Глава 15

Дана підійшла й обережно опустилась на купу сіна, але подалі від Яна. Підіпхала ноги під себе та сперлася спиною об борт трейлера.

– Ми так і будемо сидіти в напівтемряві й тишині? – подивилася на нього.

– Справді, забув зовсім. Я ж організував романтику, – хлопець зухвало посміхнувся і підвівся. Зробивши пару кроків й присів у протилежному куточку.

За мить трейлер освітили обплутані, наче павутиною, різнокольорові гірлянди. Дана мимоволі радісно охнула. Ян вернувся до неї й знову влігся на сіно.

– В бабулі знайшлося, якщо ти вже зібралася запитувати чи купував я це, – і не встигла вона відреагувати, як він поцікавився: – Ти голодна?

– В принципі, так, мабуть, – хитнула головою невпевнено.

Ян потягнувся позад себе і дістав кошичок, який вона і не помітила одразу. Поставив його перед дівчиною на ароматну природну постіль.

– Я цілу ніч не спав, – заговорив хлопець, розстеляючи невеличку скатертину та викладаючи вміст кошика, – пік ці твої улюблені булочки й пончики. Якщо не помиляюсь, з варенням і маком. Сама розумієш, ніч темна і я крізь сонливість погано бачив, яку начинку туди запихав.

Дана заливисто розсміялась.

– Ти пік? – не могла заспокоїтись.

– А хто ж? – Ян намагався вдати щире здивування й образу, але акторська гра відверто кульгала. – Ти мені оце в душу наплювала своєю недовірою.

– Тобто, якщо я зараз піду до твоєї бабулі й розпитаю про булочки – вона, не задумуючись, вкаже на тебе? – весело косилася на нього Дана, а сама в той час потягнулася до пончика.

– Звісно, – майже переконав її, – але сама розумієш, вона вже похилого віку, може й забути. Останнім часом бабуля стала такою забудькуватою.

– Ага і не інакше, – закивала головою Дана, вдаючи згоду. – До речі, я тут сама маю пригощатися. Чого ти собі нічого не взяв?

Ян поліз до кошика і дістав велике червоне яблуко.

– Хто тобі сказав? Хоча, – трохи задумливо продовжив, – було б мені подумати й захопити шматок м'яса.

– Бери пампушок, – запропонувала Дана. – Він неймовірно смачний.

Ян вже хотів нагадати їй, що не любитель солодкого, але помітив, як вона відкусила шматочок і варення потекло їй по пальцях. Дівчина збиралася одразу злизати його, але Ян перебив:

– Чекай. Я вирішив спробувати.

Дана спантеличено глипнула на нього. Він підсунувся ближче, взяв її руку у свою та забрав пампушок під шокованим і бездиханним поглядом дівчини. 

А потім... 

А потім підніс пальці до рота і неспішно злизав варення з них. Дані здавалося, що вона от-от знепритомніє. Вона забула, як дихати. Відчуття його м’яких губ і вологого язика… Не могла вдихнути, а серце норовило проламати грудну клітку. І ще це дивне, незнайоме млосне відчуття, що зародилося десь в шлунку і важким каменем впало на дно живота.

– Не роби так більше, – слабким голосом попросила його, невідомо звідки віднайшовши сили.

Він не відпускав її долоню, а вона чомусь, наче паралізована, не могла її відняти. Дана підняла несміливий погляд на Яна. Від темної сили, що випромінювали карі очі, тілом знову пробіглися тремтливі мурахи. Долоня в його руці слабо сіпнулась і він послабив хватку. Це дало змогу обережно вислизнути з великої, сильної й теплої руки.

Ян вернувся на своє місце, а Дані ніяк не вдавалося привести серцебиття до норми.

Вона попросила його не робити так більше не тому, що їй це не сподобалося. На жаль. Вона просила його тому, що її неабияк налякала ненормальна, божевільна реакція тіла і свідомості. Як же вона боїться його... Боїться себе поряд з ним. Боїться паралізуючого ефекту його темного погляду і справа тут зовсім не в кольорі його очей.

– Я знав, що мені сподобається "солодке", – почула оксамитовий голос, але не змогла подивитися в його бік.

Коли серце перестало так шаленіти й Дані вдалось вернути собі дихання, вона вирішила заговорити на тему, яка ніяк не могла привести до чогось подібного. Вона впевнено (на скільки могла) підняла голову і сказала:

– Якщо не помиляюся, ти живеш в Києві, – почала з уточнення, повністю змінюючи теми попередніх розмов. – Де вчишся? Яка твоя майбутня професія?

– Ти не помиляєшся – в Києві. Універ архітектури й будівництва. Спеціальність "Архітектура".

– Цікаво?

– Якщо постаратися і вникнути – дуже навіть, але це в будь-якій сфері так.

– Може, і твоя правда. Хотіла спитати чи подобається тобі майбутня професія, але бачила твою роботу, тому насмілюсь припустити, що таки подобається.

Хлопець трохи помовчав, розмірковуючи, і відповів:

– В процесі навчання нудно було, але в процесі роботи зрозумів, що не так все погано, насправді.

– А як так сталося, що ти опинився літом в селі? Тебе давно вже тут не було. Тата твого якось бачила, а тебе – ні. Батьки вигнали за противну поведінку?

Хлопець миттю спохмурнів. Дана не могла збагнути, що не так з її питанням. Вона ж пожартувала.