Доведи що ти не така

Розділ 23 : Чужа увага

МЕЛІССА 

 

Ранок почався з дивного відчуття.

Я прокинулася раніше за будильник, кілька секунд дивилася на стелю, а потім повернула голову.

Дамініан спав поруч.

На його боці ліжка лежала зім’ята подушка, яку ми вчора так урочисто встановили між собою. За ніч вона непомітно перемістилася майже до самого краю, але я вирішила не ставити зайвих запитань. Особливо враховуючи, що сама прокинулася, тримаючи ковдру обома руками й лежачи значно ближче до нього, ніж планувала.

Я обережно відсунулася.

Дамініан навіть не поворухнувся.

Чудово.

Принаймні один із нас умів поводитися пристойно.

Я сіла на ліжку, потягнулася й подивилася на годинник. До виїзду залишалося достатньо часу, щоб прийняти душ, випити кави й морально підготуватися до чергового робочого дня.

— Ти тікаєш? — почувся сонний голос за спиною.

Я заплющила очі.

Ну звісно.

— Ні. Просто встаю.

— Без мене?

— Ти хочеш, щоб я чекала, поки ти прокинешся?

Він перевернувся на спину й прикрив очі рукою.

— Було б чемно.

— Я подумаю над цим. Але не обіцяю.

— Жорстока жінка.

— Ти ще не бачив мене без кави.

Він тихо засміявся.

Я підвелася й попрямувала до ванної, але біля дверей почула:

— Меліссо?

— Що?

— Доброго ранку.

Я обернулася.

Він уже дивився на мене. Волосся скуйовджене, на обличчі ще залишалися сліди сну, а голос звучав низько й трохи хрипко.

І, що найприкріше, він виглядав так, ніби навіть не намагався бути привабливим.

— Доброго, — відповіла я й швидко зникла за дверима.

Коли вода полилася з душу, я сперлася долонями об стіну й видихнула.

Цей день тільки починався.

А я вже мала відчуття, що Дамініан де Морель знову зіпсує мені всі плани.

І, можливо, саме цього я від нього й чекала.

 

До об’єкта ми приїхали трохи пізніше, ніж учора. Дамініан отримав кілька повідомлень від місцевої команди ще дорогою, тому відразу після приїзду почав уточнювати деталі.

Сьогодні ми мали займатися зовсім іншими питаннями: перевірити підготовку до наступного етапу робіт, узгодити зміни в графіку з місцевими підрядниками й розібратися з документацією щодо обладнання.

Я була рада, що робота не повторювала вчорашню.

Мені подобалося, коли день мав власний ритм і приносив нові завдання.

— Меліссо, — покликав Дамініан, коли ми підійшли до тимчасового офісу. — Мені потрібно, щоб ти перевірила ці накладні й звірила їх із переліком обладнання.

Він простягнув мені теку.

— Усе?

— Усе, що стосується цієї поставки.

Я погортала документи.

— Тут три різні дати.

— Саме тому я віддав їх тобі.

— Тобто ти хочеш сказати, що сам не захотів розбиратися?

— Я хочу сказати, що довіряю твоїй здатності знайти проблему швидше за мене.

Я підняла на нього очі.

— Це був комплімент?

— Не змушуй мене повторювати.

— Запізно. Я вже запам’ятала.

Він усміхнувся й рушив до виходу.

— Буду на майданчику. Якщо щось знадобиться — телефонуй.

— А якщо я захочу просто поскаржитися на твою манеру спілкування?

— Тоді теж телефонуй. Я вислухаю.

— Яка щедрість.

Він обернувся на порозі.

— Тільки не закохайся в мою доброту.

Я підняла теку.

— Іди працюй, поки я не кинула в тебе цим.

Його сміх ще кілька секунд лунав у коридорі.

Я похитала головою й сіла за стіл.

 

За наступні дві години я встигла розібрати документи, знайти дві невідповідності й підготувати лист із питаннями для постачальника.

Потім довелося телефонувати місцевій координаторці, яка говорила так швидко, що я кілька разів просила її повторити останні слова.

— Так, тепер зрозуміла, — сказала я, занотовуючи відповідь. — Тобто обладнання вже доставили, але акт приймання ще не підписаний?

Я вислухала пояснення й кивнула, хоча співрозмовниця мене не бачила.

— Добре. Тоді надішліть мені фотографії маркування й копію документа. Я перевірю все й повернуся до вас із відповіддю.

Коли я завершила розмову, на столі завібрував телефон.

Повідомлення від Дамініана.

Дамініан: «Як справи з документами?»

Я: «Знайшла дві проблеми. Обидві вже в роботі».

Дамініан: «Очікувано».

Я: «Ти міг би хоча б удавати здивування».

Дамініан: «Я здивований».

Я: «Непереконливо».

Дамініан: «Тоді чекаю на особисту доповідь».

Я усміхнулася й відклала телефон.

Ще за кілька хвилин він з’явився у дверях.

— Ну що, доповідачко?

— У тебе є дві хвилини.

— Я слухаю.

Я розклала перед ним документи й пояснила, де саме виникли невідповідності. Він уважно вислухав, поставив кілька запитань і погодився з моїми пропозиціями.

— Надішли їм запит на уточнення, — сказав він. — І додай мене в копію.

— Уже зробила.

Він подивився на мене з удаваним розчаруванням.

— Ти забираєш у мене всю роботу.

— Можу залишити тобі щось просте. Наприклад, розставити папки за кольорами.

— Я керівник проєкту, а не дитина в дитячому садку.

— Поки що різниця не очевидна.

Він розсміявся й нахилився над столом, щоб переглянути один із документів.

— Тут усе правильно. Дякую.

Я кивнула.

Він уже збирався йти, але зупинився.

— До речі, сьогодні ввечері в нас є плани.

Я підняла голову.

— Які ще плани?

— Поки що не знаю. Розкажу пізніше.

— Це звучить підозріло.

— Ти завжди так реагуєш на сюрпризи?

— Тільки на ті, які організовуєш ти.

— Тоді постараюся тебе не розчарувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше