
АНОТАЦІЯ:
Сеул занурюється в хаос — зброя вільно розповсюджується серед людей, і місто стає полем битви між страхом і свободою.
Поліцейський Лі До, що все життя присвятив закону, стикається з правдою: його власний відділ фінансує чорний ринок.
Єдиний, хто знає, як зупинити це — Мун Бек, безжальний мафіозі, який колись стріляв йому в серце.
Тепер вони — союзники з примусу.
Двоє чоловіків, пов’язані ненавистю, провиною і чимось глибшим, ніж бажають визнати.
Їх переслідує таємничий гравець, який тягне за нитки усього міста, а час працює проти них.
Ворог може стати порятунком. Але чи вистачить цього, щоб вижити?
Жанр: Фанфік , Трилер. В тексті є: мафія, поліція, екшн та пригоди
Уривок:
Темна кімната ховалася за іржавими дверима. Лі До різко зачинив їх плечем і притиснув Мун Бека до стіни. Той скривився від болю — рука притискала бік, де кров просочувала сорочку.
— Сядь, — сухо кинув Лі До, відштовхнувши від себе мафіозі, але не надто грубо. — І не смій втрачати свідомість, ти мені ще потрібен.
— О, турбота? — голос Мун Бека прозвучав насмішкувато, але очі видавали втому. — Чи просто не хочеш залишитися сам?
Лі До опустився поруч, різким рухом розірвав тканину сорочки, відкриваючи рану. Кров стікала по пальцях, і він стискав зуби, щоб не показати хвилювання.
— Замовкни. Якщо я не затягну, помреш до світанку.
Мун Бек тихо видихнув і нахилив голову, майже торкнувшись чолом плеча поліцейського.
— Ти говориш, наче хвилюєшся більше, ніж слід…
Його слова зависли між ними. Між ними чулося лише швидке дихання обох і віддалений гуркіт сирен. Лі До підняв погляд — занадто близько. На мить він завмер, відчуваючи тепло чужого подиху.
— Ти занадто багато фантазуєш, — прошепотів він, але рука, яка мала тримати бинт, ковзнула нижче, мимоволі торкнувшись талії Мун Бека.
Той ледь помітно посміхнувся, незважаючи на біль.
— А ти занадто погано брешеш.
Напруга була такою густою, що здавалось — ще крок, і вона зламається. Але саме в цю мить десь нагорі гримнув метал, і обидва одночасно схопилися за зброю, стаючи спина до спини.
Гримнув черговий постріл, і двері вибухнули іскрами. Лі До миттєво відштовхнув Мун Бека за ящики, сам вискочив уперед і відкрив вогонь. Кулі пробивали темряву, та нападників було більше, ніж очікувалося.
— Твої друзі? — крикнув він крізь гуркіт.
— Я ж казав, не мої! — відгукнувся Мун Бек, стискаючи зуби й силоміць піднімаючись на ноги.
Раптом тінь вискочила зліва, націлившись прямо в поліцейського. Мун Бек, не думаючи, кинувся вперед і збив нападника, сам отримавши удар прикладом у плече. Вони впали поруч, і на мить їхні обличчя опинилися небезпечно близько.
— Ти б міг загинути! — зірвався Лі До, вистріливши крізь плече нападника.
— І що? — прохрипів Мун Бек, кривлячись від болю, але з усмішкою. — Ти ж мене врятуєш. Хіба ні?
Їхні очі зустрілися в хаосі бою. Мить — і весь світ ніби зник, залишивши лише двох: ворогів, які раз по раз ставали один одному щитом.
Лі До, не витримавши, схопив Мун Бека за потилицю й різко притягнув ближче — не поцілунок, але щось небезпечне й надто особисте у цій близькості. Потім він відпустив, прикривши його тілом від чергової кулі.
— Я тобі не ворог, — прошепотів він майже нечутно. — Але й не союзник.
Будівля затихла так само раптово, як і вибухнула пострілами. Запах диму ще висів у повітрі, уламки скла рипіли під ногами. Лі До різко схопив Мун Бека за руку й майже силоміць потягнув вузьким коридором униз, у темний підвал. Металеві двері зачинилися за ними глухим гуркотом.
Лі До сперся на стіну, важко дихаючи. Мун Бек опустився на ящик, зціпивши зуби від болю. Кров крізь бинт просочувалася знову.
— Чорт забирай… — Лі До сів навпроти, простягнувши руки до рани. — Ти знову відкрив її.
— Може, я просто хочу, щоб ти мене торкався, — тихо кинув Мун Бек, але в очах блиснула іронія, за якою крилася справжня слабкість.
Лі До різко підняв голову, готовий огризнутися, але замість цього зустрів його погляд. Занадто близький, занадто щирий у цей момент. Серце вдарило сильніше.
— Ти мій ворог, — слова прозвучали глухо, надломлено. — Але, чорт, я не можу тебе відпустити.
Їхні чола торкнулися. Світ ніби завмер: лише звук їхнього дихання і серце, яке билося гучніше за будь-які постріли.
На мить здавалося, що все закінчиться поцілунком. Але зовні знову загуркотіло — далекі кроки, голоси. Лі До відштовхнувся, різко схопивши зброю.
— Вони ще не скінчили.
Але навіть тепер, коли вони знову готувалися до бою, відчуття дотику й тепла чужого чола залишалося між ними, наче мітка, від якої вже неможливо втекти.
Звуки кроків наближалися, важкі й злагоджені, немов ці люди знали, куди йдуть. Лі До напружився, наставивши пістолет у темряву коридору. Мун Бек прикрив його зліва, хоча кожен рух віддавався болем у рані.....
Приємного Читання!