Глава 4

 - Хлопці, а хто це з вами був? - несподівано запитала Іра, чим немало здивувала Дану.

 Дівчина собі думала, що загадковий незнайомець занадто тихо поводився, щоб звернути на себе загальну увагу. Хоча, що це вона. Навіть якби не відчула на собі його погляд - однаково помітила б присутність такого незвичного молодого чоловіка. Стоп! Може він і не молодий зовсім? Та це було мало імовірно. Його худорлява, хоч і широкоплеча фігура, виразним рельєфом твердих м'язів на руках говорили про вік її однолітка чи біля того. Проте сила, яка відчувалась в ньому була далека від юнацького віку. Дана мимоволі згадала момент, як його рука зігнулася в лікті та піднесла сигарету до губ. Рука, на якій м'язи від цього руху напружились і затверділи, що не могло приховати навіть татуювання і яке викликало в душі ідіотське хвилювання. Дівчина знову змушена була врівнуважувати диханням непрохану і дивну реакцію тіла на абсолютно звичну поведінку незнайомця. Вона просто диву давалась самій собі, зважаючи, що ніяких об'єктивних підстав для цього не було. Він просто подивився в її бік, як сьогодні робили ще декілька хлопців. Не більше!

 За такими роздумами Дана, врешті, дійшла висновку, що це її уява вирішила сьогодні познущатися та підкидала дівчині дикі сценарії, бо як інакше пояснити цю недоречну, безпідставну стривоженість? Коли Дана почула відповідь Івана на питання Іри, то її чудернацькі побоювання отримали можливість втихомиритися.

 - Та це Ян - онук баби Рози. На літо приїхав.

 - Аа, пригадую такого, - задумливо протягнула Іра, - але давно він тут не був. Чого це раптом?

 - Не знаю, - знизав плечима Іван. - Ми не дуже розпитували, а він не настільки балакучий.

 То он він хто був... Дані смутно пригадався хлопчик, якого вона бачила багато років тому здалека, коли він ще приїздив з татом в село до бабулі. Та дівчині ніяк не вдавалося пригадати як він виглядав, щоб хоч приблизно уявити, які очі так уважно сьогодні дивилися на неї і вперше в житті викликали такі душевні коливання. В цьому занятті Дана зазнала фіаско: вона тоді була надто малою і це було занадто давно, тож шанси хоч щось пригадати виявилися нікчемними. Сумнівно було і те, що тоді, в дитячому віці, могла уважно розглядати якогось хлопчиська, щоб поцікавитися і запам'ятати риси обличчя, коли потрібно було бігти гратися ляльками. Та, зрештою, на душі трохи відлягло. Дівчина вирішила, що сьогоднішнє сум'яття було викликане ні чим іншим, як усвідомленням, що на неї дивиться якийсь дивний незнайомець. От і все. Якби вона одразу знала хто він, то таких переживань вдалось би уникнути.

 Дівчина за своїми роздумами і не помітила, що подруга вже почала підбивати хлопців іти додому. Оскільки на сьогодні ні в кого з них трьох не було своїх "планів", то всі разом проведуть Дану з Ірою до домівок.

 За жартівливими і веселими суперечками молоді люди вже доходили до дому Іри. Дана в якийсь момент в думках піднесла хвалу небесам за таких чудових друзів, що змогли відволікти її від недавніх переживань. Іра якраз хотіла прощатися, як вони помітили, що до них наближається хлопець. Ним виявився Андрій. Він мовчав і видавався понурим та задумливим.

 - Катя не витримала твоїх поцілунків і спровадила швидше додому? - піддразнив Тарас.

 - Мабуть. Вона мене кинула, - глухим голосом відповів хлопець і, махнувши рукою, пішов далі своєю дорогою.

 Друзі, щиро шоковані, пробували спинити його і розпитати, що трапилось. Андрій просто відповів, що і сам нічого не розуміє та пішов додому. Дана та Іра спантеличено переглянулись і не змовляючись поспішили до катиного дому. Хлопці теж, немало зацікавлені таким поворотом подій, пішли за ними.

 Катя відчинила подругам двері вже одягнена в піжаму і, щоб не турбувати розмовою домашніх, вийшла на вулицю.

 - Подруго, що сталося?! - прямо, але співчутливо спитала Іра.

 - Нічого не сталося. Просто я не можу більше брехати ні собі ні Андрієві. Я не люблю його.

 - І давно ти це зрозуміла? - далі допитувалася Іра.

 - Це вже немає ніякого значення, - знизала плечима дівчина. - Не хвилюйтеся за нас. Я нормально, а Андрій справиться.

 - Блін, я не можу з цього всього. Я надто засмучена. Піду до хлопців, - важко зітхнула Іра і пішла до дороги, де чекала зацікавлена трійця.

 Варто було Ірі трохи відійти, як Дана вирішила спробувати свій дар переконання (якщо таким володіла) на подрузі.

 - Кать, подумай добре. Вернись до Андрія. Ви така гарна пара і, погодься, важко знайти такого хорошого хлопця як він. Зваж все ще раз.

 - Мені дивно від тебе таке чути, - хмикнула Катя.

 - А що не так я сказала? Просто хвилююся за вас і дуже боляче, коли хтось страждає. Я впевнена, що ви можете помиритися. Він так тебе любить.

 - А ти любиш його і що з того? Можливо, це я якраз і стою на шляху справжнього кохання.

 Дана мало не подавилась слиною від несподіванки.

 - Що ти таке говориш? - витиснула з себе слабкі слова.

 - Та припини. Я не сліпа. Не знаю як решта, а я помітила твої тужливі, короткі погляди.

 - Кать, та я і в думках не мала... - не договорила Дана, бо подруга її перебила.

 - Я розумію, не хвилюйся, - поспішила заспокоїти її дівчина. - В нас з ним більше нічого не буде. Я намагалася себе якось переконати, але все марно. Тому шлях для тебе повністю вільний.

 Дана, ще перебуваючи в легкому шоці, не знала, що говорити. Вона ніколи не думала і не підозрювала, що про її таємні почуття комусь відомо. Дівчині здавалося, що вона успішно справляється з приховуванням своїх душевних переживань.

 - А Іра знає? - тихо спитала Дана.

 - Думаю, що ні. Я якось зовсім випадково помітила одного разу як ти на нього дивишся і потім постійно ловила твої тужливо-замріяні погляди, але дякую, що старалася це приховати.

 - По-іншому і бути не могло, - знизала плечима Дана, ховаючи погляд, - але гаразд про мене. Я змирилася зі своїм нещасливим коханням - зможу так і далі, а ти охолонь і подумай ще разочок.