Епілог. Планета ще не наша. Але ми вже встигли залишити сміття

Коли перша людина ступила на Марс, вона, найімовірніше, дуже уважно дивилася під ноги.

Не лише через історичність моменту.

Ще й тому, що впасти обличчям у реголіт у прямому ефірі перед мільярдами глядачів — не той спосіб увійти в підручники, який планують заздалегідь.

Перший слід був символом.

Другий — теж.

Третій уже трохи менше.

Через кілька годин навколо посадкового модуля були:

сліди;

колії;

кабелі;

ящики;

інструменти;

маркування.

Через кілька днів — відходи.

Через кілька років — старе обладнання.

Через кілька десятиліть — покинуті модулі, відпрацьовані деталі, будівельне сміття, списані роботи, уламки конструкцій і перша урочиста дискусія про те, хто саме повинен усе це прибрати.

І ось тут людство нарешті по-справжньому прибуло.

Не тоді, коли підняло прапор.

Коли залишило сміття й почало сперечатися, чия це відповідальність.

Це звучить не так красиво, як:

«Ми стали міжпланетним видом».

Але значно чесніше.

Людина залишає після себе три речі з дивовижною стабільністю:

дітей;

історії;

сміття.

Якщо цивілізація достатньо розвинена — ще й податки.

Марс отримає все.

У цьому довіднику ми багато говорили про те, як вижити.

Як дістати воду.

Як виробляти кисень.

Як будувати.

Як лікувати.

Як кохати.

Як народжувати.

Як помирати.

Як не загинути через дуже творче використання технічного обладнання.

Як пережити катастрофу.

Як створити економіку.

Культуру.

Нове покоління.

Незалежну державу.

Але є питання, яке зручно залишити наприкінці.

Після всього цього — що ми взагалі зробили з планетою?

Не:

«що вона дала нам?»

А:

«що ми залишили їй?»

Бо колонізація дуже легко перетворюється на красиву назву старої людської звички:

прийти;

використати;

перебудувати;

залишити рахунок наступному поколінню.

Марс не має океанів, які можна засмітити пластиком.

Поки що.

Не має лісів, які можна вирубати.

Поки що.

Не має великих тварин, яких можна довести до вимирання.

Принаймні ми дуже сподіваємося.

Але це не означає, що тут немає чого зіпсувати.

Навпаки.

Марс — унікальний архів Сонячної системи.

Його геологія зберігає мільярди років історії.

Його лід може зберігати сліди минулого клімату.

Його підземні середовища потенційно можуть містити найважливішу знахідку людства:

життя, яке виникло незалежно від Землі.

І ми, звичайно, прилітаємо туди з буровими машинами.

Тому що людство має дуже специфічний спосіб демонструвати наукову цікавість.

1. Перший головний принцип: Марс не був порожнім лише тому, що там не стояло людей

Це дуже небезпечна мовна пастка.

«Порожня планета».

«Незаймані території».

«Вільні землі».

Звучить зручно.

Але геологічно Марс не порожній.

Науково не порожній.

Історично не порожній.

Кожен кратер, давня долина, шар осадів і поклад льоду є інформацією.

Якщо там існує або колись існувало життя — тим більше.

Тому колоніст не повинен дивитися на червону рівнину й думати:

— Тут нічого немає.

Правильніше:

— Тут немає нічого, що я поки розумію як власність.

Величезна різниця.

Людство вже багато разів називало територію «порожньою», коли просто не помічало того, що не вписувалося в його плани.

На Марсі бажано не повторювати цей трюк у планетарному масштабі.

2. Найцінніша частина Марса може виявитися тією, яку не можна чіпати

Припустимо, під льодом знайдено унікальну геологічну структуру.

Або середовище, де можуть бути сліди давнього життя.

Компанія каже:

— Там ще й чудові запаси води.

Науковці:

— Не бурити.

Компанія:

— Але місто потребує воду.

Науковці:

— Не там.

Ось тут починається справжня цивілізаційна зрілість.

Чи здатні ми відмовитися від найзручнішого ресурсу, якщо його видобуток знищить щось незамінне?

Якщо ні — ми не захопили Сонячну систему.

Ми просто розширили кар’єр.

І зробили це дуже дорого.

3. Планетарний захист перестане бути справою лише вчених

На ранніх місіях контроль земного біологічного забруднення — науковий протокол.

У великому місті — побут.

Тисячі людей.

Мікроорганізми.

Рослини.

Тварини.

Відходи.

Вентиляція.

Аграрні системи.

Не можна серйозно очікувати, що весь Марс залишиться абсолютно стерильним від земного життя після появи великих поселень.

Питання змінюється.

Не:

«чи занесемо ми щось?»

А:

«де ми повинні будь-якою ціною не занести?»

Створюються планетарні заповідні зони.

Біологічно чутливі райони.

Наукові резервати.

Туди доступ обмежений.

Навіть якщо туристична компанія дуже хоче продавати туди тури під назвою:

«Доторкнись до таємниці давнього Марса».

Ні.

Дивіться трансляцію.

Таємниці іноді краще не торкатися руками.

Особливо після обіду.

4. Найстрашніша знахідка — не небезпечне життя

А дуже крихке.

Ми звикли у фантастиці боятися марсіанської бактерії, яка одразу хоче знищити людство.

Значно реалістичніша моральна проблема може бути протилежною.

Знайдено мікроорганізми.

Повільні.

Адаптовані до специфічної підземної ніші.