№8

Минуло пів року...
– "Ну, як ви там живете?"
– "Нормально. Лілія вже стала повноцінною вбивцею. Скоро, можливо, нас із тобою перевершить."
Зима була досить теплою. Навіть дивно, оскільки для цих місць характерна зовсім інша погода. І незважаючи на час та умови, замовлень не поменшало, а навпаки, всі хотіли позбутися своїх недоброзичливців якомога швидше, і той факт, що взимку зникнення людини виглядає набагато підозріліше, ніж влітку, їх не зупиняв.
Увечері, коли вже більшість людей спить, ми з Кішкою виходимо на дах і проводимо там усю ніч.
Добре, коли взимку тепло. Саме в цей час нас помітила одна з моїх колишніх контрактниць. Так, саме та, про яку ви всі подумали. Катарина вилізла до нас і повідомила, що у її сестри Крістін є для нас справа. Але все це має відбуватися максимально засекречено.

– "А тобі хто жити заважає?"
– "Моя "друга половинка", якщо його взагалі можна так назвати. Він мене ревнує, причому до всіх, а сам з кожною зустрічною ледь не цілується."
– "Пробувала поговорити?"
– "Та у нас навіть стосунків таких щоб і немає... Він взагалі сам до мене причепився. А я по дурості повірила... Він зараз якраз у своїй кімнаті."
Крістін вказала на двері в кінці коридору. Ми домовилися, що вбивство буде довгим і витонченим. Крістін залишилася за дверима, щоб послухати, як її "кохання" буде реагувати на мене.
Він сидів за столом спиною до мене. Я йшла тихо, щоб він не почав ставити небажаних питань. Через кілька секунд, Кетрін нарешті почула те, для чого кликала мене. Крики.
Я вийшла з кімнати абсолютно чистою, тож Кетрін засумнівалася, чи виконала я завдання. Але коли вона заглянула в кімнату, то ледь не втратила холоднокровність. Вона швидко заплатила, і я пішла. Добре, що мені не потрібно позбуватися трупів.
Сидіти вночі на даху — це одне з моїх улюблених занять. Можна будувати плани на майбутнє або придивитися собі нову жертву...
– "Стрілець, про що мрієш?"
– "Що за...! Змія, тобі жити набридло? Так тільки скажи, і я тебе миттю на той світ відправлю!"
Чорт... Зима ще напруженіша, ніж літо! Замовлення просто летять!
Наступною жертвою була подруга того... коротше, того, якого я вчора вбила.

І не встигла я зайти у свою кімнату, як уже потрібно було виходити на чергову зустріч. Замовлення надіслали тоді, коли я тільки прийшла до... не пам'ятаю імені...
Це мене трохи розлютило, і тому я попросила Вітра сходити замість мене. Коли він повернувся, по його одягу було видно, що зустріч була вигідною.
– "Скільки?"
– "Семеро. Чотири жертви, один замовник і два свідки."
– "Точно два? Ми ж не хочемо, щоб історія, яка сталася тоді кілька років тому, повторилася, так?"
– "Заспокойся, Стрілець, нічого не повториться."
– "Допустимо. А як щодо оплати?"
– "Мало бути сімдесят тисяч, але оскільки замовник мертвий, вийшло двісті тисяч. До речі, Стрілець, як щодо того, щоб відсвяткувати?"
– "Ходімо. Тільки не розповідай нікому. Мене їхня думка не цікавить."
І так, ми пішли на дах. У нас, найманих убивць, свої вподобання в усьому, включаючи побачення.
Анабель тим часом вже встигла сподобатися Вулкану, і вони втрьох (з ними була Лілія) були на сусідньому даху.
Я, чесно кажучи, не думала, що Вулкан зможе полюбити дитину, але, схоже, я помилилася. І це радує. Я думала, що Лілія не виживе серед нас, тому що коли я вперше її побачила, вона була, м'яко кажучи, плаксою, а зараз, погляньте-но, сама вбиває людей...