Пролог

Початок 2000-х

Зима цього року видалася доволі холодною. Все як і повинно бути цеї пори року: багато снігу, морозець такий, що під ногами затишно порипує, коли увечері поспішаєш додому і, коли свіжої безхмарної ночі на небі з'являється повний місяць, все довкола мерехтить блиском, наче весільна сукня арабської принцеси. Словом, картина мальовнича.

Ось і сьогодні, одного пізнього вечора початку лютого, мороз розійшовся не на жарт. Здавалося, що стовпчик термометра опустився нижче двадцяти градусів. Хоча, справедливости ради, потрібно сказати, що частково такі відчуття зумовлювались високою вологістю. Люди, хто покинув домівку з надважливих причин, поспішали одне поперед одного втиснутися в переповнений громадський транспорт, аби швидше дістатися своїх теплих домівок. Вулиці поволі пустіли й освітленими дорогами Києва проїжджали тільки автомобілі та де-не-де тротуаром проходив самотній відчайдух-сміливець із замерзлим обличчям, проклинаючи ту саму причину з якої довелося сьогодні наражатись на небезпеку відморозити собі що-небудь.

Та варто тільки виїхати за місто на кілька кілометрів – туди, де не було висоток, а розкинулись на значній відстані один від одного красиві приватні будинки – атмосфера панувала дещо інша. На перший погляд, якщо замінити двоповерхові домівки на хати-мазанки, то випадковому перехожому могло видатися, що машина часу винайдена і його просто перекинуло на зйомки фільму "Вечори на хуторі поблизу Диканьки". Хоча тут і в просторі потрібно переміститися, але не суть. 

За містом переважали тихі безлюдні вулички, якими ніхто нікуди не поспішав, бо ритм життя периферії відрізнявся від мегаполіса. Забезпечені, дорослі, втомлені гамірною столицею люди тікали сюди на пошуки спокійної тишини, за можливістю розслабитися і без лишніх рефлексій виховувати дітей, довозячи їх до школи на крутих Volvo, а ввечері посидіти на балконі з дружиною за келихом вина, споглядаючи розмірену безмовну красу довкола. Сьогодні ж панував один з тих вечорів, коли тій самій потенційній сімейній парі не вдалось би набратися душевних сил від милування довколишнім пейзажем, навіть якби за вікном пашіло літо.

В одному із численних будинків, який здавався в оренду, молодь влаштувала вечірку. Студентам, по суті, начхати на лютий мороз чи спокій сусідів, як, зрештою, й на все, окрім себе коханих і свій запальний молодечий вік. Особливо такій поведінці сприяла реальна причина до свята, а не придумана, – екватор навчання.

Дві групи архітектурного факультету зібралися відзначити його разом, що було, власне, дивним явищем, оскільки переважно між студентами різних груп йшло якщо не явне, то принаймні приховане суперництво. Та не в цьому випадку. Переважно хлопчача група зі спеціальності "Архітектура і містобудування" не могла не потоваришувати з групою за спеціальністю "Дизайн", де якраз в переважній більшості числились дівчата. Протилежності, як то кажуть, притягуються і прагнуть проводити час разом за розвагами, оскільки можуть доповнити відпочинок одне одному до максимального рівня задоволення.

З вулиці будинок мерехтів обвішаними гірляндами, які ще, певно, з новорічних свят залишились, доповнюючись світлом з кожного вікна. Здавалося, що з котрогось з вікон зараз, відсунувши штору, вигляне Кевін, аби поспостерігати за грабіжниками. Музика, до слова сказати, лунала така ж гучна, як і в малого бешкетника, але дещо іншою по тональності або, якщо прискіпуватись, зовсім іншою. На пристойний радіус довкола будинку розносилися важкі баси й ритми електронної музики напрямку техно. 

Двері, що виходили на простору терасу на першому поверсі відчинилися і в морозний холод ночі вийшов молодий високий вродливий хлопець.

Ян (так його звали) стояв, намагаючись прикурити сигарету швидко занімілими пальцями й лаяв себе подумки, що не додумався схопити куртку. В будинку, серед великої кількості молодих, гарячих, набитих гормонами тіл, і забув, що зовні такий собачий холод та вистрибнув у одній футболці (ну хоч на довгий рукав). Допоки сигарета тліла і, наче зумисно не спішила закінчуватися, хлопець грів себе думками про двох німф, які щойно тулили свої теплі тіла до нього. Одна з них сьогодні зігріє не тільки одну його сторону, а й все тіло. Думки й фантазії змушували кров швидше бігти венами. Хоча, що його зупиняє розважитися з обома кралями, зважаючи, що поведінка обох вказує на те, що не будуть проти? 

Зрештою, вони, як і всі особини жіночої статі, ласі тільки до грошей і тілесної насолоди. Ті, хто починав розповідати про якісь високі почуття, його просто дратували: зверхні, брехливі, лицемірні створіння. В його молодому світосприйнятті вже щільно і міцно вкоренилось переконання, що жінки фізично не здатні на вірність, чи якісь глибші прив’язаності. Ті, хто доводить протилежне, або брешуть всім довкола, або наразі собі. Основоположником такої філософії була не хто інша, як його власна мати, яка покинула сім'ю, коли малому Янові виповнилося всього чотири роки, а старшому братові десять, і пішла до молодшого від себе на сім років стоматолога.

Єдиним винятком з цього правила була його двоюрідна сестра Олеся, з якою дружив з дитинства. Хоча, можливо, серце просто засліплювала братська любов до веселої, милої й доброї дівчини, яку життя згодом теж виведе на чисту воду. Втім його ставлення до неї від цього не зміниться. Чому? З однієї простої причини. Тоді, шістнадцять років тому, коли меншого сина вперше до садка привів похмурий і озлоблений тато, Олеся на заявочку похнюпленого Яна, що його ніхто не любить, просто підійшла і сказала у безпосередній дитячій манері: "Я люблю тебе і завжди з тобою буду дружити". Тоді, завдяки цим словам, світ маленького хлопчика не розлетівся на друзки, а зупинився і залишився напіврозваленим.