№1

Я вже шість років працюю найманою вбивцею. Робота цікава та прибуткова. Так склалося, що в нашому колі дають прізвиська, залежно від виду вбивства. Мій псевдонім – Стрілець. Тут є Кішка, Вулкан, Змія, Вітер, Ланцюг та ще багато інших... Якось Ланцюг дала мені листа, який, за її словами, прийшов поки я виконувала чергове завдання. Наша контора досить секретна, але відправник явно знав мене. У листі було призначено час і місце. Тінь (теж один з нас) відразу попередив мене, що це може бути пастка. Але обіцяли щедро заплатити, і відмовитися від такого... Я прийшла в призначене місце і стала чекати. На всякий випадок, перезарядила пістолет. До мене на зустріч вийшла дівчина, або навіть дівчинка, років шістнадцяти.

– "Я – Катрина. Це я надіслала листа."

– "Звідки ти мене знаєш?"

– "Вашу команду, свого часу організував мій батько. Він вже помер, і передав її мені."

– "Припустимо. Кого? Де? Коли?"

– "Одразу до справи? Завтра в місто приїде мій ворог. Вона блондинка. Постійно весела. Любить докучати перехожим. Можливо, вона і до тебе підійде. Тільки так, щоб ніхто не побачив."

Вона передала мені гроші, і ми розійшлися. Напружувало ще те, що про цю Катрину я майже нічого не знала. Розпитавши у наших, я з’ясувала, що Марія без охорони навіть їсти не ходить. До самооборони не пристосована. Не має потрібних зв'язків у нашому місті.

– "Стрілець, тільки ти все одно обережніше будь, а то хто її знає..." – Попередив мене Вулкан. Ми з ним у хороших стосунках, приховувати нам нічого, тому, йому я довіряю. Відстежити її було просто. Вдень моя майбутня жертва майже не виходила з дому. До вечора мені все ж таки вдалося її виманити. Дівчинка занадто боязка та не самостійна, тому проблем не повинно бути. Я зробила вигляд, що хочу обговорити з нею щось важливе, і ми пішли на задній двір. Ця дурепа мені довірилася, і не стала кликати охорону з собою. Коли ми залишилися одні, і були досить далеко, я схопила її ззаду і потягла в дальній кут.

– "Один звук, я тобі шию скручу."

Нас не було вже пів години, тому охорона пішла її шукати. Я вирішила не зволікати і прямо на місці застрелила дівчину. Після цього швидко перелізла через огорожу і через кущі дісталася до дороги. Ці ідіоти мене навіть не помітили, і побігли в протилежну сторону. Я зустрілася з замовницею, вона передала мені гроші, і ми розійшлися.

– "Ну як? Успішно?"

– "Так. Ніхто навіть не помітив."

– "Тоді треба відсвяткувати!"