№2

– "Вже ранок!"
– "Кішко, відчепись!"
– "Тобі лист прийшов. Тільки без конверта. Викинути, може?"
-"Без конверта, кажеш..."
Я ледь звелася після вчорашнього. У листі були дві дивності: перша - до мене звернулися на ім'я. Друга - вбити треба було ту, кого я сама жахливо ненавиділа. Це було дуже дивно, тому я вирішила не йти на зустріч, а відправити Кішку замість себе.
Увечері, Кішка була на місці. На зустріч прийшла та, кого і треба було вбити. Серед нас, вбивць, немає дурних людей, тому Кішка відразу її прикінчила, прямо на місці, не давши й слова сказати.
Пізніше з'ясувалося, що жертва чекала на мене, щоб убити, але у неї нічого не вийшло. Вдень не було ніяких замовлень, тому я його проспала. А під вечір, вибралася на дах, і всю ніч дивилася на небо.
Цікаво, навіть після смерті, названа мати не змирилася з моєю роботою?...

Вдень нас із Кішкою викликало начальство. Вони повідомили, що сьогодні до нас переводиться новенька. Попередили, що у неї це перша робота, пов'язана з убивствами людей. Новеньку прозвали Дора. Вона приїхала до обіду.
Кішка провела екскурсію, познайомила її з усіма. Дора була досить цікавою людиною, тому швидко влилася в колектив. Вона не сподобалася тільки моїй подрузі Рок, у якої, крім як зі мною, знайомства не склалися.
Ближче до вечора, Дора пішла на прогулянку, і ми її більше не бачили. Виникла думка, що її теж хтось підіслав для своїх цілей, але якщо так... то вона дуже хороша акторка... Ми з Вулканом пішли її шукати, так як, якщо Дора комусь розкаже про нашу організацію, то і в нас, і в неї будуть великі проблеми... Але все виявилося простіше, вона просто заблукала. І до того часу, як ми її знайшли, встиг розійтися пристойний злива. А наступного дня, Дора заявила, що йде. Мовляв, не для неї ця робота, і так далі...
– "Яка ж вона все-таки дивна! Ще жодного замовлення не отримала, а вже пішла..."
– "Кішко, а нам-то що? Її проблеми!"
– "Так-то воно так, але... Все одно, підозріло... Стрілок, сама-то не боїшся, що потім якісь її "друзі" прийдуть до нас розбиратися?"

Як виявилося, друзі у Дори все-таки були. В принципі, нам було нічого боятися, але проблеми нам теж ні до чого. Вони вирішили знищити нашу організацію, і підіслали шпигунку, яка мала зібрати для них інформацію. І це у них досить добре вийшло.
Ми призначили зустріч рано-вранці на мосту. Їх було десять. Я мала прийти одна, але перестрахувалася. П'ятеро з нас влаштувалися на дахах недалеко від мосту, щоб контролювати ситуацію. Дора вийшла вперед.
– "Значить, не злякалася, прийшла..."
– "Навіщо мені тебе боятися? Таких, як ти, щодня десятками вбиваю!"
– "Убийте її!"
Я подала знак своїм, і вони за дві секунди були поруч. Почалася перестрілка, якої, наскільки я пам'ятаю, ще не було. Скориставшись шансом, я напала на Дору. Билася вона непогано, але до мене їй ще далеко. А її спільники, коли побачили, в що я перетворила її тіло, розбіглися хто куди. Правда, ми їх наздогнали.