Глава 1

Село на заході України в кінці весни та на початку літа – це окремий вид насолоди для задоволення естетичних потреб душі від споглядання затишної природи. Акуратні доглянуті будинки, закутані в запашну буйну зелень, всипану ароматним цвітом, умиротворяють. Тут кожен господар щосили та, не рідко, все життя старається зробити свою домівку чистою та охайною наскільки є змоги. Та й зробити краще, ніж в сусіда, ніхто не скасовував.

Зазвичай в будні дні село гудить, наче вулик: автомобілі, трактори, підводи, галасливі дитячі юрби переповнюють вулиці. Кожен кудись поспішає, часу на спочинок обмаль, та, навіть коли він з'являється, то обов'язково потрібно придумати собі корисне заняття, бо, борони Боже, хтось побачить, що ти сів спочити біля будинку – слави лінивого нероби не обберешся. Найбільшим і найціннішим достоїнством в селі вважається працьовитість і сором в теплий літній день дозволити собі пробайдикувати бодай годину. Так вже склалося життя, що, як є бажання, завжди можна знайти собі заняття, а, отже, вагомих причин для ліні немає.

Втім є один день (хоча, буває і кілька) на тиждень, коли кожен мешканець може з чистою совістю і без докорів сумління видихнути, сісти на лавочку поряд з домом та перекинутися вітанням чи останніми новинами з сусідом, який так само відпочиває у свій законний вихідний. Таким днем є, звісно, неділя або якесь релігійне свято, що випаде на будній день. Та навіть тут не дозволялося дармувати весь час. Обов'язком, який навіть не підлягає обговоренню, а належить до категорії "само собою розуміється" є вранішні відвідини служби Божої – час, коли село максимально затихає і завмирає.

В одну із таких теплих літніх неділь серед безкінечної вервечки з людей, що розтяглася від церкви до усіх сторін села, йшла трохи втомлена, але все ще приваблива жінка середніх літ з повислими з обох боків на її руках доньками-красунями сімнадцяти та п'ятнадцяти років відповідно.

– А незвична сьогодні була проповідь, – почала молодша дівчина, вдаючи задуму, – бо чого це священник вирішив зачепити таку тему? Думаю, це пов'язано зі скандалом з Олькою.

– Ну чого? – розмірковувала жінка. – Можливо, це і стало приводом, але тема повчальна, а якраз він і зобов'язаний навчити молодь доброї, правильної поведінки.

– То мені тепер і цілуватися з хлопцем не можна, поки він не натягне на палець обручку? – не могла вгамуватися донька.

– Улясю, тобі п'ятнадцять, а ти вже про поцілунки говориш, – докірливо кинула мама.

– Богданко, хоч ти підтримай мене, – нахилилася та до старшої сестри. – Скажи, що вже цілувалася з хлопцем.

Друга дівчина, почувши своє ім'я, вибилась із затишного відчуття гармонії в душі, які поселяло все бачене навколо: мальовничі краєвиди, знайомі обличчя, її рідне село, частиною котрого вона себе зараз гостро відчувала, рідні люди поряд (якраз сьогодні ще й тато повинен приїхати, який працює в Полтаві в нафто-газовій компанії вахтовим методом).

– Улю, а тобі ще не зарано про хлопців думати? – резонно підмітила Богдана.

– Не переводи стрілки, – не дозволяла маніпулювати собою молодша сестра. – То як, цілувалася?

Богдана нетерпляче зітхнула.

– Ні, не цілувалася, – закотила очі, але таки з притиском відповіла старшенька.

– От і помреш старою дівою, а я так не хочу, – фиркнула Уляна. – Ну, мам, невже ти хочеш сказати, що у вас з татом до весілля нічого не було? 

Богдана не стрималася і пирснула нервовим смішком. Молодша сестра не припиняла її дивувати. Здавалося, вона не відає, що існує таке поняття, як сором. Хоча сама Богдана і заздрила такій рисі характеру сестри, як цілковита відвертість і безпосередність. Вона, до прикладу, ніколи б не змогла запитати маму отак прямо про настільки особисте. Та вона – не Уляна.

– А якщо я тобі скажу, що не було, ти повіриш? – резонно поцікавилась жінка.

– Не знаю, – знизало плечима нахабне дівчисько.

– Ну от. Ти повіриш в те, що хочеш, але скажу тобі правду: ми з татом зробили все правильно, як належить. Я б дуже хотіла, аби ви з Богданою послідували моєму прикладу, бо я про свій вибір жодного разу не пошкодувала.

– Ну а звідки ти можеш знати? – вирішила посперечатися донька. – В тебе ж не було з чим порівняти.

– А, може, тому і щаслива, що не мучилася ніякими порівняннями. Подумай над цим.

Незручну розмову (але незручно тут було, мабуть, тільки Богдані) перервала тітка Надя, яка ззаду наздогнала їх. Вона привіталася і, вхопивши Улю за лікоть, приєдналася до своєї сестри та племінниць.

– Люда, ти коли збираєшся до Польщі? – звернулася тітка до мами. – Оксана, здається, хоче скоріше вернутися, бо Іван безбожно пиячить...

Богдана далі не слухала розмови. Вона відчула, як смуток стрімко огортає душу при згадці, що мама знову поїде на кілька місяців. Дівчина страшенно не любила ці кляті заробітки, але розуміла, що без цього ніяк. Батьки хотіли дати своїм дівчатам хороші можливості для подальшого життя, а це все вартувало грошей. Навіть її майбутнє навчання в університеті Франка, в який вона недавно поступила, витягне немало коштів, хоч і форма навчання бюджетна. Крім неї є ж іще сестра, яка не така старанна в школі, бо вже відкрила для себе такі поняття як "поцілунки" і "хлопці".

Коли всі четверо, дорогою додому, проходили ще одну церкву (так вже повелося, що в західноукраїнських селах зазвичай було дві церкви відмінних конфесій) Богдана зрозуміла, що там теж якраз закінчилася служба, адже люди почали виходити на вулицю. Дівчина почула, а потім і побачила двох своїх найкращих подруг: Іру і Катю, які якраз вийшли на дорогу і, помітивши її, замахали руками, прикликаючи до себе.