Глава 13

 В четвер того тижня Дана вирішила поїхати в місто. Вже кілька тижнів в неї поболював зуб і відкладати далі сил не лишилося. Потрібно, як би сильно цього не хотілося, іти до стоматолога. Щоб якось себе підбадьорити вона запланувала, що опісля пройдеться ринком і щось цікавеньке собі купить: може білизну, може шкарпетки, або, що ще краще, зайде в книжкову крамницю.

 По обіді, вичекавши знервовано кількагодинну чергу до лікаря, Дана верталася додому в переповненому автобусі. Стоматолог довго її не мучив - вколов анестезію і полікував невеликий карієс. Потім вона, щоб перебити стрес від бормашини, пішла на покупки. Тож тепер, тримаючи сумку перед собою, дівчина майже відчувала, як крізь грубу тканину руку гріють дві книжки і шкарпетки з кактусами.

 Коли до села залишалося зо два кілометри, автобус, як на зло, зламався. Всі пасажири вирішили не чекати з моря погоди та одразу повиходили, щоб залишок дороги пройти пішки - не так і далеко. Було ще сподівання впіймати котрусь із машин, що їхатимуть в напрямку села. Дана ж не оглядалася назад, а впевнено попрямувала дорогою - пройтися не така і погана ідея. 

 Не встигла вона далеко відійти від автобуса, як почула позаду своє ім'я. Хтось звав її і голос був знайомим. Вона розвернулась і не могла втримати усмішки. До неї наближався Андрій.

 - Привіт, - заговорив він, порівнявшись з нею. - Не помітив тебе в автобусі.

 - Стільки народу було, що куди там, - посміхнулася йому у відповідь.

 Дана не могла стримати внутрішнього хвилювання. Хлопець, який дуже їй подобається поряд і вони разом проведуть пів години дорогою додому. Як давно вона про це мріяла - залишитися з ним наодинці.

 - Ага. Та ще "втіха" їхати в переповненому автобусі в жаркий літній день, - хитнув головою хлопець.

 - Це так, безперечно, - відповіла вона і несподівано задумалася, а про що його далі розмовляти, що говорити.

 Мовчанка, що запала, починала трохи гнітити. Дівчина силувалась щось швидко придумати, відчуваючи важку незручність. Хотілося справити на хлопця хороше враження, хотілося звернути на себе увагу, але нічого путнього в голову не приходило. Вона вирішила, що будь-яка розмова краще, ніж ця напружена мовчанка.

 - А ти в якій справі в місто їздив? - награно-веселим тоном спитала вона, повертаючи до нього обличчя.

 - Подавав документи на закордонний паспорт. А ти? - і собі спитав він.

 - До стоматолога.

 - Оу. Не заздрю. Мене туди і буксиром не затягнеш, - посміхнувся Андрій.

 - Стоматологів, мабуть, ніхто не любить, - погодилася дівчина.

 Так вони і дійшли до села, періодично перериваючи незручну тишу короткими питаннями і такими ж короткими відповідями. Дана не могла перестати хвилюватися і постійно та напружено обдумувала свої слова, щоб бува не ляпнути лишнього або що могло б відлякати хлопця. Хотілося показати себе з якнайкращої сторони, але коли вони дійшли до перехрестя, де їх дороги розходились, Дана мусіла признатися собі, що успіху в цьому швидше всього не досягла. Якби ж у неї було ще хоча б п'ятнадцять хвилин, вона змогла б виправитися і максимально проявити свою жіночу чарівність. Та, на жаль, свій шанс вона прогавила.

 - Ну бувай. Побачимось на вихідних. Добре, що ти мені зустрівся, а то нудно було б іти самій, - заговорила Дана, коли прийшов час розходитись.

 Яким же було здивування дівчини, коли Андрій на прощання відповів:

 - Так, мені теж час швидше минув. Може, - несміливо затнувся, - може зустрінемось вечором? Прогуляємося, поспілкуємося. Як тобі пропозиція?

 Дівчині захотілося затупати ногами від радості, але вона, звісно, стрималася і, ховаючи широку посмішку, стримано відповіла:

 - Я зовсім не проти. Люблю вечірні прогулянки.

 Після того, як вони домовились про зустріч о дев'ятій вечора, нарешті, розійшлись кожен своєю дорогою. Дана залишок шляху наче на крилах летіла. Вона іде на побачення з Андрієм!!! Андрій запросив її на побачення!!! Нарешті її мрія здійсниться. Тепер якось потрібно дочекатися дев'ятої години і заспокоїти схвильовані нерви. Потрібно ще вирішити, що одягти, бо можливо... Можливо він її сьогодні поцілує. В неї буде перший поцілунок. Як же це хвилююче. Дана заставила себе припинити потік, можливо, марних сподівань і фантазій, щоб сильно не засмучуватися, якщо нічого такого не буде.

 Вечором, ще за пів години до дев'ятої, дівчина вже сиділа готова до першого в своєму житті побачення і дуже нервувала, дивлячись якийсь фільм. Дана одягла світло-блакитну футболку з квадратним вирізом та джинси. Волосся просто розпустила.

 - Куди ти так вирядилася? - спитала Уляна, сідаючи біля неї на диван, щоб подивитися телевізор.

 - Не твоя справа, - різко відповіла Дана.

 - На побачення? - розвернулася корпусом до неї сестра, бо випадково намацала цікаву для себе тему. - Точно! Ти ідеш на побачення. Інакше сказала б куди. З тим Яном? Блін, він такий класний.

 Сестра ніяк не могла заспокоїтись, а Дана відчувала, що починає злитися на Улю. Ні, не через її надмірну цікавість, а через недоречне нагадування про одного недостойного типа. Вона нічого не могла вдіяти, але спогад про його дотики почав затьмарювати неймовірні передчуття від майбутнього побачення з Андрієм.

 - Я не з ним іду, - роздратовано відрізала Дана.

 - А з ким тоді? - щиро дивувалася Уля. - Я не бачила нікого гарнішого в селі.

 - Зовнішність зовсім нічого не означає, - відповіла Дана.

 - В нього і характер непоганий.

 - Багато ти знаєш. Бачила його якихось десять хвилин. Мала ще, щоб в таких речах розумітись, - хмикнула Дана.

 - А ти дура, - не витримала Уля, розсердилася на сестру і вийшла з кімнати, гримнувши дверима.

 Дану почала мучити совість за свою зневажливу поведінку. Уля ж нічого такого не сказала, тільки висловила свою думку, яку сама Дана вперто не хотіла підпускати до себе. Це мимоволі і розізлило. От тобі маєш, недавній піднесений настрій попортився і в цьому вона звинувачувала аж ніяк не сестру і не себе, а тільки того, кого тут і близько не було. Як цьому паскуднику вдається і на відстані її діймати?