Глава 14

 П'ятницю Дана з Уляною провели вдома. День видався дощовим і хоч теплим, але куди-небудь іти та мокнути бажання не було. Дана вирішила, що якраз час взятися за книжку, яку вона собі недавно придбала. Якось, кілька років тому, вона дивилася фільм "Вишневі ночі", що дуже був сподобався. Шкода, що з того часу більше не траплявся їй, а хотілося б ще раз глянути. Тож коли в книгарні натрапила на таку ж назву на одній із палітурок і почитала анотацію, то зрозуміла, що повість і є першоджерелом. Варіантів, крім як купувати, не було. Як це зазвичай буває, написане різнилося з показаним на екрані, але у фільмі сюжет виглядав більш логічним і правдоподібним. У Б.Харчука кохання скидалось на миттєвий спалах пристрасті, що теж було цікавим сюжетним поворотом. Наступну повість про заборонене кохання німецького офіцера та єврейської дівчини Дана залишила на інший день, щоб, так би мовити, розтягнути задоволення.

 В суботу, коли виглянуло тепле і привітне сонечко та висушило землю, дівчина потягла розлінену сестру по обіді обрізати сухі китиці колись бузкового цвіту, що ріс у них при дорозі, по обидва боки від проходу.

 Коли Дана завершувала вже з другим кущем, бо Уляна тільки робила вигляд, що допомогає, а сама то затівала розмову з прохожими, або балувалася з листочками, або діймала сестру різними питаннями, то в кінці вулиці, ще за будинками і деревами, почувся шум вантажного автомобіля. За пару хвилин і справді на горизонті показався величезний трейлер Mercedes-Benz білого кольору, який вона уже бачила кілька разів в селі. Вона вернулася до своєї роботи, але несподівано вантажівка зупинилася біля їх дому з характерним шиплячим звуком. "Мабуть, хтось до тата в справі приїхав" - подумала дівчина і розвернулася, щоб повідомити, що того нема вдома і повернеться не скоро, але від побаченого так і застигла з розтуленим ротом. 

 Якби зараз поряд пролетіла літаюча тарілка, то залишилась би не поміченою. З водійського сидіння зістрибнув... так, саме Ян. Його мовчазна, впевнена в собі, але не самодовольна, усмішка вивела її зі ступору. Дана в момент закрила рота і силоміць нап'яла на обличчя байдужий вираз. Хоча мала всі підстави думати, що вийшло поганенько.

 - Ти готова? - спитав він.

 Дана, як і планувала, вирішила вдати абсолютне нерозуміння про що це він.

 - До чого готова?

 - До побачення, - Ян же підіграв їй.

 - Ти ж не виконав ще моєї умови, - стояла на своєму дівчина, дивлячись в сторону та починала нервово крутити в руках садові ножиці.

 - Ти заявляєш, що я тебе не здивував побаченням у вантажівці? - весело звузив очі хлопець та, спершись на машину, склав руки на грудях та перехрестив ноги.

 - Звісно, що ні, - продовжувала ховати свій красномовний погляд.

 Ян раптом змінив тактику і звернувся до Улі, яка була в дикому захваті від того, що відбувалося на її очах.

 - Уля, розсуди нас, - той паскудник підморгнув і сліпуче посміхнувся до завороженої дівчини. - Я здивував твою сестру?

 Дана перевела на неї виразний, багатозначний погляд, як бувало мама на них дивилася, коли вони нечемно поводились на людях. Проте, на Улю мав вплив тільки, мабуть, мамин погляд. Вона винувато посміхнулася сестрі і відповіла:

 - Я, звісно, завжди на твоїй стороні, але зараз я вибираю справедливість, - і наче цього було мало, для більш певної наочності додала. - Твій відкритий рот навіть пасажири он того літака побачили.

 Уля показала на небо, де виднівся малюсінький силует літака, що залишав по собі білий слід. Дана зрозуміла, що від сестри отримала зраду, але вирішила не здаватися.

 - Вона неповнолітня і її свідчення до уваги не берем, - спроба була жалюгідною.

 Ян тільки поблажливо-м'яко посміхнувся і кивнув головою в бік дверей авто.

 - Сідай в машину.

 Дана застогнала.

 - Смерті своєї шукати?! - вигукнула вона.

 - Своє водійське посвідчення категорії С покажу в середині, якщо захочеш.

 Хлопець явно був готовий до будь-яких ухилянь Дани. Діватись було нікуди.

 - Добре. Піду переодінусь, - здалася і попрямувала до будинку, але слова хлопця зупинили її.

 - Не потрібно. Мені подобається, коли ти в цьому платті.

 - Це сарафан, - уточнила Дана, розвернувшись.

 - Байдуже.

 Дана вкотре зітхнула і, віддавши ножиці сестрі, пішла до пасажирського боку авто. Ян відчинив перед нею двері і дістав із сидіння два букети з ромашок і волошок, чим вкотре здивував її. Вона мимоволі посміхнулася, дивлячись на них.

 - Тепер в мене ці квіти асоціюються з тобою, - сказав з м'якою посмішкою. 

 Звідки він знав, що вони їй так подобаються? Вгадав? Можливо, але вирішила не запитувати.

 - Піду поставлю у вазу, - стиснула губи дівчина і ступила крок, але Ян спинив її.

 - Уля, віднесеш квіти до будинку? Один букет, до речі, тобі, - запитав він голосніше і заглянув з-за машини в бік дівчини.

 Радості тої не було меж. Вона в захваті підбігла і забрала букети, не забувши подякувати з осяйною усмішкою на обличчі. Потім неспішно пішла до будинку, постійно оглядаючись.

 - Застрибнеш чи допомогти? - спитав Ян, киваючи в бік сидіння.

 - Я сама. Не потрібні мені твої лапання, - виставила перед собою руку.

 Залізти всередину такої вантажівки - це десь так само, як дістатися на верхню полку у вагоні поїзда, але Дана швидко оцінила ситуацію і доволі легко застрибнула на сидіння. Ян зачинив важкі двері, обійшов спереді авто і двома швидкими стрибками плюхнувся на водійське сидіння за великим кермом.

 Він завів вантажівку і та з легким, плавним ривком рушила з місця. Дана мовчала і тільки скоса, сумнівно поглядала на, здавалося, недоречно розслабленого хлопця. Його впевнене поводження з кермом просто заворожувало, аж до роздратування. Вона сподівалася, що ніхто не стане уважно вдивлятися всередину авто і не впізнає її. Сидіти і дивитися перед собою теж виявилось завданням не з найспокійніших. Вона ніколи не їздила в такому високому автомобілі. Трохи незвичним було почуватися наче ти на другому поверсі і здавалося, що от-от перекинешся вперед, особливо з'їжджаючи згори. Так, досить витріщатися на дорогу. Швидше за все вона не загине в цьому автомобілі. Ну судячи з неспішного, плавного і впевненого водіння Яна.