
АНОТАЦІЯ:
Чон Техьон завжди ненавидів альф за їхню грубість та агресію. Він був упевнений, що не стане одним із них, але нещасний аркуш із тесту приніс страшний вирок — 94% абсолютного домінування. Техьон ненавидить свою сутність та внутрішнього вовка. Проте в одному вони зійшлися — у безмежній одержимості Лі Єджуном.
Від омеги-кролика пахне солодкими булочками, і голодний звір прагне лише одного — з’їсти його. Рятуючи друга, Техьон обере шлях брехні та ліків, але в шістнадцять років інстинкти зірвуть ланцюги, і фатальна мітка запечатає їхні долі. Техьон завжди хотів привласнити свого кролика.
ЖАНР: Любовне фентезі , Сучасний любовний роман. В тексті є: альфа і омега, звіролюди.
Уривок :
Чон Техьон завжди був «класним хлопцем». Не те щоб він сам собі ліпив цей титул — просто так виходило. Він притримував двері, вислуховував Єджуна о третій ночі, коли тому не спалося, і ніколи не кривився, навіть коли той у пориві почуттів стискав його долоню своїми тонкими, вічно холодними пальцями.
У ньому не було тієї грубої агресії, якою зазвичай пахли шкільні альфи. Навіть коли ті зарозумілі придурки з потужними щелепами та феромонами, що били в ніс дешевою синтетикою, наче дешевий парфум, затискали Єджуна в кутку, Техьон не махав кулаками. Просто підходив, ставав поруч і дивився. Темними, спокійними очима. І альфи, чиї інстинкти мали б змусити їх гарчати, чомусь знічувалися й відходили. Техьон вважав, що це завдяки його спокою.
Вдома все було стабільно. Смачні сніданки, м’яке світло у вітальні, батьки, які за двадцять років шлюбу жодного разу не підвищили голос.
— Ти в нас такий розуміючий, Техьон, — усміхалася мама, поправляючи йому комір. — Справжній миротворець.
І він вірив. Бачив себе майбутнім бетою — опорою, спокійною і надійною. Або, якщо природа пожартує, омегою. Він не боявся цього. Омеги пахли домом і затишком. Їх хотілося захищати.
…
П’ятнична загальна біологія була останньою перешкодою перед державним тестом на визначення вторинної статі. Завтра — офіційний рубіж дорослішання.
— Техьон! — Джухо наздогнав його біля шафок, захеканий та схвильований. — Ти не хвилюєшся? Раптом тест покаже щось… екстремальне?
— Наприклад? — Техьон усміхнувся, закидаючи підручник у сумку.
— Ну, раптом ти — домінантний альфа? Хижак альфа?
— Не мели дурниць, — засміявся Техьон. — З мене хижак, як з тебе чемпіон з боксу.
І це було правдою. Техьон не любив смак крові, коли прикушував губу. Він не відчував люті, зате любив коли Єджун засинав у нього на плечі, довірчиво втупивши ніс у шию. Техьон тоді завмирав, боячись поворохнутись. І це було нормально!
Єджун підійшов трохи пізніше. Він виглядав блідим, його пальці нервово смикали край светра. Його світлі зайчачі вушка ледь тремтіли, а пухнастий короткий хвостик був притиснутий до спини.
— Якщо я виявлюся омегою… — тихо почав він, — то все зміниться, правда?
— Нічого не зміниться, — відрізав Техьон трохи різкіше, ніж хотів, а потім пом’якшив голос. — Я не дозволю нікому дивитися на тебе як на річ.
Єджун подивився на нього з таким щирим захопленням, що в грудях у Техьона щось солодко й болісно стиснулося. У ту мить він був готовий бути ким завгодно, аби цей погляд не зник.
…
У медичному центрі панував сліпучий білий колір. Пахло антисептиком і неминучістю. Старий лікар-вівчарка мовчки взяв кров з пальця Техьона.
— Що сподіваєшся побачити? — запитав він, не відриваючись від аналізатора.
— Бету, — тихо відповів Техьон. — Бети нормальні.
Лікар тільки хмикнув.
Тиша кабіету розірвалася коротким писком приладу. На екрані розквітли літери, які вдарили Техьона сильніше за кулак.
"ГЕНОТИП: АЛЬФА. ІНДЕКС ДОМІНАНТНОСТІ: 94%"
— Це помилка, — вичавив Техьон. — Я не такий. Я ніколи…
— Помилки немає, хлопче, — лікар подивився на нього з новим інтересом, ніби на рідкісний, небезпечний експонат. — Вітаю. Ти не просто альфа. Ти — ватажок. З такими даними.
— Я не хочу бути ватажком! Я хочу бути нормальним!
— Нормальним? — лікар усміхнувся. — З такою генетикою?
…
Техьон вийшов у коридор на ватних ногах. Друзі чекали на нього, наче зграйка горобців. Єджун миттєво зрозумів, що щось не так, і ступив уперед, простягаючи руку.
— Техьон? —його голос тремтів, — Хто ти? Скажи нам.
Техьон дивився на нього — на тонкі зап’ястя, беззахисну шию, розширені від тривоги й довіри очі. У цю мить усе змінилося. Запахи стали гострішими. Він відчув страх Джухо, азарт Суйон і… солодку, привабливу вразливість Єджуна.
Щось усередині нього клацнуло. Двері, які він тримав зачиненими все життя, злетіли з петель.
— Ну? — нетерпляче штовхнув Джухо. — Не муч. Хто ти?
— Бета, — легко видихнув Техьон. Брехня зісковзнула з язика, наче змащена куля. Він посміхнувся своєю найтеплішою, «безпечною» посмішкою. — Звичайна людина. Без вузлів, без гонів. Просто я.
Єджун видихнув так голосно, що, здавалося, весь коридор почув полегшення. Він майже впав Техьону на груди, вчепившись у куртку.
— Слава Богу… — прошепотів він.
Техьон обійняв його обережно й ніжно, як завжди. Але тепер відчував, наскільки легко міг би зламати ці тонкі кісточки, якби захотів. Під долонями перекочувалися м’язи, а в ніс бив ніжний запах — ваніль, і щось тепле, зайчаче.
— Дурнику, — м’яко сказав він. — Хіба я можу бути альфою?
— Не можеш, — підтвердив Джухо, плеснувши по плечу. — Ти занадто добрий для цього лайна.
— А я — альфа, — зухвало підняла підборіддя Суйон. — Лисичка. Тож я вас захищатиму.
— Хто б у цьому сумнівався, — Техьон усміхнувся, ледь оголивши зуби. На мить йому здалося, що ікла стали гострішими.