Розділ 9

Лариса двічі натисла на дзвінок. Дорогі дерев’яні двері повільно відчинились. З квартири визирнула Свєтка.
- Заходь.

Лариса зайшла у простору квартиру. Кожна деталь свідчила про достаток її мешканців. З кухні вийшла струнка жінка в окулярах.
- Добрий вечір, Інга Петрівна, - привіталася Лариса.
- Вітаю, - кивнула жінка. – Світлано, у тебе через годину урок корейської по скайпу. Не забудь.
- Так, мамо.

Інга Петрівна холодно оглянула Ларису і зайшла у вітальню.
- Корейська мова? – запитала Лариса, коли вони опинилися в кімнаті Свєтки.
- Батьки їдуть на роботу в Сеул.
- Круто.
- Ага, - Свєтка подивилася на подругу. –Що з тобою? Ти плакала?
- Я з дому пішла, - зітхнула Лариса. – Мати змушує робити аборт.
- А Ігор?
- Ігор козел.
- Ясно, - Свєтка сіла на ліжко. – Що робитимеш?
- Не знаю, - Лариса захитала головою. – Можна я в тебе переночую сьогодні?
- Я запитаю у матері.
- Мені треба перевдягтися, - Лариса подивилася на свої штани. – Через матір обісцялася.
- Зараз.

Олена знайшла одяг і відвела подругу у ванну.Роздягнувшись, Лариса побачила темно-червоні патьоки на стегнах.Вона дістала телефон і набрала в пошуку: кровотеча при вагітності. Але телефон підступно вимкнувся від нестачі заряду. Лариса ледве стрималася, щоб не кинути його об стіну.

Привівши себе до ладу, вона почула приглушену розмову. 
- Чому вона тут? – запитала Інга Петрівна.
- Її з дому вигнала мати. Можна вона переночує сьогодні?
- Скільки разів я тобі казала не тягатися з бомжихами. Бозна яку заразу можеш підхопити. А ти ще й додому її запросила.
- Мамо, вона не бомжиха.
- Від неї тхне сечею.
- То й що? Різні ситуації бувають.
- Нехай свої ситуації вирішує в себе вдома.

Схопивши брудні речі, Лариса шумно вийшла з ванни. Мати й дочка глянули на неї. Свєтка – злякано і співчутливо, Інга Петрівна –зневажливо і з огидою. Лариса пройшла повз них до вхідних дверей.
- Дякую за одяг, - сказала вона, вдягаючи куртку. – Я скоро його поверну. Чистим.
- Та не треба, - винувато мовила Свєтка.

Лариса сама зачинила двері і спустилася ліфтом. Вона стала на порозі під’їзду й заплакала, притискаючи до грудей смердючі штани.