Кінець

Та дійсно кінець. 

Чого гортаєте?

Чи вам цікаво що було далі?

Чекаєте щось на кшталт «і жили вони довго та щасливо, і померли в один день»?

Дзуськи! Це маячня якась!

Насправді, незабаром в мене скінчився бурштин, і я загризла Мора!

Та жартую…

Я б отруїлася цим нахабним чаклуном!

Та і чого все про нас?

У світі загалом далі відбувалося багато хорошого.

Елеонора Дюмонт, наприклад, стала прекрасною герцогинею. На своє повноліття вона оголосила про підготовку до весілля. І її обранцем став не якийсь заможний аристократ, а вірний лицар — Леонард. Замість впливу та статків, вона обрала того, хто готовий був мчати за нею через усю країну, зігрівати у морози та ризикувати власним життям. І хоч Леонард не міг претендувати на титул, вони лишились разом. Ця казка скінчилась навіть дуже добре.

Ходили чутки, що одного з синів подружжя назвало Моріелем, на честь чаклуна, який колись врятував герцогиню.

Добре, що в них не було доньок, бо я б не пережила такого знущання.

Конклав та увесь світ нестримно нісся у якийсь там прогрес.

Семюель ще багато років займав місце у Раді Великих, навчаючи новачків та направляючи чаклунів до мети, за яку колись вони боролись разом з Мором.

Його син, Деміан, досяг рівня практика, але далі не прагнув, присвятивши своє життя вдосконалено методів управління енергією бурштину, та займався допомогою Дітям Ночі. Поступово він змінював ставлення чаклунів та суспільства до носферату.

Кревін та його поплічники залишок життя провели у вʼязниці, кожен отримавши по тавру, що сковувало сили.

А якщо ви переймаєтеся за «грибний острів», то не варто. Конклав розібрався зі справою досить швидко: домовилися з урядом, провели зачистку, навіть заарештували контрабандистів. А щоб не викликати у місцевого населення зайвих спокус, їм повідомили, що на острові дійсно було страшне прокляття, і кілька чаклунів навіть показово пострибали пляжем, стріляючи в різні боки яскравими спалахами, після чого було оголошено, що острови очистили і можна запускати туристів.

А ми з Мором спершу дійсно вирушили на північ. Туди, куди люди ще не змогли прокласти колії залізниці. Там я дізналася, що ніч може тривати кілька місяців. А на зоряному небі, що простилається над безкрайніми снігами, танцюють зелені та сині вогні, наче відблиски далеких незвіданих світів.

Виявилося, що на материку ще дуже багато доріг, якими я не ходила і навряд пройшла б сама, а життя триває поки ми дозволяємо собі жити на повну силу.