Глава 20

Дівчата посідали за стіл. Дана уже не мостилася біля Андрія, а тільки тепло й привітно йому всміхнулася. Присутніх вистачало, щоб не надати цьому моменту особливого значення. Зрештою, біля нього й місця не було та й не зобов'язані “закохані” постійно тулитися одне до одного.  

Сівши, Дана не змогла втримати погляду направленого перед собою – спідлоба, мов злодій, роздивляючись хлопця по той бік столу. Вона ж бачила його вже неодноразово. Достатньо добре вивчила всі його особливості, але, як виявилося, цього було недостатньо. Їй постійно хотілося дивитися на нього і милуватися ним. 

Якась мазохістська солодка мука роздивлятися ці широкі плечі, обтягнуті темною тканиною футболки, яка підкреслювала рельєфні м'язи, які від рухів заворожуюче вигравали/випиналися. Далі увага сповзала до міцних рук з містичного ефекту татуюванням та шкіряними браслетами на зап'ястях – мимоволі згадувалося, як фантастично добре, коли вони торкаються тебе. Вже від самих думок робилось гаряче і злегка паморочилося в голові. Дана несвідомо закусила нижню губу, стримуючи обважніле дихання, і в якусь мить подивилася прямо перед собою – невідома містична сила вела її дію.

Ян дивився їй в очі своїм особливим гіпнотизуюче-темним поглядом. Чим далі, тим все менше в неї залишалось сил протистояти його владній аурі. Він нічого не робив – просто дивився, а вона відчувала, як невидима сила укутує її й підкоряє своїй волі. Дихати стало важко. Грудна клітка наче прогиналась досередини від кожного різкого видиху.

Дівчина злякалась, що її нервозність помітять і різко опустила погляд, а потім і голову та уважно подивилася на свої міцно стиснуті кулаки, які тримала на колінах. Та за гамірною і веселою грою ніхто, звісно, й не зауважив мовчазної розмови Яна та Дани.

– Дівчата, – раптом вигукнув Павло, – давайте знову в пляшечку зіграємо? Мені тоді сподобалося. Мене ще так часто і так багато дівчат не цілували за один вечір.

Хлопці явно святкували Тарасове день народження, якщо дійшло до таких пропозицій та зізнань. Решта компанії якось не спішила приставати на ідею.

– Пам'ятаю, минулого разу не всі хотіли, – згадала дівчина, що того разу була запропонувала гру, зараз натякаючи на Яна, – тому пропоную внести деякі корективи. Зробімо можливість вибору: або ти цілуєшся, якщо на тебе випало горлечко, або тобі ставлять питання, – оцей момент вже грубо натякав на небажання Дани тоді цілуватися з Яном.

– А що, так навіть цікавіше, – підхопила ідею Іра. – Я не проти. Я хочу розважитися.

Зрештою, всі погодилися на запропоновану умову й зразу звернули увагу на того, зі сторони якого могла послідувати відмова. Ян не витримав колективного тиску і невдоволено захитав головою, але погодився.

На ділі гра виявилась більш провокативною і цікавою, ніж могло здатися спочатку. Згодом поцілунків ставало все менше, а натомість питання з категорії "Твій улюблений фільм" чи "Твій найбільший страх" плавно перейшли в більш особистий напрямок.

В котрийсь із разів Андрій крутнув пляшку і вона показала на Катю. Вони за мовчазної згоди вирішили (Катя вирішила, якщо по правді) обмежитись питаннями.

– Ти кохала мене? – запитав хлопець.

"Ого!", – почулося в повітрі – які цікаві повороти. Катя тепер опинилась в центрі уваги. Втім вона розуміла, що відповідь на питання в неї єдино правильна, не зважаючи на те, як було насправді. Втім відповіла правдиво:

– Так.

Андрій м'яко посміхнувся їй. Катя вернула йому жест і взялася за пляшку. Та, своєю чергою, показала на Яна. Дана подумала, що він точно вибере поцілунок (біль від цеї думки довелось тамувати), але помилилася. 

– Знаю, що ти не віриш в кохання, але чи зустрічав ти дівчину, до якої відчував щось більше, ніж просто симпатію?

Ян не відповідав. Дана раптом усвідомила, що з завмиранням серця чекає на його відповідь. Яка ж вона ідіотка. Навіщо мучити себе марними сподіваннями. Факт, однаково, беззаперечний: він не вірить в кохання. Їй до болю хотілося подивитися на нього. Хотілося прочитати відповідь в тих красивих очах, але якась непереборна сила не давала їй підвести схвильований погляд. Вона боялася зустрітися з його поглядом, який – вона гостро відчувала – одну безмежно довгу мить був націлений на неї.

– Скажемо так, – врешті заговорив хлопець, – я думав, що зустрічав, але це виявилося фікцією.

Дівчата аж запищали від цікавості.

– А ми її знаємо? Чи це хтось з Києва? – палала цікавістю дівчина-гостя.

– Питання поза грою, – спокійно заперечив хлопець і веселіше додав: – Тому вибачайте.

Дівчата розчаровано застогнали, але що поробиш. Далі пляшка вказала на Іру і всі, всього-на-всього, дізналися, що її улюблений колір зелений. Яна якось не дуже цікавили розмови на відверті теми з малознайомими людьми. Потім, відповідаючи на каверзні питання Іри, всі дізналися, що Тарас був таємно закоханий в Катю; далі одна з дівчат-гостей зізналася, що цілувалася вже з сімома хлопцями й, коли пляшка знову показала на Яна, ситуація вкотре загострилася.

– Скільки дівчат в тебе було? – спитала найбільш смілива з присутніх.

– В мене не було дівчат. Я ні з ким не зустрічався, – повів плечем хлопець.

– А я не про зустрічання питаю, – хитро посміхнулася дівчина.