Глава 15

 Дана підійшла і сіла подалі від нього. Вона підіпхала ноги під себе та сперлася спиною об борт трейлера.

 - Ми так і будемо сидіти в напівтемряві і тишині? - подивилася на нього.

 - Справді, я й забув. Я ж організував романтику, - хлопець зухвало посміхнувся, підвівся та пішов до протилежної сторони і присів у куточку.

 За мить трейлер засвітився обплутаними, наче павутиною, різнокольоровими гірляндами. Дана нестрималася і радісно охнула. Ян вернувся до неї і знову влігся на сіно.

 - В бабулі знайшлося, якщо ти вже зібралася задавати питання чи купував я це, - і не встигла вона відреагувати, як він спитав. - Ти голодна?

 - В принципі, так, - посміхнулася йому.

 Ян потягнувся позад себе і дістав кошичок, який вона і не помітила одразу. Поставив його перед дівчиною на ароматну, природну постіль.

 - Я цілу ніч не спав, - заговорив хлопець, розстеляючи невеличку скатертину та викладаючи вміст кошика, - пік тобі ці твої улюблені булочки і пончики, здається, з варенням і маком. Сама розумієш, ніч була і я вже крізь сон погано бачив, яку начинку туди запихав.

 Дана заливисто розсміялась.

 - Ти пік? - не могла заспокоїтись.

 - А хто ж? - Ян намагався вдати щире здивування і обіду, але акторська гра відверто храмала. - Ти мені в душу наплювала своєю недовірою.

 - Тобто, якщо я зараз піду до твоєї бабулі і розпитаю про булочки - вона, не задумуючись, вкаже на тебе? - весело косилася на нього Дана, а сама в той час потягнулася до пончика.

 - Звісно, - майже переконав її, - але сама розумієш, вона вже похилого віку, може і забути. Останнім часом бабуля стала такою забудькуватою.

 - Ага і не інакше, - закивала головою Дана вдаючи згоду. - До речі, я тут сама маю пригощатися. Чого ти собі нічого не взяв?

 Ян поліз до кошика і дістав велике червоне яблуко.

 - Хто тобі сказав? Хоча, - трохи задумливо додав, - було б мені подумати і захопити кусок м'яса.

 - Бери пампушок, - запропонувала Дана, - він неймовірно смачний.

 Ян вже хотів нагадати їй, що не любитель солодкого, але помітив, як вона відкусила кусок і варення потекло по її пальцях. Дівчина збиралася одразу злизати його, але Ян зупинив її.

 - Чекай. Я вирішив спробувати.

 Дана спантеличено глянула на нього. Він підсунувся ближче до неї, взяв її руку в свою та забрав пампушок під шокованим і бездиханним поглядом дівчини. А потім... А потім підніс пальці до рота і неспішно злизав варення з них. Дівчині здавалося, що вона от-от втратить свідомість. Вона забула як дихати і не могла ніяк вдихнути, а серце норовило проламати грудну клітку. І ще це дивне, незнайоме млосне відчуття, що зародилося десь в шлунку і важким каменем впало на дно живота.

 - Не роби так більше, - слабким голосом заговорила дівчина, невідомо звідки віднайшовши сили.

 Він не відпускав її долоню, а вона чомусь, наче паралізована, не могла її відняти. Дана підняла свій несміливий погляд на нього. Від тієї темної сили, що випромінювали його очі, тілом знову пробіглися тремтливі мурахи. Долоня в його руці слабо сіпнулась і він послабив хватку. Це дало змогу обережно вислизнути з його великої, сильної і теплої руки.

 Ян вернувся на своє місце, а Дана ніяк не могла привести дихання до норми.

 Вона попросила його не робити так більше не тому, що їй це не сподобалося. На жаль. Вона попросила, тому, що її відверто сильно налякала ця ненормальна, божевільна реакція тіла і свідомості. Як же вона боїться його... Боїться себе поряд з ним. Боїться паралізуючого ефекту його темного погляду і справа тут зовсім не в кольорі його очей.

 - Я знав, що мені сподобається "солодке", - почула оксамитовий голос, але не змогла подивитися в його бік.

 Коли серце перестало так шаленіти і Дана змогла вернути собі дихання, вона вирішила заговорити на тему, яка ніяк не могла привести до чогось подібного. Вона впевнено (на скільки могла) підняла голову і заговорила.

 - Якщо не помиляюся, ти живеш в Києві, - почала з уточнення, повністю змінюючи теми попередніх розмов. - Де вчишся? Яка твоя майбутня професія?

 - Ти не помиляєшся - в Києві. Універ архітектури і будівництва. Спеціальність "Архітектура".

 - Цікаво?

 - Якщо постаратися і вникнути - дуже навіть, але це в будь-якій сфері так.

 - Може і твоя правда. Хотіла спитати чи подобається тобі твоя майбутня професія, але бачила твою роботу, тому насмілюсь припустити, що таки подобається.

 Хлопець трохи помовчав, розмірковуючи, і відповів:

 - В процесі навчання нудно було, але на роботі зрозумів, що не так все погано, насправді.

 - А як так сталося, що ти опинився літом в селі? Тебе давно вже тут не було. Тата твого якось бачила, а тебе ні. Батьки вигнали за противну поведінку?

 Хлопець спохмурнів. Дана не могла збагнути, що не так з її питанням. Вона ж пожартувала.

 - Що це ти за допит влаштувала? - спробував жартівливо перевести тему. - От мені теж цікаво де ти вчитися будеш на філолога?

 - Не зістрибуй з теми. Ти хотів побачення, то повинен бути готовий до моєї цікавості. Так от - вчитимусь в універі Франка. Тепер слухаю тебе.

 - Ну гаразд. Батько попросив допомогти бабулі.

 Янові максимально не подобалася ця розмова, але Дана знову заговорила і не дала можливості змінити тему.

 - А мама не проти, що ти так надовго і так далеко поїхав?

 Ян здивовано на неї глянув і потім різкіше, ніж хотілося, відповів:

  - Кажуть, багато знати - мало спати, - хлопець швидко підвівся і пішов до виходу з трейлера.

 Тепер була черга Дани сидіти і дивитися йому вслід шокованим поглядом. Чого це він? Дана ще кілька хвилин посиділа з недолугим відчуттям і теж встала та пішла на пошуки хлопця.

 Він стояв неподалік, засунувши руки в кишені та дивлячись кудись в далечінь. Дівчина тихо підійшла до нього.

 - Вибач мене, - заговорила через хвилину, порівнявшись з ним, - я не хотіла тебе засмучувати.

 - Тобі нема за що вибачатися. Ти нічого такого не зробила, - впевнено відповів він, але не повернувся до неї.