Глава 17

Життя вернулося у звичайний ритм, тільки вже з деякими корективами. Дана ніяк не могла звикнутися з думкою, що в неї тепер є хлопець. Її мрія здійснилася і вона зустрічається з Андрієм – гарним, ніжним і давно бажаним хлопцем. Та от очікуваної радості усвідомлення цього факту не приносило. Мабуть, запевняла себе дівчина, вона так давно цього хотіла, а сталося – і незмога повірити. Тепер не вдається збагнути й на повну відчути вагому подію в особистому житті. 

Вони уже сходили на кілька побачень, де багато розмовляли, обіймались, цілувалися. Словом, як і належить парі в стосунках. Хоча, розмовляли занадто гучно сказано. Яку б тему не розпочинали, вона – тема – в результаті швидко вичерпувала себе. Хлопець, до жалю, не реагував на жартівливі репліки Дани й доводилося мерщій шукати вихід з незручної ситуації. Але дівчина сповнилась ентузіазму, що з часом їхнє спілкування налагодиться, вони навчаться розуміти одне одного з півслова і зникне постійна натягнутість. 

Ще один висновок, який дівчина винесла з побачень, – поцілунки явно переоцінюють. Трохи неприємно кожного разу шукати можливість непомітно витерти лице. Як наслідок вона стала уникати довгих пестощів, які закінчувалися тим, що язик хлопця опинявся в її роті, а це, до слова, теж малоприємна справа.

Свій єдиний поцілунок, який до божевілля сподобався, Дана вирішила сприймати як випадковість, або наслідок недосвідченості (розмови Каті, до речі, трохи псували їй безкомпромісність цієї думки). Як би не старалася, як би не змушувала себе, як би не переконувала в протилежному – вона думала про нього. Коли і як так сталося, що він так глибоко проник в її думки – невідомо, але виявилося, що викинути його звідти важче, ніж здавалося і хотілося спочатку. 

Чомусь саме спогади про їхнє побачення самовільно виринали вночі, в одурманеному сонливістю мозку, а томні відчуття від його поцілунку не вдавалося перебити й стерти численним пестощам Андрія. Той єдиний поцілунок, як, зрештою, його дотики навіть тепер викликали в тілі незбагненну і трохи лякаючу млість. Мабуть, на краще, що більше вона цього не відчує. Близькість Яна туманила свідомість і робила її мимоволі занадто... податливою, а це вкрай небезпечно.

До радості (хотілось би так думати) наступної суботи Ян не прийшов на дискотеку. Дана змогла спокійно розважитись в приємній дружній атмосфері, як бувало до нього. Вона, звісно, періодично поглядала в сторону входу чи, бува, не об'явиться він, але намарно. Подавивши в собі недоречне дурне розчарування, дівчина з особливим ентузіазмом реагувала на жарти хлопців. В Андрія, на жаль, почуття гумору різнилося з її, тож доводилося компенсувати це в дружньому колективі.

Щоправда, Дана з Ірою мусили вислуховувати бідкання Каті на той самий факт (відсутність Яна), але вже з протилежного кута зору. Подруга скаржилася на його холодне ставлення і що він після “того самого танцю” знову припинив проявляти до неї цікавість. Дівчата намагалися заспокоїти її, мовляв, у нього справи якісь. Він іншим разом прийде і тоді точно знову запросить на “медляк” і точно вже проведе додому. Просто, Ян з тих хлопців, які не поспішають – намагалися переконати подругу, а Дана ще й себе заразом, хоч би як боляче не стискалось при цьому серце.

***

Якось в неділю дівчата знову зустрілися дорогою додому після літургії. В селі, в центрі біля крамниці, їм здибались хлопці, які зазвичай не витримували до кінця богослуження та тікали щойно священник починав другу проповідь про розпорядок на тиждень. День жаркий, сонце припікало, тож вони допивали кожен пляшку пива. 

– Зараз би в річці скупатися, – мрійливо проговорила Іра й жвавіше додала: – А, власне, чому б ні? Давайте, махнемо?!

– На велосипедах? – спитала Дана. – Чи маєш якісь кращі пропозиції?

– Хлопці, придумайте щось, – заблагала Іра.

– Ну, в принципі, можна було б…, – протягнув Іван. – Тато вчора взяв у дядька ГАЗон, щоб солому возити. Він так в нас і стоїть. Гадаю, можна ним скористатися, але є одна проблемка…

– Що ще за проблемка? – застогнала Іра, відчуваючи, що забаганка вислизає з рук.

– Хто поїде? Я вже пива хильнув, тому одразу пас.

Дана якраз помітила неподалік двох хлопців. Серце пропустило удар і пішло в галоп. Ян знову тут! Вони з Олегом підійшли до групки товаришів та потисли кожному руки.

– Ну, хлопці, – знову занила Іра, – хіба вам не хочеться зараз стрибнути в прохолодну воду, освіжитися?

– Та ясно, що хочеться, але ми всі вже, як бачиш, – Павло підняв пляшку з пивом на дні вгору.

– Я, до всього, тільки по легкових виступаю, – підняв руки Тарас, коли благальний погляд Іри впав на нього, – але ідея клас.

– Попроси Яна, – Дана тихо підказала подрузі.

– Кого? – перепитала та, бо поміж своїх думок не розчула.

Дана мимоволі зиркнула на хлопця. Його високо піднята брова видавала глузливе здивування і той факт, що він-то почув її слова.

– Яна, – дівчина вернула увагу до подруги та несміливо кивнула в бік хлопця. – В нього є водійське посвідчення категорії С.

Андрій раптом (і не тільки він) перевів на неї зацікавлено-здивований погляд. Чорт, тож треба було так тупо проколотися?!

– Звідки ти знаєш? – насупився її хлопець.

Адекватної відповіді вона не знаходила, нічого на гадку не спадало й катастрофічно довго думала, як викрутитися з цієї патової ситуації. Врятувала її мимоволі та ж таки Іра. Коліжанка застрибала та склала долоні докупи, в молебному жесті звертаючись до Яна: