дана застогнала від такої кількості несправедливих слів, які на перший погляд видавалися цілком логічними.

 - Ні, все зовсім не так, повір, - пробувала заперечити і достукатись до подруги.

 - А як?! - вигукнула Катя. - Я й подумати не могла, що дружу з такою підступною і заздрісною особою. Ти мало того, що мене зрадила, так ще й Андрієві роги наставляєш.

 - Ми розійшлись з ним.

 Катя, здається, здивувалася, але швидко знайшлася з відповіддю.

 - Ну звісно. Для чого тобі вільний хлопець, якщо можна переманити іншого, що подобається Каті.

 Дана почула останню фразу і несвідомо зреагувала на неї.

 - Він тобі просто подобається, а я... - дівчина затнулась і мало не бовкнула лишнього.

 - Що ти? - Катя подивилася в болісно скривлене обличчя подруги, чекаючи відповіді, але Дана не могла себе пересилити і договорити.

 Катя помітила, як подруга в момент заховала і потупила погляд. Дівчина не знала, що думати. Зрада Дани пекла вогнем. Від кого, а від неї вона такого не сподівалася. Хай вони і не зустрічаються з Яном, але ж подруги знали про її переживання і якщо він Дані теж подобається, то можна про це просто сказати. Для чого весь цей цирк? Для чого приховувати? Відповідь напрошувалася сама - щоб підступно, в нерівному бою обійти її - Катю.

 - Обіцяю тобі, що такого більше не повториться, - тихо заговорила Дана. - Я припустилась помилки і щиро шкодую про це. Я більше і близько його не підпущу до себе. Знаю, що ти, скоріш за все не повіриш мені, але це так.

 Дана замовкла, тамуючи болісне стискання серця і після важкого зітхання продовжила.

 - Ми сьогодні говорили про це. У вас може бути майбутнє. У мене з ним ніяк. Тож прошу тебе вибач мені цю помилку. Я нізащо не хочу втрачати таку подругу через хлопця.

 Дана несміливо глянула на подругу, шукаючи своїм поглядом ознак прощення. Катя довго, мовчки дивилася на неї, роздумуючи над сказаними словами. Вона дійшла висновку, що або подруга дуже хороша акторка, або говорить правду. Щось схоже на жалість заворушилось в душі.

 - Давно це між вами? - скептично хмикнула Катя.

 Дана здивовано подивилася на подругу не зовсім розуміючи питання та чому подруга взагалі таке запитує. Вона просто знизала плечима і ствердно кивнула.

 - Скажи мені правду, - знову заговорила Катя, яка так досі і не могла до кінця збагнути поведінку подруги. - Чому ти це зробила? Чому нічого не розповідала? Я дуже хочу тобі вірити, але подивись на всю цю ситуацію з мого боку. Дивно вона виглядає.

 - Кать, це не важливо, - заметушилася Дана, відчуваючи як сльози відчаю підступають до очей. - Ти маєш зрозуміти, що я не мала абсолютно ніяких корисних цілей чи, як ти висловилася, самоствердитись за твій рахунок. Так вже сталось і я хочу про це забути, бо інакше не може бути.

 - Ні, Дан, скажи мені правду. Думаю я маю право її знати. Чому? - тихо, але твердо стояла на своєму Катя.

 Дана затулила долонею рот, стримуючи схвильоване тремтіння. Лавина емоцій уже не давалася під контроль. Щоками скотилися неслухняні сльози.

 - Кать, - невпевнено, зриваючись заговорила дівчина, - здається... здається, я серйозно влипла.

 Подруга дивилася з хвилину на неї мовчки, потім ступила крок назад, щоб розвернутись та піти геть.

 - Що ж, - сказала наостанок, - зрозуміло. Піду вже, мабуть, додому.

 Дана кинулася до неї і знову схопила за руку.

 - Ти простила мене? - подивилася благально на скам'янілу постать подруги. - Скажи що так. Мені тільки це важливо.

 - Не знаю, Дан. Мені треба подумати. Занадто багато на один вечір негативних емоцій.

 Катя вирвала свою руку з даниного захвату і, важко схиливши голову, спішно пішла додому. Дана дивилася подрузі вслід, відчуваючи як знову щоками покотились сльози відчаю, сорому, розчарування і безпорадності. Безпорадності перед почуттям існування якого вона вперше признала.

 Вона стояла посеред дороги і не знала куди їй подіти себе і свої почуття. В кінці дороги з'явилась машина, різко вдар'яючи в очі яскравим світлом фар. Дана відступила вбік. "Потрібно іти додому" - подумала вона. Вертатись до друзів не могла і не хотіла. Там Ян. Вона поки не знала як поводитись з ним та що йому казати, як в очі дивитись. Зрештою, вона пообіцяла Каті, що більше не наближатиметься до нього. Дана поволі пішла дорогою додому.

 Наступні пару днів видалися дівчині гнітюче сірими, незважаючи на те, що приємно пригрівало сонечко. Вона пробувала щось робити - точніше змушувала себе, - бо бажання до цього ніякого не було. Її мучили докори сумління і совість перед Катею. Як тепер випросити її прощення - невідомо. Отак от вони стали тими самими подругами, між яких вклинився хлопець і розсварив. Хто б міг подумати, що таке може трапитися в їх компанії, зважаючи на те що ситуація не нова. Вони зовсім недавно були закохані в одного хлопця - Андрія, але це ніяк не вплинуло на їх дружбу. Та Андрій не Ян.