Бонус 1.2. Проблема мертвих наставників

— Здрастуй, Семюелю.

Тікати вже марно. Я вирівнялась, обернулась до знайомого чаклуна. Він зробив крок до мене, аж раптом простір між нами ніби луснув з відчутним сплеском. Семюель відскочив назад, а поряд зі мною з повітря матеріалізувався Мор:

— Не підходь.

— Моріелю, — Семюель підняв руки, демонструючи відкриті долоні. З-за будинку вискочили та завмерли ще троє магів: — Я нікому не завдам шкоди. Ми прийшли поговорити. Хто ж винен, що ти так ховався від нас, що довелося шукати Шеріссу.

— Ну і як ти її знайшов? — Мор все ще продовжував свердлити старого друга прискіпливим поглядом. Та раптом ззаду пролунав сповнений каяття голос:

— Вибачте, пане Моріелю, це я зробив, — вперед вийшов молодий чаклун. Деміан. Він ніяково опустив очі, виправдовуючись: — Після того, що зі мною сталося, я навчився набагато краще виділяти та відслідковувати енергію Дітей Ночі.

Я оглянула його і тихо пирхнула:

— Що ж, тепер станеш вправним мисливцем.

Він підняв голову, впер у мене переляканий погляд:

— Що ви таке кажете? Ні, я не стану цього робити!

Він сказав це з таким запалом, що я відсахнулась. Дивилась на нього з нерозумінням: чого він так відреагував? Кожен чаклун вважає своїм обовʼязком вбивати монстрів…

Покосилась на Мора та внесла в останню думку корективи. А Деміан тим часом пояснив:

— Я відчував ваш голод, — він дивився на мене без страху та огиди, а з дивним розумінням. — І знаю, що йому неможливо опиратися. А ще знаю, що є носферату які не обирали стати такими, чи ті, що радо відмовляться від вбивств, варто лиш знайти альтернативу. — він коротко глянув на батька, та знову впевнено на мене: — Я працюю над тим, щоб полегшити адаптацію Дітей Ночі до енергії бурштину. Щоб навіть слабкі перетворені змогли відмовитися від крові та жити як звичайні люди.

Чути таке від чаклуна було не просто дивно. В якусь мить палкої промови мені здалося, що я сплю. Схиливши голову набік, я придивилась до нього, наче могла побачити підступ чи брехню, та повільно зауважила:

— Не всім Дітям Ночі потрібен порятунок. Деякі з нас саме такі монстри, якими нас уявляють інші.

Він не розгубився, кивнув, наче і сам довго думав над цим питанням:

— Я розумію. Справжні злочинці, ким би вони не були, мають бути покарані. Але жертви, що не мали вибору, тепер отримають його.

Підібгавши губи, я намагалася зрозуміти які почуття викликають його слова у мені. Точно неоднозначні. Надто багато складнощів могло виникнути на шляху, який обрав юний Деміан. Та чи не говорить у ньому юнацький максималізм? Можливо за кілька років він розчарується у своїй ідеї та вирішить, що перевірений часом життєвий устрій працює надійніше?

Та все ж я повернулась до Семюеля. Він наче чекав на це:

— Я підтримую сина, — сказав він, зустрівши мій погляд. — Хоч і розумію наскільки слизький та тернистий шлях очікує його попереду. Може зайдемо в будинок і поговоримо там?

Чаклун виразно покосився на вікно з якого я вистрибнула. Я запитливо глянула на Мора, і саме йому довелося внутрішньо ухвалити рішення та запросити:

— Заходьте.

Два незнайомі мені маги лишились ззовні, Семюель пройшов до кухні, затримав задумливий погляд на почорнілому чайнику та обернувся до нас. Я сіла на один з двох стільців, взяла в руки холодну каву: ну можу ж я її допити сьогодні? Мор спинився біля кухонних меблів, сперся на одну з тумб та схрестив руки на грудях, а Деміан залишився стояти у дверях, не наважившись переступити поріг.

— Вітаю з отриманням посади, Великий Магістре, — насмішкувато, але без злості вимовив Мор. Так можна було привітати друга, який двадцять разів складав іспит, і на двадцять перший отримав залік, бо викладач нарешті зглянувся.

— Дякую, Моріелю, — Семюель іронічно примружився: — Але я розраховував, що ти доєднаєшся до нас.

Мені ледь вдалося проковтнути каву. Скосила очі на Мора. Звісно, я не сподівалася, що він залишиться зі мною назавжди, але…

— Мене Конклав не цікавить, — обрубав Мор, і перехопив мій погляд. Тієї ж миті відчула тепло під пальцями та здивовано глянула на каву. Від темної поверхні здіймався ледь помітний парок. Тихо фиркнула. Зручно бути чаклуном.

Або з чаклуном.

— Я розумію, що ти ображений, Моріелю, — Семюель спробував зайти з іншого боку: — Але це важливо для…

— Тобі нічого мені запропонувати, — Мор лишався непохитним. Він вмів обрати шлях один раз, щоб потім з нього не сходити. Риса характеру, яка мене в ньому одночасно захоплювала та дратувала. — Ані влада, ані нагороди та визнання більше не мають для мене значення.

Семюель насупився, скоса зиркнув на мене, але знову сконцентрувався на чаклуні:

— А відповідальність? — спитав він. Мор вигнув брову:

— Відповідальність? І за що ж маю відповісти на цей раз?

— Я ні в чому тебе не звинувачую, — відчувши, як наелектризувалось у кімнаті повітря, Семюель поквапився виправдатись: — Просто цікавлюсь чи не відчуваєш ти відповідальність за те, що станеться далі з Конклавом? Загалом з чаклунами. Яким буде наш подальший шлях? Чи зможемо ми знову зробити Конклав місцем, де маги рівні та вільні?

Погляд Мора поринув у порожнечу. Деякий час він німував. Відчувши, що Семюелю дійсно вдалося його зачепити, я відставила майже порожню чашку, підтиснула коліно та поклала на нього підборіддя. Натхненний частковим успіхом, Семюель продовжив:

— Моріель, ти прагнув до змін разом зі мною. Ти знав, що твоє місце в Конклаві, серед своїх. Ти витратив на шлях до мети стільки років…

— А скільки до речі років? — я безцеремонно вдерлась у розмову. Раптом згадала, що сама не знаю його вік. А ще почало нудити від пафосності питань.

Семюель обурено поглянув на мене, а Мор стрепенувся:

— Не кажи їй! — вигукнув, змусивши мага спантеличено обернутися до нього, і спокійніше додав: — Якщо ти прийшов, щоб нагадувати мені про борг перед усіма чаклунами світу, то не витрачай часу. Вам просто варто обрати собі нового Верховного і…