Глава 11

Наступні два тижні якось так вийшло, що Дана провела вдома. З Катею й Ірою не бачилась, гуляти не ходила і того... нестерпного теж не зустрічала. Справ домашніх поменшало, навіть не зважаючи на те, що тато приїхав і доводилося більше готувати. На початку ще й пралка зламалася і довелось весь одяг вручну прати, бо ремонтували її тиждень.

Попри все Дана знайшла час на читання. Ще зі школи в дівчини залишилася любов до української літератури. Велика заслуга в цьому самої вчительки, яка ненав'язливо, але впевнено змогла привити вподобання. Сама ж література доволі важка для сприйняття в плані емоцій. Цього й варто очікувати від народу з такою важкою історією. Чого тільки вартий "Жовтий князь", "Марія" чи "Хіба ревуть воли як ясла повні". Проте, на диво, до сліз дівчину довела меланхолійна повість Г. Квітки-Основ'яненка "Маруся". Матері навіть довелось заспокоювати істерику доньки після прочитання твору. 

Цього разу вибір в бібліотеці випав на роман П. Мирного "Повія". Історія Христі, передбачувано, виявилась трагічною й емоційно важкою, але Дана вкотре переконалася в правильності вибраної раніше життєвої стратегії: вона повинна берегти себе. Роман став додатковим уроком, ще одним переконливим доказом, що тільки вона несе відповідальність за своє життя і яким воно буде, залежить тільки від неї самої. Іра правильно тоді сказала: яке потім значення хто винен – страждаєш ти.

***

В середині липня, на свято Петра і Павла, коли завершився піст, дівчата зібралися разом, щоб розважитися на дискотеці, за якою вже встигли скучити. Дорогою подруги не могли наговоритись, поперемінно бідкаючись, чого це вони не зустрілися раніше. Однак дійшли висновку, що Катя з Ірою справді не мали можливості вирватися. Першу мама недавно ощасливила маленькою сестричкою, а в другої вдома затіяли грандіозний ремонт.

– Катя, як там ваша малявка? Дуже докучає? – спитала Дана.

– Поки що ні, але, боюсь, все ще попереду. Ви ж знаєте, що я, м'яко кажучи, не зраділа, коли мама повідомила шокуючу новину, але тепер дивлюся на сестричку і трохи відлягло.

– Так, сестра це чудово, – посміхнулася Дана і згодом додала: – Але не завжди.

Згадала свою Улю, яка донедавна не давала їй спокою з розпитуваннями про того красивого хлопця, що приходив до них. Старша кінець кінцем не витримала й нагримала на неї, але одразу мусила йти просити пробачення. Стало жаль своєї допитливої сестрички, яка, крім всього, терпляче тримала в таємниці секрет під назвою “Незнайомець в домі”.

– Ір, а у вас там як? Ремонт ще довго триватиме? – поцікавилася Катя.

– Сподіваюсь, ще довгенько, – замріяно проспівала дівчина.

Обидві коліжанки від здивування одночасно повернули обличчя до неї.

– Що тобі може подобатися в ремонті? – першою озвучила свої сумніви Дана.

– Не що, а хто…, – втаємничила голос Іра.

Дівчата хором стримано запищали – нарешті Ірі хтось сподобався. Вони одна поперед одної почали розпитувати деталі. Отже, хлопця, який разом з батьком робив у них ремонт, звали Максим. Він десь років на шість старший від них і, коли Іра вперше його побачила, то серце пустилося в біг. Потім, судячи з її розповіді, парубок їй посміхнувся і вона отримала в подарунок закоханість. Дівчата, не без добродушних кепкувань, слухали розповідь подруги про те, як вона, попри шалене хвилювання, по кілька разів на день носить йому лимонад і привітали її зі вступом до лав закоханих.

– Чекайте, чекайте, – замислилась Іра, бо щось тут не сходилось. – Я то закохана, а з вами тоді що? Чого я не знаю? Розповідайте.

Катя зиркнула на Дану, поглядом спонукаючи до відвертості та натякаючи, що час для зізнань настав. Дівчина не одразу зрозуміла німий натяк подруги й з хвилину дивилась на неї, як баран на нові ворота. Потім, нарешті, згадала про своє таємне кохання до колишнього Каті. Тут відкрився несподіваний момент: вона віднедавна все менше стала думати про Андрія бо, чорт би його побрав, була занята тим, що плекала в собі злість на одного придурка.

– Добре, – простогнала Дана. Набрала повні легені повітря: – Я давно закохана в Андрія. – і, помітивши німе запитання в постаті Іри, уточнила: – Так, нашого Андрія.

– Нічого собі, – шокована коліжанка повернулася до Каті. – І ти про це знала? Як ти до цього ставишся?

– Знала, – просто повела плечем та у відповідь, – і нормально ставлюсь. Тим паче тепер.

Іра уже повернулася до Дани з парочкою цікавих запитань, але остання фраза Каті привернула її увагу.

– Зараз ми до тебе повернемось, – виставила перед Даною вказівний палець і втупила погляд на іншу свою подругу: – Що означає твоє "тепер"? Тепер: тому що ви з Андрієм розійшлись чи тому, що знайшла собі нову симпатію і на колишнього начхати?

Катя витримала ефектну паузу, доводячи подруг до писклявої зацікавленості, та, як і Іра кількома хвилинами раніше, стидливо-замріяно зізналась:

– Мені подобається Ян.

Серце Дани неприємно стислося від почутих слів, але вона вирішила, що якраз слушний момент ще більше розізлитися на нього. Наступні слова Каті переконали, що вона на правильному шляху.

– Ще від тоді, коли він запросив мене на танець, думаю про нього. Він такий впевнений в собі. Мені сподобалася його наполегливість.