Глава 19

Дана зустрічалася з Андрієм уже місяць. Достатньо часу, щоб зрозуміти себе й власні бажання. Дедалі частіше почала ставити собі різноманітні незручні питання або ж визнавати надто очевидні факти. Дійсність її аж ніяк не радувала.

Один з таких моментів: вона віднедавна взагалі стала уникати поцілунків з Андрієм. Заняття не настільки приємне, щоб шукати його. Як так сталося – вона ж була так закохана в нього, так мріяла про нього? Він же ідеальний і дуже їй підходить. Була в неї одна теорія, чого так сталося. Дані це, звісно, не подобалося, але факт настільки правдоподібний, що не звертати увагу означало займатися тупим самодурством. Все просто: між них "заліз" інший. Інший, постать якого вона постійно шукала в натовпі; спогади про дотики якого мучили ночами. Вона ніяк не могла змусити себе забути про нього. 

Парадоксально, але бажання тіла з часом не тільки не стихали, а навпаки – ставали все наполегливішими й менш контрольованими. Думалося, що потроху забудеться той єдиний в її житті солодкий поцілунок, але відбувалося все з точністю до навпаки. До болю хотілося знову відчути хвилюючий дотик його губ. Бажання перетворювалося на нав'язливу думку. Кожного разу, варто було опинитися з ним на відстані... та на будь-якій відстані й здавалося, ніби невидима сила тягне її до нього. Щоб бодай торкнутися…

Інколи вона ловила на собі його погляд і в ту ж мить переставало існувати все довкола. Залишались в цілому світі тільки вони вдвох. Дана завжди спішила відвести свою увагу, відверто боячись і одночасно жахливо бажаючи відчувати підкоряючий ефект карих очей.

Такі невеселі роздуми приводили до єдиного правильного рішення: вона не може так поводитися з Андрієм. Він цього не заслужив. Несправедливо зустрічатися з одним, а в думках все частіше згадувати іншого. Це вже дуже віддає зрадою.

Ні, вона не планувала, що в разі розставання з Андрієм одразу побіжить в обійми Яна чи когось іншого, але факт того, що поряд зі своїм хлопцем вона думає про іншого, наполегливо вказував, що щось тут неправильно. Так не повинно бути і якщо на даному етапі стосунків відбуваються такі речі, то чого очікувати далі?

***

Якось, одного суботнього вечора, коли знову не було танців через піст, Дана прогулювалася з Андрієм нічними вулицями. Розмова звично не клеїлася. Останнім часом у них ніби вичерпалися теми до обговорення. Ділитися новими враженнями від перегляду фільмів чи прочитання книжок, чи ще чогось, Дані не хотілося і це чимось нагадувало лінь. 

Андрій же, на противагу, намагався заповнити незручні мовчазні паузи. Дівчина прослухала, як він сьогодні з татом збирав ячмінь і посеред роботи зламався комбайн. Його довго ремонтували й інші претенденти на послугу почали нервувати, ходили взнавати в чому, власне, справа. Дехто умудрявся навіть сваритися, а на горизонті ще й почали скупчуватися сірі хмари, що додавало нервозності. Потім дівчині довелось вислухати розповідь про те, як Андрієві хочеться швидше поїхати й заробляти гроші. Руки в нього ростуть з того місця, що треба, тож заробіток не забариться. 

В якийсь момент Дана не витримала і різкувато перебила його:

– Андрію, хочу тобі щось сказати, – глянула на нього, жалісно скрививши брови.

– Що саме? – просто перепитав хлопець. – Хочеш мені щось розповісти, а я так розбалакався, що і слова не можна вставити?

– Ні, ні, не те, – Дана зам’ялась, роздумуючи, як продовжити далі, щоб якнайм'якше донести до хлопця свою думку.

Андрій пильно дивився на неї, вивчаючи зніяковіле обличчя, й, не дочекавшись пояснення, заговорив сам:

– Здається мені, я знаю про що піде мова.

Дана здивовано глипнула на нього. Хлопець трохи тужливо посміхнувся, але не здавався сильно засмученим. Дівчина винувато потупила погляд і відвела його вбік.

– Як ти здогадався? – спитала прямо.

– Та особливо і здогадуватися не потрібно. Немає між нами того, що повинно бути між закоханими людьми. Не погодишся? – іронічно посміхнувся хлопець.

Дана не змогла стримати усмішки у відповідь.

– Ми з тобою більше друзі, аніж закохані, – продовжив Андрій.

– Справді, – підхопила його думку Дана. – Я давно була в тебе закохана, а коли нарешті ми почали зустрічатися, виявилося, що була закохана в образ, що створила у своїй голові. Хоча, навіть не так: я просто закохалася без роздумів. Мені, всього-на-всього, подобалося це почуття і я вибрала тебе – такого милого й гарного.

Андрій засміявся – вперше так щиро поряд з нею. Дивно і цього явно замало для стосунків.

– Я теж не кращий. Хотів забути Катю і тут ти – чудова дівчина. Чому ж не спробувати? Та, як виявилося, не так все просто і цього геть не достатньо для повноцінних стосунків. Я, до речі, в дитинстві вважав, що моя майбутня дружина має бути просто красивою і більше нічого не потрібно. Доросле життя занурило в реальний стан справ.

Дана засміялася і, до слова, вперше з часу їх стосунків просто і невимушено.

– Тоді друзі? – подивилася на нього зі палким проханням в погляді.

– Звісно, – відповів хлопець, не вагаючись. – Тоді, як твій друг, пропоную свою компанію дорогою додому.

– З радістю погоджуся, – кивнула дівчина і вирішила поцікавитися ще про один момент, коли вони вже рушили: – А давно ти зрозумів, що хочеш розійтись зі мною? Чому сам нічого не казав?