5 розділ

5 розділ

  –Все готове?–підхрипуюючи мовив господар.

–Наче так,–спокійно відповіла Маргарет.

–Добре,наш гість буде з хвилин на хвилину…

  Маргарет кивнула.В її голові було так багато всього,наче вона йде здавати іспити,чи ще щось таке,де потрібно все тримати в голові, всю інформацію і легенько підтримувати її,щоб не випала.

  …..

–Міс Маргарет?

  …..

–Міс Маргарет?Ви мене чуєте?–запитала кухарка.

–А,що?…Так,чую.Точніше,що ви говорили?–розгублено запитала Маргарет.

–Міс,не літайте будь ласка десь на стелі…Кажу,підіть на гору та принесіть бокали.–трішки сердито мовила кухарка,але цій прекрасній жінці злість не пасує…–Чорт,він вже приїхав.Давайте, давайте міс Маргарет, скоріше!

–Так,біжу.

  Вона пішла догори, зайшла  в комору та взялась шукати бокали.

–Бокали…бокали – говорила вона собі під ніс.–О,є.

  Дівчина закрила маленьку коморку, подивилася на себе з дзеркало, та поправила зачіску.

Ступаючи на сходинки,вона вже чула голос гостя.

…..

“Щось знайоме…”-подумала Маргарет та зупинилася,вона трішки нахилилася та глянула в щелинку,яка пробивалася між сходами та  стелею.(…) 

–Місіс Греті?–стукаючи  в двері ,з підбадьорливим голосом,кликав дідусь Альфред.

  Тиша…

Але вона була не довго…Двері відчинилися,і на порозі стояла жінка, одягнена в зелену(домашню) сукню,з чорним кучерявим волоссям та легкою,гарною усмішкою.

–Кого я бачу?–здивовано вигукнула місіс Греті.–Містере Альфред?Що це ви надумали прийти до мене, аж Бог-зна-куди ?

–Та ну,я б не сказав так.Це було швидко,ще й з моїми равлячими ногами…було швидко,на диво швидко…

–Ну ви і даєте…–перебуваючи у тому самому здивуванні сказала жінка.–Проходьте, тільки не знімайте взуття,в мене маленький ремонт.Можна загнати собі, якусь дрібничку в ногу.

–О,добре.Дякую,міс Греті,що попередили.–пригинаючи голову,щоб не вдаритися обрамленням дверей,тихо сказав містер Альфред.

  Жінка усміхнулася,та кивнула.

–По ліки?–усміхнено сказала вона, гладячи старенького на вигляд кота,який сидів біля каміну.

–Так.

–Пройдімо до кухні будь ласка,–міс Греті встала,та показала жестом руки на кухню.

  Дідусь кивнув головою та зайшов.

  У Маргарет був той стан, наче вона в дитинстві,і мама не дозволяє їй якусь дрібничку,і вона не розуміє,що то діється…чому не можна…От і зараз, стоячи на сходах,вона не розуміє,що то таке діється…Чому…Чому і як, Річард опинився тут,де,як вважала Маргарет її ніхто і ніколи не знайде…

  Вона обережно пішла до своєї кімнати,але не дійшла, вона присіла біля дверей, нахилившись до сірої стіни.

Маргарет поставила бокали біля себе.

–Святий Боже,–перелякано сказала кухарка,яка зайшла подивитися,де Маргарет так довго ходить.–З тобою все гаразд?На тобі лиця немає…

–Ага,все…добре.

  В цей момент Маргарет важко дихалося.Вона майже задихалася.Вона не вірила в те,що знову побачиться з Річардом,вона цього не хотіла,та водночас її пронизував біль,біль який люто кричав “Та поговори з ним, дурепа…”.

–Я зараз,я покличу містера Річарда,може він знає,що з вами.Бо наш господар погано бачить,а я ж без поняття зовсім.–спантеличено  мовила кухарка.

(Так,хай він прийде.Погоджуйся.Ну,не мовчи,ПОГОДЖУЙСЯ!…)

–НІ,–крикнула Маргарет.

–Що, перепрошую?–кухарка обернулася.

–Підійдіть сюди,–Маргарет піднялася на ноги.–Річард..ай ео.. Містер Річард не повинен знати,що я тут.Справа в тому,щ…

–Що ви його знаєте?!–кивнула кухарка.

–Ну…так.Я його,ну,як би це сказати…коха…ні,ну в мене просто були почуття до нього.Розумієте?–дівчина розгублено почухала чоло.

  Кухарка задумливо кивнула головою.

–Так,так.Я розумію тебе, розумію.

  Жінка підійшла до Маргарет та обійняла її.

–Роби,як знаєш,але тобі було б краще поговорити з ним.Я пішла до низу.Іноді в коханні бувають провали,іноді ти не розумієш,що робити та думаєш,що краще змовчати.Я розумію,що молодим людям важко перетнути межу,але в мене відчуття, наче ви посварилися через якусь дрібничку.Так от, дурнуваті дрібнички і тягнуть нас в ті провали…

  Старенька кухарка –міс Адель взяла коробку з бокалами,та пішла по сходах до низу.

  А Маргарет…Маргарет просто дивилася їй услід…