Частина ІХ. Від бази до цивілізації. Розділ 29. Народжені не на Землі

Перші колоністи Марса дивитимуться на Землю й казатимуть:

— Дім.

Їхні діти, найімовірніше:

— Дім батьків.

Їхні онуки:

— Планета походження людства.

А їхні правнуки одного дня запитають:

— А ви серйозно жили там під відкритим небом без радіаційного моніторингу?

І дорослому доведеться пояснювати, що так, мільярди людей ходили вулицями без герметичних костюмів, пили воду, яка падала просто з неба, і навіть скаржилися, коли її було забагато.

Марсіанська дитина слухатиме це приблизно так само, як сучасна дитина слухає розповідь про людей, які їздили в автомобілях без ременів безпеки.

Тобто з однією думкою:

предки були дивними.

Саме тут починається найцікавіша частина колонізації.

Не тоді, коли на Марсі вперше виростили картоплю.

Не тоді, коли запустили реактор.

І навіть не тоді, коли народилася перша дитина.

А тоді, коли з’явилося покоління людей, яке ніколи не було на Землі й не сприймає це як недолік.

Вони не «марсіанські земляни».

Не тимчасові мешканці.

Не діти експедиції.

Вони просто люди.

Тільки народжені під іншою гравітацією, іншим небом, іншими соціальними правилами й зовсім іншою відповіддю на питання:

— Звідки ти?

Ось тоді колонізація перестає бути транспортним проєктом.

Починається еволюція цивілізації.

І, можливо, значно пізніше — самої людини.

1. Перша дитина на Марсі буде найбільш спостережуваною дитиною в історії

Бідне немовля.

Ще не вміє тримати голову.

А навколо вже:

неонатологи;

генетики;

фахівці з гравітаційної медицини;

педіатри;

психологи;

етики;

журналісти;

політики.

Усі хочуть знати:

чи нормально розвиваються кістки;

серце;

вестибулярний апарат;

імунітет;

мозок.

Батьки в якийсь момент скажуть:

— Можна ми просто погодуємо дитину без двадцяти семи датчиків?

І будуть абсолютно праві.

Перша марсіанська дитина — науково важлива.

Але передусім вона людина.

Не експериментальний стенд із підгузком.

2. Найважливіше слово тут — згода

Новонароджений не може дати інформовану згоду на довготривале дослідження.

Тому за нього частково вирішують батьки й незалежні етичні органи.

Медичний моніторинг потрібен.

Але не все, що цікаво науці, автоматично дозволено.

Якщо дослідник каже:

— Це унікальна можливість отримати дані,

етичний комітет має право відповісти:

— Так. А дитина все одно не ваша лабораторна миша.

Марс не повинен починати нову гілку людства з того, що порушує права її перших представників.

Було б надто символічно.

І надто по-людськи.

3. Гравітація 0,38 g змінює дитинство

На Марсі дитина важить значно менше, ніж на Землі.

Їй простіше підняти власне тіло.

Легше стрибати.

Падіння відбуваються інакше.

М’язи й скелет отримують менше навантаження.

Тому фізичне виховання стає не додатковою активністю.

А частиною медицини.

Біг.

Силові вправи.

Стрибки.

Резистивні тренажери.

Можливо, короткі заняття в центрифугах.

Дитина може ненавидіти шкільний «гравітаційний зал» приблизно так само, як земні діти ненавиділи фізкультуру.

Технології змінюються.

Підліткове:

— Я не хочу сьогодні тренуватися,

безсмертне.

4. Центрифуга може стати таким самим звичайним місцем, як спортивний зал

У великому місті можуть існувати обертові секції з підвищеним ефективним навантаженням.

Не обов’язково одна величезна конструкція.

Можливо, медичні й спортивні комплекси.

Діти проходять там певну кількість годин на тиждень.

Лікарі контролюють:

кісткову масу;

м’язи;

серцево-судинну систему.

Через покоління це стане нормальною частиною дитинства.

Марсіанин може сказати:

— У четвер у мене центрифуга.

Так само буденно, як:

— У четвер у мене плавання.

Землянин уявить космічну лабораторію.

Марсіанський підліток — місце, де тренер знову змушує робити вправи.

5. Марсіанські діти можуть рости трохи вищими

Менше гравітаційного навантаження потенційно може вплинути на формування скелета й поставу.

Але не потрібно одразу малювати покоління триметрових тонких істот із великими очима.

Біологія працює складніше.

Харчування.

Генетика.

Фізичні тренування.

Медицина.

Епігенетика.

Усе має значення.

Можливо, середній марсіанин буде трохи вищим і легшим.

А можливо, грамотні програми навантаження значно зменшать різницю.

Головне — не перетворювати будь-яку фізіологічну особливість на основу кастової теорії.

Людству це вже багато разів погано вдавалося.

6. Їхня хода буде іншою

Дитина вчиться рухатися саме в марсіанській гравітації.

Її мозок з перших кроків моделює 0,38 g як норму.

Підскоки.

Повороти.

Баланс.

Швидкість.

Для неї це не «низька гравітація».

Це просто гравітація.

Землянин рухатиметься тут обережно й спочатку трохи смішно.

Марсіанин на Землі — навпаки.

Наче хтось раптом прив’язав до кожної частини тіла додаткову вагу.

Тому фраза:

— Земля важка,

для народженого на Марсі буде не метафорою.

А медичним фактом.

7. Повернення на Землю для них може бути серйозною медичною процедурою

Людина, яка двадцять років жила в 0,38 g, не просто сідає в корабель і після посадки біжить пляжем під захід Сонця.

Красиво.

Але кардіолог уже непритомніє.

Потрібна підготовка.

Посилені фізичні тренування.