Глава 6

Від згадки про той клятий погляд, який в'ївся в свідомість, робилося дуже гаряче і Дана ризикувала бути поміченою за надмірною схвильованістю. Потім ще доведеться пояснювати свою поведінку. Добре, що зараз темно і це заспокоювало - не видно її бордових щік.

 - Ааа, той малий, худий хлопчисько? - згадала врешті Катя.

 Іра не витримала і розреготалася. Дана, від такого смішного і максимально далекого від істини визначення, теж не змогла стримати нервового смішка.

 - Чого ви регочите? - Катя дивилася на подруг, як на недолугих.

 - Там до малого, худого хлопчиська як мені до Місяця пішки. Ти його не впізнаєш, бо я сама не впізнала. Хлопці сказали хто це, - заговорила, заспокоївшись Іра. - І він доволі гарний. Навіть дуже.

 Дана ледь стримала новий скептично-нервовий смішок. Іра, звісно, загнула, називаючи його "гарний". Про котика можна так сказати чи квіточку, а Ян був красивим настільки, наскільки це взагалі можливо.

 - Добре, а чого ти сама тоді до нього не підкотила? - резонно спитала Катя.

 Іра задумалась над логічним запитанням подруги.

 - Мені подобаються трохи простіші, веселіші хлопці. Він виглядає надто... недосяжним чи далеким. Багато проблем з такими потім. Та й татуювань я не люблю, - знизала плечима дівчина.

 - Звідки ти знаєш, що він не веселий? Вже познайомилася з ним поближче? - поцікавилася Катя і замріяно додала. - Кажеш татуювання має... Мені підходить.

 - Ні, не познайомилася. Я його в крамниці сьогодні порозглядала, поки чекала в черзі, а потім ще й послухала трохи пліток, коли він пішов.

 - Бігом розповідай, - не терпілося Каті.

 - Жінки почали між собою допитуватися, що то за хлопець. Ну одна і розказала. Потім продавчиня і собі вклинилася і розказала, що він тільки-но приїхав, то одразу бабулі накупив гору солодощів.

 - Звідки вона це знає? - не втрималася Дана і спитала в'їдливо. - Можливо він це собі купував?

 Іра глянула на неї підозріло. Чого це подруга, яка зазвичай спокійніша від лінивця, так бурхливо відреагувала?

 - Ну можливо, звісно, - невпевнено і повільно проговорила дівчина, - але не думаю.

 - Ви мене зацікавили. Вже хочу побачити цього таємного онука баби Рози, - увірвалася до їх діалогу Катя.

 - Мабуть, на вихідних знову об'явиться на дискотеці. От і випробуєш на ньому свої чари, якщо Дана не проти.

 Дана аж підстрибнула від несподіванки і перевела на подруг ошалілий погляд.

 - Я?! До чого тут я?

 - Може і тобі він сподобався, - спокійно відповіла Іра, навіть близько не уявляючи, яку бурю піднімає в душі подруги. - Ти теж в нас самотня і досі ніхто з місцевих не завоював тебе. Можливо новенькому вдалось би.

 Останню фразу Іра проговорила не стримуючи добродушної насмішки.

 - Я думаю, - втрутилась в розмову Катя, - в Дани вже є симпатія, але вона нам поки не хоче розповідати.

 Іра зацікавлено повернулася до подруги.

 - Ти щось знаєш? - потім швидко до Дани. - Тобі хтось подобається?

 - Ніхто мені не подобається, - застогнала дівчина.

 Найменше всього хотілося, щоб її почуття до Андрія стали предметом обговорення, коли перспектив для них не видно. Не хотілося в майбутньому відчути їх жалість, якщо в неї з ним нічого не "вигорить", а шансів на це багато.

 - Змінімо краще тему, - поспішила перевести увагу подруг в безпечне русло Дана. - Знаєте щось про Олю? Хлопець не передумав?

 - Та де там, - важко зітхнула Катя. - Кажуть, звалив на заробітки, але всі розуміють, що просто втік.

 - Так шкода її. Сама залишиться з дитиною. Та й село гудить. Вона, мабуть, і з хати боїться вийти, - задумливо проговорила Дана.

 Дівчата замовчали. Кожна роздумувала над своїми баченнями і робили свої висновки.

 - А знаєте, вона сама винна, - несподівано видала Іра, - треба було думати спочатку. Розумію, що це жорстоко звучить, але страждає від помилки одна вона, а той придурок і гадки не має. Винні обоє, але розплачується тільки Оля. Тому, щоб такого не траплялося, треба завжди мати голову на плечах. Заради себе і свого майбутнього, бо яке значення потім хто винен - страждаєш ти. Можна бути сто раз правою, але це нічого не змінить вже, з дитиною залишаєшся ти і розгрібаєш все сама.

 - Легко тобі говорити. Мені сестра двоюрідна якось розповідала, що в деякі моменти хлопцю дуже важко відмовити, - спробувала урезонити подругу Катя. - Розказувала, що одного разу вони з хлопцем вже мало не дійшли до... цього і вона сама не розуміє, як тоді втрималася. Так що не суди.

 - Та я і не суджу нікого. Говорю про несправедливість. Шкода Олі, яка піддалась слабкості і поламала собі життя, але всяке буває, то може і їй колись пощастить. А, до речі, я тут хотіла спитати, як ми вже таку тему підняли, - розтягуючи слова заговорила Іра. - У вас з Андрієм до такого чогось доходило?

 - Ну ти цікава, - ніяково посміхнулася Катя. - Якщо тобі не йметься, то ні - не доходило. Ми тільки цілувалися і його руки не рухалися ні вище ні нище талії.