Глава 9

- Що ти тут робиш? - Дана старалася вкласти в свій голос всю злість, що зараз відчувала, але виходило поганенько.

 Легкий переляк разом із відчуттям збентеження від близької присутності хлопця не давали можливості проявити своє невдоволення в бажаній мірі.

 - Я уже казав тобі, - він вийшов з тіні на освітлену місяцем частину подвір'я і підійшов ближче до дівчини.

 Дана, черпаючи сили в праведній злості, підняла голову догори і подивилася на його темний силует. Дівчина подумки подякувала ночі за те, що не може бачити його очей і, відповідно, не потрапить під вплив гіпнотизуючого погляду.

 - Нічого я тобі невинна. Іди геть, - виклично кинула йому.

 - Я так не думаю, - почута його поблажливий смішок. - Я хочу отримати те, що належить мені.

 Ян підійшов ближче до дівчини і вона інтуїтивно сильніше притислася до стіни. В душі піднімалася паніка розміром з торнадо. Дана зрозуміла, що зарано зраділа від того факту, що не бачить його погляду. Вона забула про вплив його магнетичної аури, яка вже поглинала її. Хлопець схилився до неї і в ніс вдарив запах сигаретного диму, який Дана терпіти не могла. Вона різко відвернула голову в бік.

 - Відійди від мене. Терпіти не можу сигаретного диму, - прошипіла вона.

 Дана сіпнулася в сторону, щоб вирватися з зони його досяжності та сховатися за дверима свого дому, але несподівано його рука перегородила їй дорогу. Він сперся об стіну біля її голови, не дозволяючи дівчині пройти. Дана не встигла нічого подумати чи сказати, як він нахилився до її вуха, обдаючи шию гарячим диханням і провокуючи нестерпні слабкість і тремтіння.

 - Ти винна мені поцілунок, Оленятко, - впевнено-тихо проговорив він, посилаючи тілом електричні розряди, що проймали до кінчиків пальців.

 Ян неспішно відштовхнувся від стіни і, відірвавши від Дани свій важкий погляд, пішов геть, залишаючи її на самоті з бентежними відчуттями та аритмією.

 Через кілька хвилин тупого споглядання темряви в голові врешті вдалося виловити здорову думку, що пора заходити в будинок. Дана на ще непевних ногах так і зробила. Поволі прийшли роздратування на цього самовпевненого придурка, але ще більше на себе. Ніяк не давалася розумінню своя неадекватна реакція на його близькість. Вона боялася його? Так. Не через страх, що він може заподіяти їй якусь шкоду. Вона боялася невідомих досі і, поки що, слабо контрольованих своїх відчуттів. Лячно було думати, щоб могло статися, якби він не курив...

 Наступні кілька днів Дана помимо звичних домашньо-господарських справ займалася ще й тим, що старалася не думати про те, що мало не дозволила поцілувати себе тому пройдисвіту. Ганьба їй! Він того не вартий. Свій перший поцілунок вона береже для когось такого, як Андрій, а найкращий варіант - якраз для нього самого. Верх ідіотизму дозволити цілувати себе придуркові, який на додачу не вірить в кохання і хоче просто скористатися нею.

 В середу Дана запланувала піти в поле і обробити картоплю. Мама днями телефонувала і запитувала, чи вони з Уляною дають ради, тож потрібно було виправдовувати свої запевнення, що все під контролем. Проте зранку в середу Дані довелося самій йти до ненависної картоплі. Сестра напередодні тільки те і робила, що відмовлялася від нормальної їжі, надаючи перевагу солодощам та недостиглим яблукам. В результаті отримала розлад шлунка. Зранку почувалася значно краще та все ж Дана вирішила не мучити сестру і не заставляла ту іти в поле.

 За пів години дівчина стояла перед грядками, які тихо ненавиділа. Взагалі, вона любила працювати, але тільки не в полі, коли рядам кінця-краю не видно, а спину, в той же час, наче хтось пилою розрізає. Дана важко зітхнула і, кинувши свої речі на сусідню грядку, стала до роботи.

 Не минуло і п'ятнадцяти хвилин, як вона несподівано почула поряд голос, що так дратівливо бентежив.

 - Дай Боже щастя, - добродушно привітався він.

 Дана різко випрямилася, щиро дивуючись як його появі, так і тому факту, що він звідкись знає, як в селі прийнято вітатися в полі.

 - Дякую. Дай Боже і тобі, - насторожено-обережно відповіла вона і, відвернувшись, знову схилилася над кущами картоплі.

 - Гарно стоїш, - знову в голосі чулася добродушна усмішка, але Дана зразу вирішила, що саме час працювати навприсядки.

 - Тобі допомогти?

 Тепер залишалося вирішити, що дивніше: його поява чи його пропозиція допомоги. Дана повернула до нього обличчя з комічно-здивованим виразом, бо ситуація скидалась на максимально дивну і підозрілу.

 - З якої це радості? - спитала вона відповідним тоном.

 - Шкода тебе. Я так розумію, що ти тут сама на весь день зависнеш.

 Дана хотіла відповісти, що сама вона тут днів на два "зависне", але вирішила, що ця репліка немає значення і промовчала.

 - А тобі яке до того діло? - продовжила насторожено допитуватися.

 - Я вже говорив. Чого ти так любиш перепитувати?

 - В моєму роду були жирафи, - в'їдливо відповіла. 

 Ян розсміявся: щиро, добродушно, по-хлопчачому. Ну що ж, доведеться миритися з іще одним фактом - в нього приємний і заразний сміх. Дана не втрималася і собі посміхнулася.