Глава 14

П'ятницю Дана з Уляною провели вдома. День видався дощовим і, хоч теплим, але куди-небудь йти й мокнути бажання не виникало. Дана вирішила, що якраз час взятися за книжку, яку вона собі вчора придбала. Якось, кілька років тому, вона дивилася фільм "Вишневі ночі", що неймовірно сподобався. Шкода, що з того часу більше не траплявся їй, а хотілося б ще раз глянути. Тож, коли в книгарні натрапила на таку ж назву на одній із палітурок і почитала анотацію, то зрозуміла, що повість і є першоджерелом. Варіантів, крім як купувати, не було. 

Як це зазвичай буває, написане різнилося з показаним на екрані. Втім у фільмі сюжет мав більш логічний і правдоподібний вигляд. У Б.Харчука кохання скидалось на миттєвий спалах пристрасті, що теж є цікавим сюжетним поворотом. Наступну повість про заборонене кохання німецького офіцера та єврейської дівчини Дана залишила на інший день, щоб, так би мовити, розтягнути задоволення.

В суботу, по обіді, коли з-за хмар виглянуло тепле й привітне сонечко та висушило землю, дівчина потягла розледачілу сестру обрізати сухі китиці колись бузкового цвіту, що ріс у них при дорозі – по обидва боки від проходу.

Дана завершувала вже з другим кущем (Уляна тільки вдавала, що допомагає, а сама як не затівала розмову з прохожими, то балувалась з листочками, або ж діймала сестру різними питаннями), коли в кінці довгої вулиці, ще за будинками й деревами, почувся шум вантажного автомобіля. Через пару хвилин і справді в зоні видимості виник трейлер Mercedes-Benz білого кольору, який вона уже бачила кілька разів у селі. 

Дівчина вернулася до своєї роботи, але несподівано вантажівка зупинилася біля її дому з характерним шиплячим звуком. "Мабуть, хтось до тата в справі приїхав", – подумала дівчина і розвернулася, аби повідомити, що того нема вдома і повернеться нескоро, але від побаченого так і застигла з розтуленим ротом. 

Якби зараз поряд пролетіла літаюча тарілка, то залишилась би не поміченою. З водійського сидіння зістрибнув... так, саме Ян. Його мовчазна, впевнена в собі, але не самовдоволена посмішка вивела її зі ступору. Дана в момент закрила рота і силоміць нап'яла на обличчя байдужий вираз. Хоча, мала всі підстави думати, що вийшло поганенько.

– Ти готова? – спитав він.

Дана, як і планувала, силувалась вдати абсолютне нерозуміння про що це він:

– До чого готова?

– До побачення, – Ян же підіграв їй.

– Ти ж не виконав ще моєї умови, – стояла на своєму дівчина, дивлячись в сторону, та починала нервово крутити в руках садові ножиці.

– Ти заявляєш, що я тебе не здивував побаченням у вантажівці? – весело звузив очі хлопець та, спершись об машину, склав руки на грудях та перехрестив ноги.

– Звісно що ні, – продовжувала ховати красномовний погляд.

Ян раптом змінив тактику і звернувся до Уляни, яка в дикому захваті спостерігала за сценою, що розігрувалась на її очах.

– Улю, розсуди нас, – той паскудник підморгнув і сліпуче посміхнувся до завороженої дівчини. – Я здивував твою сестру?

Дана перевела на неї виразний багатозначний погляд, як бувало мама на них дивилася, коли вони нечемно поводились на людях. Проте на Улю мав вплив тільки, мабуть, мамин погляд. Вона винувато посміхнулася сестрі й з притиском відповіла:

– Я, звісно, завжди на твоїй стороні, але зараз вибираю справедливість, – і, наче цього мало, для більш певної наочності додала: – Твою відвислу щелепу навіть пасажири он того літака побачили.

Уля вказала на небо, де виднівся малюсінький силует літака, що залишав по собі білий слід. Дана зрозуміла, що від сестри отримала зраду, але здаватися не збиралася.

– Вона неповнолітня і її свідчення до уваги не беремо, – жалюгідна спроба, що сказати.

Ян тільки поблажливо-м'яко посміхнувся і кивнув головою в бік дверей авто:

– Сідай в машину.

Дана застогнала.

– Смерті своєї шукати?! – вигукнула у відповідь.

– Своє водійське посвідчення категорії С покажу всередині, якщо захочеш.

Хлопець явно готувався до будь-яких ухилянь Дани. Діватись нікуди.

– Добре. Піду, переодягнусь, – здалася і пустилась до будинку, але слова хлопця зупинили її.

– Не потрібно. Мені подобається, коли ти в цьому платті.

– Це сарафан, – уточнила Дана, розвернувшись.

– Байдуже.

Дівчина вкотре зітхнула і, віддавши ножиці сестрі, пішла до пасажирського боку авто. Ян відчинив перед нею двері й дістав із сидіння два букети з ромашок і волошок, чим вкотре здивував. Дана мимоволі посміхнулася, дивлячись на біло-синю красу.

– Тепер в мене ці квіти асоціюються з тобою, – сказав з м'якою посмішкою Ян. 

Звідки він знав, що вони їй подобаються? Вгадав? Можливо, але запитувати не збиралася.

– Піду поставлю у вазу, – стиснула губи дівчина і ступила крок, але Ян знову спинив її.

– Улю, віднесеш квіти до будинку? Один букет, до речі, тобі, – запитав він голосніше і зазирнув з-за машини в бік дівчини.

Радості тої не було меж. Вона в захваті підбігла і забрала презенти, не забувши подякувати з осяйною усмішкою на обличчі. Потім неспішно пішла до будинку, постійно оглядаючись, – цікавість розпирала.