Глава 18

Коли старий ГАЗон зупинився біля першого-ліпшого нормального місця поряд річки, Дана змогла нарешті полегшено видихнути. Вона твердо вирішила, що назад випросить в Андрія їхати на кузові. Він повинен її послухатись, оскільки вона не в захваті від сигаретного диму, що супроводжував їх всю дорогу. Причин, звісно, більше нема, та й чи потрібно?

Молодь почала зістрибувати з кузова. Всі збуджені й веселі, але взялися хвалити Яна за цю неймовірну поїздку. Хлопці, довго не думаючи, поскидали одяг і давай стрибати з берега в річку. Вони вже знали де найглибше, тож гуртом пішли туди. Дівчата не спішили роздягатися, але невимушена хлопчача веселість, з якою ті розганялися і стрибали у воду, ще й дразнячи один одного, мимоволі заразила і їх відповідним настроєм.

Дана заколола волосся на маківці в гульку, вділа однотонний, сірого кольору купальник на завязках і на стегнах пов'язала довге шифонове парео – розгулювати берегом в одному тільки купальнику некомфортно, зважаючи на таку кількість людей поблизу, особливо протилежної статі. 

Вона кидала мимовільні погляди вбік компанії, весело стрибаючої з розгону у воду. От не вдавалося заспокоїти цікавість і естетичні потреби споглядання краси. Її очі вперто і проти волі виловлювали серед напівоголених хлопчачих тіл одне, яке викликало завмирання: худорляве, з натягнутими, випуклими, міцними м'язами, в коротких чорних шортах, що ідеально підкреслювали довгі чоловічі ноги. 

В якусь мить вона залюбувалася плавними рухами хлопця, спостерігаючи, як він виринає з води й неквапом виходить на берег, схиляючи голову поперемінно набік, щоб з вух витекла вода, а потім з розгону, кожен раз по-іншому, знову стрибає у річку.

– Дано, – почула біля себе смішливий голос Каті, – тобі тут води замало?

Дівчина розгублено глянула на подругу і та, сміючись, пояснила свої слова:

– Річка скоро з берегів вийде – ти так слинки пускаєш. Наче ніколи не бачила його в шортах, – поблажливо захитала головою коліжанка.

– Кого? – злякано затамувала подих Дана.

Невже подруга здогадалася? Як вона – Дана – могла так зганьбитися на людях, безсоромно розглядаючи якогось хлопця?!

– Як це кого? – і собі здивувалась Катя. – Андрія, звісно.

– А, так, – можна полегшено видихати – такий варіант її цілком влаштовував і мав логічне підґрунтя. – Просто до тепер я не дозволяла собі так на нього дивитися.

Катя начебто повністю повірила і зрозуміла пояснення.

– Твоя правда. Мусиш надолужити, – погодилася коліжанка з хитрою посмішкою та пішла до води, звучи за собою.

Дана розв'язала парео і почала поволі заходити у річку, яка текла з гір, тому завжди залишалася прохолодною й освіжаючою. Дівчата розбрелись в різні боки. Комусь хотілося на більшій глибині поплавати, а хто вже сидів на мілководді, приймаючи сонячні ванни.

Дана вирішила відійти подалі від юрби, щоб з головою пірнути під воду. Йти до галасливих хлопців, де був Ян, вона не ризикувала. Позаду почулися веселі крики й регіт. Вона розвернулася в сторону шуму, стоячи вже по груди у воді. Хлопцям, очевидно, набридли стрибки й вони взялися дражнити дівчат та немилосердно бризкати на них водою. Ті, своєю чергою, вищали, але з відповіддю не забарилися. Веселий гамір мимоволі забавляв. Дана вже зібралася пірнути, але відчула, що зав'язки купальника на шиї ослабли. Вона потягнулася, щоб міцніше перев'язати.

Несподівано перед нею, дуже близько, винирнув темно-русий красень з майже чорним від води волоссям. Дана злякано охнула і, помітивши, як заворожуюче вода стікає його обличчям та те, як він долонями стирає залишки, охнула ще раз. Тільки цього разу далеко не від переляку та подумки. Вона не могла забрати руки зі шнурочків купальника, бо вже встигла розв'язати його. Відчуття вразливості й безпорадності охопили свідомість. Серце збилося з ритму, але, знову ж, не переляк був тому причиною. Ян лукаво закивав бровами, пускаючи тілом млосну слабкість.

– Тобі допомогти? – запропонував він і, не чекаючи відповіді, заплив їй за спину.

Дана збиралась відмовити та не випускати шнурки, але коли він торкнувся її пальців своїми, вона неконтрольовано здригнулася і миттю забрала свої руки. Дівчина відчувала, як він торкається її шкіри, зав'язуючи купальник. Вона гостро і кожною клітинкою відчувала, як спиною, по гарячій від сонця шкірі, стікають краплі холодної води з його мокрих рук. Повітря різко вирвалося з легень. В голові сильно запаморочилося. В животі з'явилася вимучена важкість. Дана до болю закусила нижню губу та заплющила очі, стримуючи недоречний стогін-зітхання.

Хлопець знову опинився перед нею. Вона глянула на нього з-під важких повік. Його погляд видавався незвично темним.

– Ти вмієш плавати? – спитав, гіпнотизуючи чорним виром своїх очей.

Дана мляво кивнула.

– Залиш мене саму, будь ласка, – тихо попросила його, навіть благально.

Ян пильно дивився на неї кілька секунд, потім у своїй звичній манері скептично хмикнув та поплив назад – до галасливої юрби.

Дані важко давалося заспокоєння власних розбурханих відчуттів. Вона вже почала злитися: на себе, на нього, хоч він, по суті, нічого такого не зробив. Він просто був тим, ким був. Це в неї, якогось дива, неадекватна реакція на нього. Хотілося, наче малій капризній дитині, тупати ногами, або розплакатися від роздратування та безпорадності.