Глава 19

 Дана зустрічалася з Андрієм уже місяць. Вона дедалі частіше почала задаватися різноманітними незручними питаннями чи ставити себе перед занадто очевидними фактами. Дівчина останнім часом стала уникати поцілунків з ним. Заняття виявилося не настільки приємним, щоб шукати його. Як так сталося - вона ж була так закохана в нього, так мріяла про нього? Він же ідеальний і дуже їй підходить. Була в неї одна теорія, чого так сталося. Дані це, звісно, не подобалося, але було настільки правдоподібним, що не звертати увагу означало займатися тупим самодурством. Все просто - між них "заліз" інший. Інший, погляд якого вона постійно шукала в натовпі; спогади про дотики якого мучили ночами. Вона ніяк не могла заставити себе не думати про нього. 

 Парадоксально, але бажання тіла з часом не тільки не стихали, а навпаки ставали все наполегливішими і менш контрольованими. Здавалося, що потроху забудеться той єдиний в її житті солодкий поцілунок, але відбувалося все з точністю до навпаки. До болю хотілося знову відчути хвилюючий дотик його губ. Бажання перетворювалося на нав'язливу думку. Кожного разу, варто було опинитися з ним на відстані... та на будь-якій відстані і здавалося ніби невидима сила тягне її до нього, щоб хоч торкнутися його. Інколи вона ловила на собі його погляд і в ту ж мить переставало існувати все довкола. Залишались в цілому світі тільки вони. Дана завжди спішила відвести свою увагу, відверто боячись і одночасно жахливо бажаючи відчувати підкоряючий ефект його темних очей.

 Такі невеселі роздуми приводили до єдиного правильного рішення. Вона не може так поводитися з Андрієм. Він цього не заслужив. Несправедливо стосовно нього зустрічатися з ним, а в думках все частіше згадувати іншого. Це вже дуже віддає зрадою.

 Ні, вона не планувала, що в разі розставання з Андрієм одразу побіжить в обійми Яна, але факт того, що поряд зі свої хлопцем вона думає про іншого наполегливо вказував, що щось тут не правильно. Так не повинно бути і якщо на даному етапі стосунків відбуваються такі речі, то що буде далі?

 Якось одного суботнього вечора, коли знову не було танців через піст, Дана прогулювалася з Андрієм нічними вулицями. Розмова не особливо клеїлася. Останнім часом у них ніби вичерпалися усі теми до обговорення. Ділитися новими враженнями від перегляду фільмів чи прочитання книжок чи ще чогось Дані не хотілося і це чимось нагадувало лінь. Андрій пробував заповнити незручні мовчазні паузи. Дівчина прослухала, як він сьогодні з татом збирали ячмінь і посеред роботи зламався комбайн. Його довго ремонтували і інші претенденти на послугу почали нервувати, ходили взнавати в чому, власне, справа. Дехто умудрявся навіть сваритися, а на горизонті ще й почали скупчуватися сірі хмари, що додавало нервозності. Потім дівчині довелось вислухати розповідь про те, як Андрієві хочеться швидше поїхати і заробляти гроші. Руки в нього ростуть з того місця, що треба, тож заробіток не забариться. В якийсь момент Дана не витримала і різкувато перебила його.

 - Андрій, хочу з тобою поговорити, - глянула на нього, жалісно скрививши брови.

 - Про що? - просто спитав хлопець. - Хочеш мені щось розповісти, а я так розбалакався, що і слова не можна вставити?

 - Ні, ні, не те, - Дана почала мнутися, роздумуючи, як продовжити далі, щоб якнайм'якше донести до хлопця свою думку.

 Андрій пильно дивився на неї, вивчаючи і не дочекавшись її слів, заговорив сам.

 - Здається мені, я знаю про що піде мова.

 Дана здивовано глянула на нього. Хлопець трохи тужливо посміхнувся, але не здавався сильно засмученим. Дівчина винувато потупила погляд і відвела його в бік.

 - Як ти здогадався? - спитала прямо.

 - Та особливо і здогадуватися не потрібно. Немає між нами того, що повинно бути між закоханими людьми. Не погодишся? - посміхнувся хлопець.

 Дана не змогла стримати усмішки у відповідь.

 - Ми з тобою більше друзі, аніж закохані, - продовжив Андрій.

 - Справді, - підхопила його думку Дана. - Я давно була в тебе закохана, а коли нарешті ми почали зустрічатися, виявилося, що була закохана в образ, що створила в своїй голові. Хоча, навіть не так - я просто була закохана без роздумів. Мені, всього-навсього, подобалося це почуття і я вибрала тебе - такого милого і гарного.

 Андрій засміявся. Вона вперше почула як він сміється поряд з нею. Дивно і цього явно замало для стосунків.

 - Я теж не кращий. Хотів забути Катю і тут ти - чудова дівчина. Чому ж не спробувати? Та, як виявилося, не так все просто і цього не достатньо для повноцінних стосунків. Я, до речі, в дитинстві вважав, що моя майбутня дружина має бути просто красивою і більше нічого не потрібно.

 Дана засміялася і, до слова, вперше з часу їх стосунків просто і безпосередньо.

 - Тоді друзі? - подивилася на нього зі щирим проханням в погляді.

 - Звісно, - відповів хлопець, не вагаючись. - Тоді як твій друг пропоную свою компанію дорогою додому.

 - З радістю погоджуся, - посміхнулася дівчина і вирішила поцікавитися ще про один момент, коли вони вже рушили. - А давно ти зрозумів, що хочеш розійтись зі мною? Чому сам нічого не казав?

 - Не так і давно, але думав, що можливо все налагодиться. Мені добре з тобою. Ти справді мені подобаєшся і подобалося проводити з тобою час. Не можу сказати, що дуже хотів розстатися. Мене не настільки гнітили наші зустрічі, щоб кидати тебе, - хлопець вдавано-весело посміхнувся і додав. - Підозрюю, тобі було важче, якщо ти заговорила першою.

 Дана відчула укол совісті, але тепер, після розмови з Андрієм, впевнилася, що вчинила правильно.

 - Все трохи не так, - тихо відповіла йому. - Мені теж подобалося зустрічатися з тобою, але виникли деякі... обставини. Словом, не хотілося тебе обманювати.

 - Тобі подобається інший?

 Здогадатися було не так і важко, тому Дана вирішила не заперечувати очевидного факту.

 - Може на правах друзів розкажеш, хто цей щасливець?

 Дівчина просто знизала плечима і важко зітхнула.