Коли авто, врешті, зупинилося біля першого-ліпшого нормального місця поряд річки, Дана змогла полегшено видихнути. Вона твердо вирішила, що назад випросить в Андрія їхати на кузові. Він повинен її послухатись, оскільки вона не в захваті від сигаретного диму, що супроводжував їх всю дорогу. Причин, звісно, більше нема та й чи потрібно.
Молодь почала зістрибувати з кузова - всі збуджені і веселі, але почали хвалити Яна за цю неймовірну поїздку. Хлопці, довго не думаючи, поскидали одяг і давай стрибати з берега в річку. Вони вже знали де найглибше, тож всі разом пішли туди. Дівчата не спішили роздягатися, але безпосередня хлопчача веселість з якою ті розганялися і стрибали у воду ще й дразнячи один одного, мимоволі заразила і дівчат таким настроєм.
Дана заколола волосся на маківці в гульку, оділа однотонний, сірого кольору купальник на завязках і на стегнах пов'язала довге шифонове парео - розгулювати берегом в одному тільки купальнику було некомфортно, зважаючи на таку кількість людей поблизу - особливо хлопців. Вона кидала мимовільні погляди в бік, весело стрибаючої з розгону у воду, компанії. Ніяк не вдавалося заспокоїти цікавість і свої естетичні потреби споглядання краси.
Її погляд вперто і проти волі виловлював серед напівоголених хлопчачих тіл одне, яке викликало завмирання. Худорляве, з натягнутими, випуклими, міцними м'язами тіло в коротких чорних шортах, що ідеально підкреслювали довгі чоловічі ноги. Вона в якусь мить залюбувалася його плавними рухами, спостерігаючи як він виринає з води і неспішно виходить на берег, схиляючи голову поперемінно на бік, щоб з вух витекла вода, а потім з розгону, кожен раз по-іншому стрибав у річку.
- Дана, - почула біля себе смішливий голос Каті, - тобі тут води замало?
Дівчина спантеличено глянула на подругу і та, сміючись, пояснила свої слова.
- Річка скоро з берегів вийде. Ти так слюнки пускаєш, наче ніколи не бачила його в шортах, - поблажливо захитала головою.
- Кого? - злякано перепитала Дана.
Невже подруга здогадалася? Як вона могла так зганьбитися на людях, безсоромно розглядаючи якогось хлопця!
- Як це кого? - і собі здивувалась Катя. - Андрія, звісно.
- А, так, - видихнула Дана полегшено - такий варіант її більше влаштовував і був логічним, - просто я ніколи не дозволяла собі так на нього дивитися.
Катя, наче, повністю повірила і зрозуміла подругу.
- Твоя правда. Мусиш надолужити, - погодилася подруга, хитро посміхаючись, та пішла до води, звучи за собою Дану.
Дівчина розв'язала парео і почала поволі заходити у річку, яка текла з гір, тому завжди залишалася прохолодною і освіжаючою. Дівчата розбрелись в різні боки. Комусь хотілося на більшій глибині поплавати, а хто вже сидів на мілководді, приймаючи сонячні ванни.
Дана вирішила зайти подалі, щоб з головою пірнути під воду. Йти до галасливих хлопців, де був Ян, вона не ризикувала. Позаду почулися веселі крики і регіт. Вона розвернулася в сторону шуму, стоячи вже по груди у воді. Хлопцям, очевидно, набридли стрибки і вони взялися дражнити дівчат та немилосердно бризкати на них водою. Ті, в свою чергу, вищали, але з відповіддю не забарилися. Веселий гамір мимоволі забавляв. Дана вже зібралася пірнути, але відчула, що зав'язки купальника на шиї ослабли. Вона потягнулася, щоб міцніше перев'язати.
Несподівано перед нею, дуже близько винирнув темно-русий красень з майже чорним від води волоссям. Дана злякано охнула і помітивши, як заворожуюче вода стікає його обличчям та як він долонями стирає залишки, охнула ще раз. Тільки цього разу далеко не від переляку та подумки. Вона не могла забрати руки з шнурочків купальника, бо вже встигла розв'язати його. Відчуття вразливості і безпорадності охопили тіло. Серце збилося з ритму, але, знову ж, не переляк був тому причиною. Ян проказливо закивав бровами, пускаючи тілом млосну слабкість.
- Тобі допомогти? - заговорив він і, не чекаючи відповіді, заплив їй за спину.
Дана хотіла відмовити і не випускати з рук шнурки, але коли він торкнувся її пальців своїми, вона мимоволі здригнулася і забрала свої руки. Дівчина відчувала, як він торкається її шкіри, зав'язуючи купальник. Вона гостро і кожною клітинкою відчувала, як спиною, по гарячій від сонця шкірі, стікають краплі холодної води з його мокрих рук. Повітря різко вирвалося з легень. В голові сильно запаморочилося. В животі з'явилася вимучена важкість. Дана до болю закусила нижню губу та заплющила очі, стримуючи недоречний стогін-зітхання.
Хлопець знову опинився перед нею. Вона глянула на нього з-під важких повік. Його погляд видавався незвично темним.
- Ти вмієш плавати? - спитав, гіпнотизуючи чорним виром своїх очей.
Дана слабо кивнула.
- Залиш мене саму, будь ласка, - тихо попросила його, навіть благально.
Ян пильно дивився на неї кілька секунд, потім в своїй звичній манері скептично хмикнув та поплив назад, до галасливої юрби.
Дані важко давалося заспокоєння своїх розбурханих відчуттів. Вона вже почала злитися: на себе, на нього, хоч він, по суті, нічого такого не зробив. Він просто був тим ким був. Це в неї неадекватна реакція на нього. Хотілося, наче мала капризна дитина, тупати ногами і розплакатися від роздратування та безпорадності. Зробила вона єдине, що могло зараз хоч якось зарадити. Вона пірнула в прохолодну глибину річки, щоб остудити хворобливий жар тіла.
#119 в Молодіжна проза
#1351 в Любовні романи
#645 в Сучасний любовний роман
героїня з характером, чуттєво й емоційно, протистояння почуттям
Відредаговано: 15.04.2023