Глава 10

Наближаючись до своєї домівки Дана, знов нехотя, але мусила визнати очевидні факти: в компанії Яна надиво дуже спокійно, цікаво і весело. Час з ним минав невідчутно і швидко, а по закінченні прийшло дратівливе розчарування від майбутнього прощання.

– Якщо ти вже тут, то я – проти своєї волі, прошу зауважити – маю запропонувати тобі вечерю, – мнучись і не дивлячись на нього промимрила дівчина.

Ян комічно-здивовано скинув свої гарні брови, дивлячись на неї.

– Ти запрошуєш мене на побачення?

– Не вигадуй, – закотила очі Дана. – В нас в селі так заведено. Якщо ти чимось допоміг – тебе зобов'язані нагодувати. Це проста чемність. І той банан з сендвічем, якими я з тобою поділилася, явно замала дяка за допомогу.

– Є в мене один варіант подяки, але вже передбачаю твою відповідь, – хлопець посміхнувся на її вмить розлючений вигляд і продовжив примирливо: – Тому я з радістю погоджуюсь на пропозицію, бо справді голодний, як вовк. Але як ти поясниш мене батькам?

Дана вже дорогою до будинку напів обернулась з відповіддю:

– Вдома тільки молодша сестра. Батьки обоє на роботі.

Уляни Дана на кухні не побачила і впевнено повела Яна до ванної, щоб помити руки. Закінчивши з цим він раптом обережно попрохав:

– Можна піти тут, в тебе, в душ? Зазвичай ця послуга мені доступна в дядька Василя, але зараз вже пізно. Не хочеться його турбувати та й брудним бути не в радість.

Дана трохи зніяковіла від почутого прохання, але потім вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо вона йому дозволить, і погодилась.

– Добре. А я за той час підігрію поїсти, – і, ховаючи обличчя від сум'яття, дістала з шафи біля раковини чистий рушник. Хутко, потупивши погляд, втиснула його в руки Яна і вибігла в коридор, ігноруючи репліку, що наздогнала її:

– Спинку мені не потреш? – почула веселий хлопчачий тон і втекла від гріха подалі.

Через десять хвилин Ян вийшов з ванної до кухні, почуваючись, наче нова копійка. Дана якраз закінчувала з приготуванням вечері. За столом сиділа незнайома молоденька дівчина з допитливим поглядом і схожа на Дану.

– Привіт, – сказав до неї, посміхаючись. Підморгнув: – Ти, мабуть, сестра?

Дана розвернулася від плити до нього і поспішила відповісти поперед сестри:

– Так, це Уляна. Сідай за стіл. Сподіваюся, ти любиш вареники й борщ зі щавлю?

– Люблю все, що ти мені запропонуєш, – відповів хлопець і сів за стіл під шокованим поглядом симпатичного дівчати.

За той час, що Ян мився в душі, Дана встигла все популярно розповісти й пояснити сестрі, щоб та не ставила провокативних питань, але це ж була Уляна, тож уникнути незручних моментів не вдалося.

– То ви зустрічаєтеся? – спитала прямо, наче старша сестра п'ять хвилин тому нічого не пояснювала.

– Уляно, не став дурних питань. Ми не зустрічаємось. Ян просто знайомий, що зробив за тебе твою роботу.

Дана поставила перед хлопцем тарілку з борщем, уникаючи його смішливого мовчазного погляду від ситуації, що склалася.

– Просто так? – не могла заспокоїтись Уля.

– Так, просто…, – не вдалось договорити, бо її перебив лукавий низький голос.

– Твоя сестра дещо мені винна і це мій спосіб отримати своє, – пояснив він, ігноруючи розлючений погляд Дани.

– А хіба тепер вона не винна тобі ще більше? – резонно підмітила Уля.

Ян виклично-задоволено заломив брову, а очі Дани звузились в роздратуванні. Вона вирішила не вестись на повідку провокації й просто сказала:

– Уля, бери ложку і їж. Ми вже самі якось розберемося хто і кому що винен, – проговорила, сідаючи за стіл.

Далі їли мовчки. Після борщу дівчина подала обіцяні вареники, від яких сестра відмовилась, бо якраз прийшли подружки й покликали на вулицю – на посиденьки.

– Дякую, – розірвав тишину Ян, доїдаючи останній вареник. – Ніколи я так смачно не вечеряв, як відтоді, відколи переїхав сюди. Перекажеш мамі моє щире захоплення.

– Моя мама закордоном, – посміхнулася про себе Дана, длубаючись в тарілці.

– Тобто, хочеш сказати, це все твоїх рук справа? – Ян щиро здивувався. 

Дівчина у відповідь просто кивнула і вже підвела погляд, щоб поцікавитися, а хто ж тоді в нього вдома готує, як почула відчинення вхідних дверей і з коридору долинув жіночий голос. 

Тітка Надя!

На мить тіло скував липкий жах від усвідомлення, що зараз тітка застане її в максимально провокативному становищі. Це ж сором який! Мама з татом довідаються, що старша донька хлопців додому водить і вона втратить їхню довіру, впаде в їхніх очах. 

Дана зірвалась на ноги й пошепки, але твердо заговорила до хлопця, забираючи зайву тарілку зі столу:

– Ховайся. Куди-небудь, будь ласка, – і мерщій кинулася в коридор, навіть не переконавшись, що Ян послухається її. Чомусь вона мала певність, що він зважить на її переживання і не ставитиме в незручне становище. Звідки таке переконання? Незрозуміло.