Глава 1

 Село на заході України в кінці весни та на початку літа це окремий вид насолоди для задоволення естетичних потреб душі від споглядання затишної природи. Чисті, доглянуті будинки закутані в запашну, буйну зелень всипану ароматним цвітом умиротворяють. Тут кожен господар і з усіх сил та не рідко все життя старається зробити свою домівку чистою та затишною наскільки є змога. Та й зробити краще, ніж в сусіда ніхто не скасовував.

 Зазвичай в будні дні село гудить, наче вулик: автомобілі, трактори, підводи, галасливі дитячі юрби переповнюють вулиці. Кожен кудись поспішає, часу на спочинок обмаль та навіть коли він з'являється, то обов'язково потрібно придумати собі корисне заняття, бо борони Боже хтось побачить, що ти сів спочити біля будинку - слави лінивої нероби не обберешся. Найбільшим і найціннішим достоїнством в селі завжди вважалась працьовитість і сором в теплий літній день дозволити собі пробайдикувати бодай годину. Так вже склалося життя, що при бажанні завжди можна знайти собі заняття, а, отже, вагомих причин для ліні немає.

 Та був один день, хоча бувало і кілька на тиждень, коли кожен мешканець міг з чистою совістю і без докорів сумління видихнути та сісти на лавочку поряд з домом та перекинутися вітанням чи останніми новинами з сусідом, який так само відпочивав в свій законний вихідний. Таким днем була, звісно, неділя або якесь релігійне свято, що випадало на будній день. Та навіть тут не дозволялося дармувати весь час. Обов'язком, який навіть не підлягав обговоренню, а належав до категорії "само собою розуміється" були вранішні відвідини служби Божої - час, коли село максимально затихало і завмирало.

 В одну із таких теплих літніх неділь серед безкінечної вервечки з людей, що розтяглася від церкви до усіх сторін села йшла трохи втомлена, але все ще приваблива жінка середніх літ з повислими з обох боків на її руках доньками-красунями сімнадцяти і п'ятнадцяти років.

 - А цікава сьогодні була проповідь, - заговорила молодша дівчина, - бо чого це священник вирішив зачепити таку тему? Думаю це пов'язано зі скандалом з Олькою.

 - Ну чого, - заговорила мама, - можливо це і стало приводом, але тема повчальна і якраз він і зобов'язаний навчити молодь доброї, правильної поведінки.

 - То мені тепер і цілуватися з хлопцем не можна, поки він не натягне на палець обручку? - не могла втихомиритися дівчина.

 - Улю, тобі п'ятнадцять, а ти вже про поцілунки говориш, - докірливо заговорила мама.

 - Богдано, хоч ти підтримай мене, - нахилилася та до старшої сестри. - Скажи, що вже цілувалася з хлопцем?

 Старша сестра, почувши своє ім'я, вирвалася із затишного відчуття гармонії в душі, які поселяло все бачене навколо: мальовничі краєвиди, знайомі обличчя, її рідне село, частиною котрого вона себе зараз гостро відчувала, рідні люди поряд (якраз сьогодні ще й тато повинен приїхати, який працює в Полтаві в нафто-газовій компанії вахтовим методом).

 - Уляна, а тобі ще не зарано про хлопців думати? - резонно спитала Богдана.

 - Не переводи стрілки, - не дозволяла маніпулювати собою молодша сестра. - То як, цілувалася?

 Богдана нетерпляче зітхнула.

 - Ні, не цілувалася, - закотила очі дівчина, але таки з притиском відповіла.

 - От і помреш старою дівою, а я так не хочу. Ну мам, невже ти хочеш сказати, що у вас з татом до весілля нічого не було?

 Богдана не стрималася і приснула нервовим смішком. Молодша сестра не припиняла її дивувати. Здавалося вона не відає, що є таке поняття, як сором. Хоча сама Богдана і заздрила такій рисі характеру сестри, як цілковита відвертість і безпосередність. Вона, до прикладу, ніколи б не змогла спитати маму про таке. Та вона не Уляна.

 - А якщо я тобі скажу, що не було, ти повіриш? - резонно спитала жінка.

 - Не знаю, - знизало плечима нахабне дівчисько.

 - Ну от. Ти повіриш в те, що хочеш, але скажу тобі правду. Ми з татом зробили все правильно, як належить. Я б дуже хотіла, щоб ви з Богданою послідували моєму прикладу, бо я про свій вибір жодного разу не пошкодувала.

 - Ну а звідки ти можеш знати? - вирішила посперечатися сестра. - В тебе ж не було з чим порівняти.

 - А може тому і щаслива, що не мучилася ніякими порівняннями. Подумай над цим.

 Їхню незручну розмову (але незручно тут було, мабуть, тільки Богдані) перервала тітка Надя, яка ззаду наздогнала їх. Вона привіталася і, вхопивши Улю за лікоть, приєдналася до своєї сестри та племінниць.

 - Люда, ти коли збираєшся до Польщі? - заговорила тітка до мами. - Оксана здається хоче скоріше вернутися, бо Іван безбожно пиячить...

 Богдана далі не слухала розмови. Вона відчула, як смуток огорнув душу при згадці, що мама знову поїде на кілька місяців. Дівчина страшенно не любила ці кляті заробітки, але розуміла, що без цього ніяк. Батьки хотіли дати своїм дівчатам хороші можливості для подальшого життя, а це все вартувало грошей. Навіть її майбутнє навчання в університеті Франка, в який вона недавно поступила, витягне немало коштів хоч і форма навчання бюджетна. Крім неї є ж іще сестра, яка не така старанна в школі, бо вже відкрила для себе такі поняття як "поцілунки" і "хлопці".

 Коли вони дорогою додому проходили ще одну церкву - так вже повелося, що в західноукраїнських селах зазвичай було дві церкви відмінних конфесій - Богдана побачила, що там теж якраз закінчилася служба і люди почали виходити на вулицю. Дівчина почула, а потім і побачила двох своїх найкращих подруг - Іру і Катю, які якраз вийшли на дорогу і, помітивши її, замахали та покликали до себе.

 - Можна з тобою? - стрепенулася Уля, очевидно теж не в захваті від розповідей про сусіда-п'яницю тітки Наді, а може просто захотіла послухати розмови старшої сестри з подругами, які точно будуть про хлопців.

 - Нема чого тобі з нами робити, - відмахнулася Богдана вже віднявши руку від мами, яка тільки розгублено подивилася куди прямує донька і знову вернулася до розмови з своєю сестрою. 

 - Ну будь ласочка, - протянула Уля їй вслід.