55

Звуки долинали здалеку. Наче крізь товщу води.

— Ти впевнений, що це вона?

— Її дівчисько вміло маніпулювати бурштином!

— Якась слабка та незграбна… ти відчув, що поруч був чаклун?

— Моріель.

— Мор?! — розлючений крик. — Ти взагалі розумієш, що він слідопит? Він може відстежити…

— Він обмежений тавром, пане, — улесливий голос від якого волосся стало дибки. — Якщо він спробує відстежити цю пастку, то витратить на неї увесь запас енергії та помре. Надто велика відстань. А Семюель чи його синок на таке не здатні. Я навіть сподіваюсь, що Мор кинеться за цією хвойдою і безглуздо здохне. Це було б цікавим завершенням його карʼєри.

— Ти ж розумієш, Роден, що якщо ти помиляєшся… — вкрадливий голос звучав зовсім близько. Я відчувала людину, але все ще не могла розплющити очей. Мене наче придавило грудою каміння. Могла тільки лежати та слухати.

— Розумію, пане Кревіне. Але з цією хвойдою я зможу завершити розпочате.

— Я чую це вже понад місяць! — розлютився другий голос. — То покажи! Я не бачив нічого крім безглуздих тупих носферату! Мерзенні напівлюди. Ти створюєш монстрів, Роден! Зроби хоч щось, щоб я зрозумів, що ти дійсно наближаєшся до мети.

— Це складний процес, — виправдовувався Роден. У мене нутрощі вібрували від його голосу, але тіло все ще ігнорувало спроби поворухнутись. — Жива енергія надто тонка матерія. Щоб маніпулювати нею треба точно налаштувати організм.

— І у якоїсь недолюдини це вийшло? — за роздратованим голосом послідував удар. Мені під ребра увійшов вузький носок черевика. Дихання вибило з грудей, ком болю розгорнувся у животі, але нарешті я хоча б змогла розплющити очі.

Захрипіла, намагаючись зробити вдих. Спершу розрізнила тільки розмиті плями, але за кілька секунд сфокусувалась на ногах. Дорогі шкіряні черевики знаходились ближче до мене, над ними нависали ідеально випрасовані темні штани. Трохи далі переминались з ноги на ногу чоботи, більше пристосовані для бігу по лісах.

— У носферату від народження присутній хист до витягування та поглинання живої енергії, — нервував Роден. — Щоб передати цю здібність іншому створінню та одразу ж підготувати організм до сприйняття бурштину потрібні піддослідні.

Нарешті я відчула холод та нерівність камʼяної підлоги. Мʼязи налились важкістю.

— І ти не вигадав нічого кращого аніж дати учням задачу активувати твої заклинання у містах?

— Так ми відвернули увагу інших Магістрів…

Я спробувала підняти голову. Тієї ж миті мене схопили за волосся та сильно смикнули вгору. Шкіру голови стягнуло, щось жалібно хруснуло у шиї, але чаклун не звернув на це уваги. 

Він присів, порівнявшись зі мною. Оглянув з демонстративною огидою. На мене дивився чоловік середніх років, одягнений в ідеальний дорогий костюм, каштанове волосся зачесане назад, світло-сірі очі вчепились у моє обличчя.

— Ну що, стерво, дострибалась? — спитав він. Ковзнув поглядом до моєї по-звіриному піднятої верхньої губи, але очевидно не вразився. — А ну покажи що вмієш.

Він відштовхнув мене, і я не встигла підставити руки. Камʼяна підлога вдарила в ліву частину обличчя. Я зашипіла, примружилась. А коли розплющила очі та озирнулась на Великого Магістра Кревіна, він вже вирівнявся наді мною та простягнув руку. Над кривими пальцями спалахнув вогник, зірвався до мене та врізався у праву кисть. І відсік її.

Я заверещала від болю, рефлекторно смикнулась, але тіло все ще слухалось погано. Намагаючись відповзти, мов слимак, що лишає за собою багряний слід, повними жаху очима дивилась на власну відтяту руку, яка обвуглювалась до стану чорної безформної грудки.

Кревін спостерігав за цим байдуже, вичекав кілька секунд, і коли вогонь згас, він кинув мені маленький камінь. Той кілька разів підскочив, блиснув золотом, підкотився до мене. І я відчайдушно схопила янтар, стиснула в лівій долоні, примружилась. Минуло не більше ніж хвилина, як я вже розправила пальці правої руки. Вони тремтіли, шкіру поколювало, але долоня знову опинилась на законному місці. Бурштин безслідно розтанув.

— Шикарно, — рокітливо розсміявся Великий Магістр. — Але без рук тобі всі ж пасує більше.

Мене почало нудити від його паскудної посмішки. Крізь хрип та онімілий язик, зібравши сили, я змогла видавити:

— То це твого висерка Мор вбив?

Його перекосило. І чому я не здивована, що вгадала з першого разу? Напевно, яблуко від яблуні…

Він ще раз копнув мене черевиком. Охнувши, зігнулася, обхопила живіт руками. Знову спробувала трохи відповзти.

А він нависав наді мною.

— То він вихвалявся тобі цим?

Віддихавшись, я спробувала піднятися. Вперла долоні в підлогу, відтиснулась.

— О, ні, — усміхнулась, відчуваючи посмак крові в роті. — Мор не такий, щоб хизуватись вбивством дитини, навіть якщо цю почвару варто було скинути в урвище.

Бурштину на мені не виявилося, як і вікон у приміщенні, тільки довгі електричні лампи на стелі та ніяких меблів. Я не могла зрозуміти котра година та скільки я пролежала без свідомості, але до вечора схоже ще далеко.

— Мразота, — процідив Кревін та ледь ворухнув пальцями. Мене наче схопив невидимий велетень, смикнув вгору та викрутив руки. У лівому плечі голосно хруснуло, спину пронизав гострий біль, лишився палаючим списом під лопаткою. Мʼязи скрутило, вони напружилися, як при судомах, і застигли. Я зашипіла, на очі виступили сльози, але я змусила себе тільки зчепити зуби та спробувати вирівняти дихання.

Чітко карбуючи кроки стуком підборів по каменю, Кревін обійшов мене, став перед обличчям. Ще раз прискіпливо оглянув.

— До Мора я теж доберусь дуже скоро. На його щастя він поки що мене не цікавить. А от тобі треба тримати язик за зубами, хвойда.

— Матір твоя хвойда, — у безсильній злості виплюнула йому в обличчя, і одразу отримала магічний удар такої сили, що, здається, зламав ніс, та відкинув до стіни.

Рот сповнився кровʼю, дихати стало важко. Ледь перевернувшись на живіт, я відпльовувалась від багряної гіркої рідини. Відчула як між губ ковзнуло щось тверде, і на підлогу впало ікло.