Глава 10

Наближаючись до своєї домівки, Дана знов нехотя, але мусила визнати очевидні факти. В компанії Яна надиво дуже спокійно, цікаво і весело. Час з ним минав невідчутно і швидко, а по закінченні прийшло дратівливе розчарування від майбутнього прощання.

 - Якщо ти вже тут, то я - проти своєї волі, прошу зауважити - маю запропонувати тобі вечерю, - мнучись і не дивлячись на нього заговорила дівчина.

 Ян комічно-здивовано вигнув свої гарні брови, дивлячись на неї.

 - Ти запрошуєш мене на побачення?

 - Не вигадуй, - зітхнула Дана. - В нас в селі так заведено. Якщо ти чимось допоміг - тебе зобов'язані нагодувати. Це проста чемність. І той банан з сендвічем, якими я з тобою поділилася явно замала дяка за допомогу.

 - Є в мене один варіант твоєї подяки, але вже передбачаю твою відповідь, - хлопець посміхнувся на її розлючений вигляд і продовжив. - Тому я з радістю погоджуюсь на пропозицію, бо справді голодний як вовк, але як твої батьки?

 Дана вже дорогою до будинку відповіла, півобернувшись:

 - Вдома тільки молодша сестра. Батьки обоє на роботі.

 В середині Дана повела Яна до ванної, щоб помити руки. Закінчивши з цим він раптом обережно запитав:

 - Можна піти тут в тебе в душ? Зазвичай ця послуга мені доступна в дядька Василя, але зараз вже пізно. Не хочеться його турбувати і брудним не в радість бути.

 Дана трохи зніяковіла від такого питання, але потім вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо вона йому дозволить і погодилась.

 - Добре. Тоді я приготую поїсти, поки ти тут будеш, - і ховаючи обличчя від сум'яття, дістала з шафи біля раковини чистий рушник.

 Дана, ховаючи погляд, втиснула його в руки Яна і поспішно вийшла, ігноруючи репліку, що догнала її:

 - Спинку мені не потреш? - почула його веселий тон і втекла від гріха подалі.

 Через десять хвилин Ян вийшов з ванної до кухні, почуваючись наче нова копійка. Дана якраз закінчувала з приготуванням вечері. За столом сиділа незнайома молоденька дівчина з допитливим поглядом і схожа на Дану.

 - Привіт, - сказав до неї, посміхаючись, і підморгнув. - Ти, мабуть, сестра?

 Дана розвернулася від плити до нього і поспішила відповісти поперед сестри.

 - Так, це Уляна. Сідай за стіл. Сподіваюся, ти любиш вареники і борщ зі щавлю?

 - Обожнюю, - відповів хлопець і сів за стіл під шокованим поглядом симпатичного дівчати.

 За той час, що Ян був у душі, Дана встигла все популярно розповісти і пояснити сестрі, щоб та не задавала непотрібних та провокативних питань, але це ж була Уляна і уникнути незручних моментів не вдалося.

 - То ви зустрічаєтеся? - спитала прямо, наче старша сестра п'ять хвилин тому нічого не пояснювала.

 - Уляна, не задавай дурних питань. Ми не зустрічаємось. Ян просто знайомий, що зробив за тебе твою роботу.

 Дана поставила перед ним тарілку з борщем, уникаючи його смішливого, мовчазного погляду від ситуації, що склалася.

 - Просто так? - не могла заспокоїтись Уля.

 - Так, просто... - не вдалось договорити, бо її перебив лукавий голос хлопця.

 - Твоя сестра дещо мені винна і це мій спосіб отримати своє, - пояснив він, ігноруючи розлючений погляд Дани.

 - А хіба тепер вона не винна тобі ще більше? - здивовано запитала Уля.

 Ян перевів свій підступно-викличний погляд на звужені в роздратуванні очі Дани. Вона вирішила не вестись на повідку провокації і просто відповіла:

 - Уля, бери ложку і їж. Ми вже самі якось розберемося хто і кому що винен, - проговорила, сідаючи за стіл і собі.

 Далі їли мовчки. Після борщу дівчина подала обіцяні вареники, від яких сестра відмовилась, бо якраз прийшли подружки і покликали на вулицю, на посиденьки.

 - Дякую, - розірвав тишину хлопець, доїдаючи останній вареник. - Давно я так смачно не їв, як відтоді, як переїхав сюди. Перекажеш мамі моє щире захоплення.

 - Моя мама закордоном, - посміхнулася про себе Дана, дивлячись в свою тарілку.

 - Тобто, хочеш сказати, це все твоїх рук справа? 

 Ян був щиро здивований. Дівчина просто кивнула і вже підвела погляд, щоб поцікавитися, а хто ж тоді в нього вдома готує, як почула відкривання вхідних дверей і з коридору долинув жіночий голос. Тітка Надя!

 На мить тіло скував тихий жах від усвідомлення, що зараз тітка застане її в максимально провокативному становищі. Це ж сором який! Мама з татом довідаються, що вона хлопців додому водить і вона втратить їх довіру, впаде в їх очах. Дана різко встала і пошепки, але твердо заговорила до хлопця, забираючи лишню тарілку зі столу:

 - Ховайся. Куди-небудь, будь ласка, - і швидко побігла в коридор, навіть не переконавшись, що Ян послухається її.

 Чомусь вона була впевнена, що він зважить на її переживання і не ставитиме в незручне становище. Звідки така впевненість? Незрозуміло.

 За мить Дана вернулася з тіткою на кухню і, як і передбачала, хлопця не було в кімнаті. Вона видихнула з полегшенням.