Глава 6

Від згадки про той клятий погляд, який в'ївся у свідомість, наче пляма від трави, робилося дуже гаряче і Дана ризикувала бути поміченою за надмірною схвильованістю. Потім ще доведеться пояснювати свою поведінку. Добре, що зараз темно і це заспокоювало – не видно її бордових щік.

– А-а-а, той малий худий хлопчисько? – згадала врешті Катя.

Іра нестримно розреготалася. Дана, від такого кумедного і максимально далекого від істини визначення, теж не стримала нервового смішка.

– Чого ви регочете? – Катя дивилася на подруг, як на недолугих.

– Там до малого худого хлопчиська, як мені до Місяця пішки. Ти його не впізнаєш, бо я сама не впізнала. Хлопці сказали хто це, – проговорила, заспокоївшись, Іра. – І він доволі гарний. Навіть дуже.

Дана ледь стримала новий скептично-нервовий смішок. Іра, звісно, загнула, називаючи його "гарний". Про котика можна так сказати, чи квіточку, а Ян красивий настільки, наскільки це взагалі можливо.

– Добре, а чого ти сама тоді до нього не підкотила? – резонно поцікавилась Катя.

Іра задумалась над логічним запитанням подруги.

– Мені подобаються трохи простіші, веселіші хлопці, – відмахнулась. – Він з вигляду, не знаю… надто... недосяжний чи далекий. Багато проблем з такими потім. Та й татуювань я не люблю, – повела плечем дівчина.

– Звідки ти знаєш, що він не веселий? Вже познайомилася поближче? – поцікавилася Катя і замріяно додала: – Татуювання кажеш має... Мені підходить.

– Ні, не познайомилася. Я його в крамниці сьогодні порозглядала, поки чекала в черзі, а потім ще й послухала трохи пліток, коли він пішов.

– Бігом розповідай, – потерла долоні Катя.

– Жінки почали між собою допитуватися, що то за хлопець. Ну одна й розказала. Потім продавчиня й собі вклинилася і розповіла, що він, тільки-но приїхав, то одразу бабулі накупив гору солодощів.

– Чому це вона така впевнена? – не втримала Дана в'їдливої репліки. – Можливо, він собі купував.

Іра глянула на неї підозріло. Чого це подруга, яка зазвичай спокійніша від лінивця, так бурхливо відреагувала?

– Ну, можливо, звісно, – невпевнено і повільно промовила у відповідь, – але не думаю.

– Ви мене зацікавили. Вже хочу побачити цього таємничого онука баби Рози, – увірвалася до діалогу Катя.

– Мабуть, на вихідних знову об'явиться на дискотеці. От і випробуєш на ньому свої чари, якщо Дана не проти.

Дівчина від несподіванки аж підстрибнула. Перевела на подруг ошалілий погляд:

– Я?! До чого тут я?

– Може, і тобі він сподобався, – спокійно роз’яснила Іра, навіть близько не уявляючи, яку бурю піднімає в душі подруги. – Ти теж в нас самотня і досі ніхто з місцевих не завоював тебе. Можливо, новенькому вдалось би.

Останню фразу Іра проговорила, не стримуючи добродушної насмішки.

– Я думаю, – втрутилась в діалог Катя, – в Дани вже є симпатія, але вона нам поки не хоче розповідати.

Іра шарпнула головою до подруги:

– Ти щось знаєш? – потім швидко до Дани. – Тобі хтось подобається? Ану розповідайте бігом.

– Ніхто мені не подобається, – застогнала дівчина у відповідь.

Менше всього хотілося, щоб її почуття до Андрія стали предметом обговорення, коли перспектив для них не видно. Не хотілося в майбутньому відчути жалість дівчат, якщо в неї з ним нічого не "вигорить", а шансів на це, знову ж таки, немало.

– Змінімо краще тему, – Дана поспішила перевести увагу подруг в безпечне русло. – Знаєте щось про Олю? Хлопець не передумав?

– Та де там, – важко зітхнула Катя. – Кажуть, звалив на заробітки, але всі розуміють, що просто втік.

– Так шкода її. Сама залишиться з дитиною. Та й село гудить. Вона, мабуть, і з хати боїться вийти, – стишила голос Дана.

Дівчата замовчали. Кожна роздумувала над своїми баченнями й робила власні висновки.

– А знаєте, вона сама винна, – несподівано видала Іра. – Треба було думати спочатку. Розумію, що це жорстоко звучить, але страждає від помилки одна вона, а той придурок і гадки не має. Винні обоє, але розплачується тільки Оля. Тому, щоб такого не траплялося, треба завжди мати голову на плечах. Заради себе і свого майбутнього. Бо яке значення потім хто винен, якщо страждаєш одна ти? Можна бути хоч сто раз правою, але це вже нічого не змінить – з дитиною залишаєшся ти й розгрібаєш все сама.

– Легко тобі казати, – спробувала урезонити запальну подругу Катя. – Мені сестра двоюрідна якось розповідала, що в деякі моменти хлопцю дуже важко відмовити. Розказувала, що одного разу вони з хлопцем вже мало не дійшли до... цього і вона сама не розуміє, як тоді втрималася. Так що не суди.

– Та я і не суджу нікого. Говорю про несправедливість. Шкода Олі, яка піддалась слабкості й поламала собі життя. Але всяке буває, то, може, і їй колись пощастить. А, до речі, я тут хотіла спитати, як ми вже таку тему підняли, – розтягуючи слова, з долею ніяковості, проговорила Іра. – У вас з Андрієм до такого чогось доходило?

– Ну ти цікава, – нервово засміялась Катя. – Якщо тобі не йметься, то ні – не доходило. Ми тільки цілувалися і його руки не рухалися ні вище, ні нижче талії.