Глава 13

В четвер, того тижня, Дана надумала поїхати в місто. Вже кілька тижнів у неї поболював зуб і відкладати далі не давала відповідальність за своє здоров’я. Потрібно, як би сильно цього не хотілося, йти до стоматолога. Щоб якось себе підбадьорити вона запланувала пройтись опісля ринком і щось цікавеньке собі купить: може, білизну, може, шкарпетки, або, що ще краще, навідається в книжкову крамницю.

По обіді, вичекавши знервовано кількагодинну чергу до лікаря, Дана верталася додому в переповненому автобусі. Стоматолог довго її не мучив – вколов анестезію і полікував невеликий карієс. Потім вона, щоб перебити стрес від бормашини, пішла на покупки. Тож тепер, тримаючи сумку перед собою, дівчина майже відчувала, як крізь грубу тканину руку гріють дві книжки й шкарпетки з принтом кактусів.

Коли до села залишалося зо два кілометри, автобус, як на зло, зламався. Всі пасажири вирішили не чекати з моря погоди та одразу повиходили, щоб залишок дороги пройти пішки – не так і далеко. Було ще сподівання впіймати котрусь із машин, що їхатимуть в напрямку села. Дана ж не оглядалася на попутки, а впевнено попрямувала дорогою – пройтися не така й погана ідея. 

Не встигла вона далеко відійти від автобуса, як почула позаду своє ім'я. Хтось звав її й голос знайомий. Вона розвернулась і не змогла втримати усмішки. До неї наближався Андрій.

– Привіт, – мовив він, порівнявшись з нею. – Не помітив тебе в автобусі.

– Стільки народу було, що куди там, – стисла ніяково плечима.

Дану охопило внутрішнє хвилювання. Хлопець, який дуже їй подобається, поряд і вони разом проведуть пів години дорогою додому. Як давно вона про це мріяла – залишитися з ним наодинці.

– Ага. Та ще "втіха": їхати в переповненому автобусі в жаркий літній день, – хитнув головою хлопець.

– Це так, безперечно, – відповіла вона і несподівано задумалася, а про що його далі розмовляти, що казати?

Частину шляху подолали мовчки й це починало гнітити. Дівчина силувалась щось мерщій придумати, відчуваючи важку незручність. Хотілося справити на хлопця хороше враження, хотілося привернути до себе увагу, але нічого путнього на гадку не спадало. Вона вирішила, що будь-яка розмова краще, ніж ця напружена мовчанка.

– А ти в якій справі в місто їздив? – награно-веселим тоном спитала, повертаючи до хлопця обличчя.

– Подавав документи на закордонний паспорт. А ти? – і собі поцікавився він.

– До стоматолога.

– Оу! Не заздрю. Мене туди й буксиром не затягнеш, – нервово хмикнув Андрій.

– Стоматологів, мабуть, ніхто не любить, – погодилася дівчина.

Так вони й дібрались села: періодично перериваючи незручну тишу короткими питаннями й такими ж короткими відповідями. Дана не могла перестати хвилюватися і постійно напружено обдумувала свої слова, щоб, бува, не ляпнути зайвого або того, що б могло відлякати хлопця. Хотілося показати себе з якнайкращої сторони, але, коли вони дійшли до перехрестя, де їхні дороги розходились, мусила зізнатися собі, що успіху в цьому не досягла. Якби ж у неї було ще бодай п'ятнадцять хвилин, вона змогла б виправитися і максимально проявити жіночу чарівність. Та, на жаль, свій шанс вона прогавила.

– Ну, бувай. Побачимось у вихідні. Добре, що ти мені зустрівся, а то нудно було б йти самій, – проговорила дівчина, коли прийшов час розходитись.

Яким же було її здивування, коли Андрій на прощання відповів:

– Так, мені теж час швидше минув. Може, – несміливо затнувся, – може, зустрінемось увечері? Прогуляємося, поспілкуємося. Як тобі пропозиція?

Дівчина ледь не затупотіла ногами від радості, але, звісно, стрималася і, ховаючи широку посмішку, стримано проказала:

– Я зовсім не проти. Люблю вечірні прогулянки.

Опісля молоді люди домовились про зустріч о дев'ятій вечора й розійшлись нарешті кожен своєю дорогою. Дана залишок шляху наче на крилах летіла. 

Вона йде на побачення з Андрієм!!! Андрій запросив її на побачення!!! 

Нарешті її мрія здійсниться. Тепер якось потрібно дочекатися домовленої години й заспокоїти схвильовані нерви. Потрібно ще вирішити, що одягти, бо, можливо... Можливо, він її сьогодні поцілує. В неї буде перший поцілунок! Як же це хвилююче. Дана змусила себе припинити потік, можливо, марних сподівань і фантазій, аби сильно не засмучуватися, якщо нічого такого не станеться.

Увечері, за пів години до дев'ятої, дівчина сиділа вже готова до першого у своєму житті побачення і дуже нервувала, дивлячись якийсь фільм. З одягом не мудрувала, зупинила вибір на світло-блакитній футболці з квадратним вирізом та джинсах. Волосся просто розпустила.

– Куди ти так вирядилась? – спитала Уляна, плюхнувшись біля сестри на диван, щоб подивитися телевізор.

– Не твоя справа, – різкувато відповіла Дана.

– На побачення? – розвернулася корпусом до неї молодшенька, бо випадково намацала цікаву для себе тему. – Точно! Ти йдеш на побачення. Інакше сказала б куди. З тим Яном? Блін, він такий класний.

Уляна ніяк не могла заспокоїтись, а Дана відчувала, що починає злитися на неї. Ні, не через сестрину надмірну цікавість, а через недоречне нагадування про одного недостойного типа. Вона нічого не могла вдіяти, але спогад про його дотики почав затьмарювати неймовірні передчуття від майбутнього побачення з Андрієм.