54

Коли ми увійшли в кабінет, там вже зібралась більшість діючих осіб. За столом розташувався граф, насуплено пишучи листа, Семюель займав свій пост біля вікна, навпроти столу сиділа Нора з незвично випрямленою спиною, а біля неї стовбичив вірний охоронець.

— Доброго ранку, Моріелю, — привітався граф, задумливо глянув на мене і все ж кивнув: — І Шерісса. Дякую, що прийшли.

За нами вбіг захеканий Деміан, вклонився графу, і той аж підскочив на ноги:

— Деміане, ти повернувся! Радий бачити! Як поїздка?

Ми здивовано озирнулись на хлопця. Він трохи знітився, але відповів:

— Дякую за турботу, лорде, все гаразд. Я повернувся щойно дозволили обставини.

Він підійшов ближче до столу. Граф радісно усміхнувся йому та знову велично сів.

Звісно, Семюель не міг зізнатися, що сталось з сином насправді. І напевно, сказав, що він кудись поїхав.

Жоден у кабінеті не наважився розчарувати можновладця.

Граф Валеріан відклав лист і звернувся до нас:

— Семюель розповів мені про те, що затіває Конклав, і я вважаю, що це неприпустимо! — він насуплено глянув на Мора, наче саме він уособлював усіх чаклунів. — Я вважав, що Конклав дотримується нейтралітету, слідуючи давно встановленим правилам. Аж тут таке! Вони обікрали мене, перетворили моїх підданих на носферату, та ще й зібрались контролювати копальні бурштину! Це вже переходить усі межі та потребує жорстокої відповіді. — він озирнувся на мовчазного Семюеля, смикнув носом і кивнув своїм думкам: — Попри те, що я поважаю магів, які працюють на мене вже багато років, і вважаю їх друзями, я не можу пробачити такого свавілля. Зараз же я напишу королю про все, що зміг зʼясувати. І про підозри пані Дюмонт.

Я здивовано глянула на Нору: бліда, зібрана, вона дивилась перед собою, міцно вчепившись у підлокітники.

— Я вважаю, що саме мій дядько у змові з Конклавом, — сухо пояснила вона. — Адже його розмову з Магістром Кревіном підслухав Лео. А ще саме дядько відповідав за маршрут моєї сімʼї, яким ми мали їхати в день трагедії. І він не не знав, що мене залишать в маєтку. Якби усі ми загинули, він міг заявити, що має право на землі та копальні.

— Чи зможемо ми довести, — знову узяв слово граф, — причетність магів та цього чоловіка до смерті сімʼї Дюмонт?

Він вимогливо глянув на Семюеля, але той очікував відповіді Мора, і тоді граф теж обернувся. Мор замислено опустив голову, деякий час міркував і все ж обережно вимовив:

— Пройшло більше двох тижнів, але шанси все ще є. Якщо до цього причетна магія, я знайду сліди.

— Добре! — граф грюкнув кулаком по столу, наче затвердив це рішення, і знову заговорив до Нори: — Пані, я попрошу вас написати маркізу Говарду. Він має вплив на короля, тому нам знадобиться його підтримка. Семюелю, ти хотів ще щось додати?

— Так, — чоловік кивнув та зробив кілька кроків до нас. Уважно подивився на Мора: — Я прошу тебе залишитись і виступити перед чакулнами, — побачивши, що Мор хоче заперечити, він підняв руку та зупинив його. — Розумію, але зараз вони тебе вислухають. Я надіслав запрошення тим, кому завжди вірив, хто впевнений у важливості змін в Конклаві. І сьогодні ввечері я змушу їх тебе вислухати. Не як вигнанця, а як того, хто мав стати Великим Магістром.

Мор оглянув його:

— Чому ти сам не розкажеш усе? Ти не боїшся, що твоя репутація постраждає від того, що притягнеш мене?

Семюель кинув короткий погляд на мене та все ж відповів, відкрито дивлячись в очі Мору:

— Ні. Не боюсь. Я мав сказати те, що думаю, вже дуже давно.

Мор спантеличено зиркнув на мене, підозріло насупився і спитав тихо:

— Я чогось не знаю?

— Ти багато чого не знаєш, — з викликом вимовила я. — От знаєш яим пахнуть жабʼячі лапки? Ні? Тоді не став дурних запитань, а готуй промову для ваших революціонерів.

І удала, що власні нігті цікавлять мене набагато більше, ніж усі присутні.

Мор скривився, зрозумів, що мене доведеться катувати, аби щось дізнатись, і обернувся до Семюеля.

— У нас була розмова вночі, — зізнався він. — Яка нагадала мені про те, до чого я колись прагнув.

— Розберемося, — зітхнув Мор. А от я раптом усвідомила дещо. Подивилась на Нору і Лео:

— А як же Мішгорт?

Дівчинка піднялась з крісла, поволі підійшла до мене та сумно усміхнулась:

— Я не поїду далі. Знаєш, напевно, ти була права. Я маю сама вирішити власну долю, а не покладати її на усіх навколо. Навіть якщо мене до цього не готували, — вона озирнулась на графа, який повернувся до написання листа, на Лео, що стояв біля неї незворушною стіною: — Тут мені буде безпечно. Пан Семюель сказав, що він, його син та Мор захистять мене від чаклунів, а від вбивць оберігатиме гвардія Валеріана. Відтепер, коли стало відомо, що вбивство моїх батьків не випадковість, а план Конклаву, це стає відповільністю корони. Король ніколи не дозволить чаклунам втручатись у справи королівства, і тому зробить усе, щоб захистити мене. Моє життя — гарантія, що копальні залишаться у його руках. Тому, я передумала виходити заміж. Я збираюсь довести, що вірна своєму монарху і зможу подбати про землі Дюмонт, поки сама не оберу гідного чоловіка.

Я дивилась на дівчину перед собою. На її зібране у просту зачіску золотаве волосся, синю оксамитову сукню, рівну постать та рішучий вираз обличчя, та не могла зрозуміти звідки цей сміливий блиск блакитних очей. Куди зникло налякане дівчисько, яке я врятувала у провулку? Наче за нашу подорож вона встигла подорослішати на кілька років.

— Правильне рішення, — врешті вимовила я та відступила. Від усвідомлення, що тут нам доведеться попрощатися, чомусь защемило у грудях. Передчуття нової дороги та самотності відгукнулось тугою, хоч я і заборонила собі про це думати.

— Шера, — вона подалась назустріч та схопила мою руку. На мить з-за маски аристократки зʼявилась дівчинка, яка скиглила про натерті ноги та плакала на підлозі закинутого депо. Вона зазирнула мені в очі та запевнила: — Тобі віддадуть частину бурштину зараз же, а ще я напишу розписку, з якою ти зможеш отримати решту в будь-якому банку королівства. Лиш трохи згодом, коли все вщухне. — вона облизнула губи, і додала пошепки: — Я тебе ніколи не забуду.